Постанова
Іменем України
11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 614/217/20
провадження № 61-9502св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (правонаступника ОСОБА_4 ) про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів), за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, подану їхнім представником ОСОБА_5, на постанову Харківського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Котелевець А. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення з нього 90 000 грн безпідставно набутих коштів.
Позов обґрунтований тим, що відповідно до державних актів на право приватної власності на землю серії ЯА № 453490, № 453805 ОСОБА_4 належать земельні ділянки площами 8,9169 га та 9,3971 га, що розташовані на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області.
У листопаді 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 була досягнута усна домовленість про те, що після скасування передбаченої пунктом 15 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення земельна ділянка площею 8,9169 га буде продана ОСОБА_2 .
На підтвердження зазначеної домовленості відповідач отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 40 000 грн, про що склав відповідну розписку від 30 листопада 2011 року та надав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О. І., зареєстровану в реєстрі за № 2690, на право володіння та користування цією земельною ділянкою.
У листопаді 2012 року між ОСОБА_1 та відповідачем була досягнута аналогічна домовленість, але щодо земельної ділянки площею 9,3971 га.
На підтвердження зазначеної домовленості ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 000 грн, про що склав відповідну розписку від 02 листопада 2012 року та надав довіреність № 3206.
Позивачі зазначали, що до цього часу заборона, передбачена пунктом 15 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України не скасована. Довіреності № 2690, № 3206, видані на їх ім`я відповідачем, скасовані.
Беручи до уваги той факт, що розписки фактично не містили конкретно визначеної дати повернення їм грошових коштів відповідачем, 28 лютого 2020 року останньому були направлені дві вимоги у порядку частини другої статті 530 ЦК України.
Посилаючись на те, що те, що кошти до цього часу не повернуті, позивачі на підставі положень частини другої статті 530, статті 1212 ЦК України просили стягнути з відповідача 90 000 грн безпідставно набутих коштів.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 14 травня
2020 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з
ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 50 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі
40 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом було встановлено, що відповідач, отримавши від позивачів грошові кошти у сумах 50 000 грн та 40 000 грн, в якості повної вартості належних йому земельних ділянок, які так і залишилися у його власності, діяв недобросовісно. Таким чином, у нього виник обов`язок щодо повернення цих коштів позивачам як безпідставно набутих на підставі статті 1212 ЦК України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відповідач ОСОБА_4 .
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року до участі у справі у якості правонаступника ОСОБА_4 залучено ОСОБА_3 .
Оскаржуваною постановою Харківського апеляційного суду від 26 травня 2021 року рішення Борівського районного суду Харківської області від 14 травня 2020 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на розгляді Борівського районного суду Харківської області перебувала справа № 614/1344/19 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів. Витребувавши із суду першої інстанції матеріали вказаної справи, суд апеляційної інстанції встановив, що із тексту позовної заяви у цій справі вбачається, що вимоги позову є ідентичними з тими, які містяться у позові, що переглядається. Так само є тотожними сторони та правові підстави цих позовів. Ухвалою Борівського районного суду Харківської області від 27 лютого 2020 року у справі № 614/1344/19 провадження у справі було закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з подачею представником позивачів заяви про закриття провадження у справі.
Зважаючи на це, а також на положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, який передбачає, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрала законної сили ухвала про закриття провадження у справі, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд апеляційної інстанції закрив провадження у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_5, у якій він просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскаржуючи у суді касаційної інстанції постанову Харківського апеляційного суду від 26 травня 2021 року про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_5 посилається на нетотожність позовів у справі № 614/1344/19, та у справі № 614/217/20, яка наразі переглядається Верховним Судом.
Перевіривши такі доводи касаційної скарги колегія суддів вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
З матеріалів справи (а. с. 191-192) вбачається, що у грудні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 90 000 грн на підставі положень статей 530, 1212 ЦК України. Позов обґрунтований тим, що між сторонами існувала домовленість про те, що після скасування передбаченої пунктом 15 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення земельні ділянки площами 8,9169 га та 9,3971 га, що розташовані на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області, які відповідно до державних актів серії ЯА № 453490, № 453805 належать на праві приватної власності ОСОБА_4, вони будуть продані ОСОБА_1, ОСОБА_2 . На підтвердження цієї домовленості ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1, ОСОБА_2 грошові кошти у розмірах 40 000 грн та 50 000 грн, про що були складені відповідні розписки. При цьому ОСОБА_4 надав довіреності на ім`я ОСОБА_1, ОСОБА_2 на право володіння та користування цими земельними ділянками, посвідчені приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О. І. та зареєстровані в реєстрі за № № 2690, 3206.
Посилаючись на те, що до цього часу заборона, передбачена пунктом 15 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України не скасована, і відповідач скасував довіреності № 2690, № 3206, позивачі просили стягнути з відповідача 90 000 грн.
Указана позовна заява була прийнята до розгляду Борівським районним судом Харківської області та 27 лютого 2020 року постановлена ухвала у цій справі № 614/1344/19 про закриття провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з подачею представником позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заяви про закриття провадження у справі.
11 березня 2020 року ОСОБА_5, діючи як представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, подав позов до суду до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутого майна - грошових коштів у розмірі 90 000 грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідно до державних актів на право приватної власності на землю серії ЯА № 453490, № 453805 ОСОБА_4 належать земельні ділянки площами 8,9169 га та 9,3971 га, що розташовані на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області.
У листопаді 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 була досягнута усна домовленість про те, що після скасування передбаченої пунктом 15 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення земельна ділянка площею 8,9169 га буде продана ОСОБА_2 .
На підтвердження зазначеної домовленості відповідач отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 40 000 грн, про що склав відповідну розписку від 30 листопада 2011 року та надав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О. І., зареєстровану в реєстрі за № 2690, на право володіння та користування цією земельною ділянкою.
У листопаді 2012 року між ОСОБА_1 та відповідачем була досягнута аналогічна домовленість, але щодо земельної ділянки площею 9,3971 га.
На підтвердження зазначеної домовленості ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 000 грн, про що склав відповідну розписку від 02 листопада 2012 року та надав довіреність № 3206.
Позивачі зазначали, що до цього часу заборона, передбачена пунктом 15 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України не скасована. Довіреності № 2690, № 3206, видані на їх ім`я відповідачем, скасовані.
Надіслані на ім`я відповідача 28 лютого 2020 року вимоги про повернення коштів у порядку частини другої статті 530 ЦК України, залишилися без виконання.
У зв`язку з цим, посилаючись на положення статей 530, 1212 ЦК України, позивачі просили стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 90 000 грн.
Ухвалою Борівського районного суду Харківської області від 17 березня 2020 року відкрито провадження у цій справі № 614/217/20.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що посилання представника відповідача на тотожність позовів у справах № 614/1344/19 та № 614/217/20 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції, витребувавши матеріали справи № 614/1344/19 суд встановив, що предмет, підстави позовів та сторони у справах № 614/1344/19 та № 614/217/20є ідентичними.
Зважаючи на закриття провадження у справі № 614/1344/19 на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з подачею представником позивачів заяви про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі № 614/217/20 на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Переглядаючи постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку, колегія суддів вважає висновки наведені у ній обґрунтованими, а доводи касаційної скарги про нетотожність позовів у справах № 614/1344/19 та № 614/217/20 безпідставними.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 26 травня 2021 року залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду