Постанова суду № 760/2574/16-ц від 04.10.2021 про визнання недійсним договору щодо відступлення прав іпотекодержателя відповідно до іпотечного договору від 08 липня 2013 року №...

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 760/2574/16-ц

провадження № 61-10125св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_5, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гембарська Світлана Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю "Люксінвест",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Шкоріної О. І., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання недійсним договору щодо відступлення прав іпотекодержателя відповідно до іпотечного договору від 08 липня 2013 року № 40І-21С та відступлення прав кредитора відповідно до договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 08 липня 2013 року № 40К-21С, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" (далі - ТОВ "КФ") та ОСОБА_4 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І., на користь ОСОБА_2 ; витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь позивача зазначеної квартири.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що їй на підставі свідоцтва про право власності від 10 січня 2006 року належить квартира АДРЕСА_1 .

08 липня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "ПІВДЕНКОМБАНК" (далі - ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСІНВЕСТ" (далі - ТОВ "ЛЮКСІНВЕСТ"), як позичальником, укладений договір відкличної відновлювальної кредитної лінії № 40К-21С, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 800 000, 00 грн, з кінцевим строком дії кредитної лінії до 07 липня 2014 року та процентною ставкою 23, 00 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "ЛЮКСІНВЕСТ" за цим договором між позивачем та ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" укладений іпотечний договір від 08 липня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лівінською Н. С., за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 березня 2015 року у справі № 2-1253/15 за позовом ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Посилалася на те, що згодом позивачу стало відомо, що ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" відступило право вимоги ТОВ "КФ" за основним зобов`язанням, а ТОВ "КФ" у подальшому відступило своє право вимоги за основним зобов`язанням на користь ОСОБА_4, який не є суб`єктом надання фінансових послуг. Позивачу не було відомо, на якій підставі, коли та за яких умов здійснено відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, тобто за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 08 липня 2013 року № 40К-21С. Вважала, що правочин про відступлення прав іпотекодержателя між ТОВ "КФ" та ОСОБА_4 є неправомірним та незаконним через те, що її письмово не повідомили про те, що було здійснено відступлення права вимоги.

Зазначала також, що кредитором за основним зобов`язанням та іпотекодержателем міг би бути виключно банк або інша фінансова установа, а не фізична особа ОСОБА_4 . Звертала увагу на те, що на підставі невідомого їй договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2015 року, серія та номер 388, було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я невідомої їй особи ОСОБА_2

19 жовтня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І. ухвалила рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я сторонньої особи без її відома та згоди, без дотримання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченої статтею 38 Закону України "Про іпотеку", з порушенням підпункту 5.6.3 іпотечного договору; з невідомих причин знято всі заборони та обтяження на квартиру. При цьому зазначила, що позивачу не відомо, яка особа була відчужувачем спірної квартири за цим договором.

У зв`язку з незаконним, на її переконання, переоформленням права власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_2 01 лютого 2016 року внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань інформацію про злочин - заволодіння належною їй квартирою, розпочато кримінальне провадження № 12016100090001066 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України.

Після звернення її представника до правоохоронних органів 04 лютого 2016 року на підставі договору купівлі-продажу приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І. зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 .

Проте, такий договір купівлі-продажу суперечить чинному законодавству, зокрема, тому що іпотекодержатель незаконно набув права за договором іпотеки, не повідомляв її письмово за 30 календарних днів до дати укладення договору купівлі-продажу про свій намір скористатися процедурою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою. Квартира відчужена на користь ОСОБА_2 незаконно, з порушенням підпункту 5.6.3 іпотечного договору від 08 липня 2013 року № 401-21С, згідно з яким продаж предмета іпотеки здійснюється шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем. Ураховуючи викладене, позивач вважала оспорювані правочини недійсними, у зв`язку з чим, на думку позивача, наявні всі підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння у останнього набувача.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_3 надала до суду відзив, у якому просила відмовити у позові.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що представник позивача, посилаючись на незаконність вчинених стосовно позивача дій, будь-яких доказів незаконності укладених угод та звернення стягнення на спірну квартиру до суду не надав. За зверненням відповідача ОСОБА_4, як нового кредитора та іпотекодержателя, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І. передано його вимогу (повідомлення), як іпотекодержателя, про усунення позивачем та ТОВ "ЛЮКСІНВЕСТ" порушень умов кредитного договору, що підтверджується свідоцтвом від 24 вересня 2015 року (реєстровий № 342), свідоцтвом від 24 вересня 2015 року (реєстровий № 344) та свідоцтвом від 01 жовтня 2015 року (реєстровий № 368), а також відповідними накладними.

Відповідно до наданих доказів заява (повідомлення) ОСОБА_4 передана ТОВ "ЛЮКСІНВЕСТ" 01 вересня 2015 року, а позивачу 28 серпня 2015 року через представника ТОВ "Нова пошта" послугою "Доставка особисто в руки".

Тож, будь-які докази, які б спростовували дотримання відповідачем ОСОБА_4 вимог, встановлених для реалізації іпотечного майна, позивачем у судовому засіданні надано не було.

На підставі аналізу матеріалів справи судом встановлено і не спростовано позивачем, що вона, ОСОБА_1, була поінформована про укладення договору, у заяві від 10 листопада 2015 року повідомила про відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_4 з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок сплати заборгованості за умовами договору. Крім того, позивач виявила намір придбати спірну квартиру, цього ж дня підписала попередній договір купівлі-продажу. Однак, як встановлено, основний договір укладений не був і 07 лютого 2016 року позивач добровільно звільнила квартиру.

Суд також зробив висновок, що оспорювані позивачем договори укладені у зв`язку із відступленням права вимоги за основним зобов`язанням шляхом укладення договору цесії, а не факторингу, а тому укладення такого договору із фізичною особою не порушує вимог законодавства.

Враховуючи ту обставину, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, укладеного між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_2, єдиною підставою для визнання його недійсним в судовому порядку є доведення факту порушення її прав і законних інтересів цим договором. З цього випливає, що обов`язок доведення у встановленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача покладається безпосередньо на неї. Звертаючись до суду, позивач не обґрунтувала, яким чином договір відступлення права вимоги порушує її суб`єктивні права або охоронювані законом інтереси.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що місцевий суд неправомірно залишив без задоволення його клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, не заслуговують на увагу суду з огляду на таке.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено. При цьому місцевий суд правильно виходив із того, що предметом спору сторін є вирішення вимоги про визнання недійсним саме договорів про відступлення права вимоги та купівлі-продажу, а питання, зазначені стороною позивача в клопотанні, виходять за межі предмета спору, оскільки будь-яких вимог щодо оцінки експрес-накладної позивач не заявила.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 09 липня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:

- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- всупереч пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на предмет з`ясування, чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у експрес-накладній від 27 серпня 2015 року щодо вручення вимоги про виконання зобов`язання особисто позивачем або іншою особою. Зазначене має значення для правильного вирішення справи, зокрема, встановлення дотримання порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу іпотекодержателя щодо виконання грошового зобов`язання.

Отже, серед підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявником зазначена та підстава, яка згадана у пункті 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі відкрито касаційне провадження.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу на підставі свідоцтва про право власності від 10 січня 2006 року належала квартира АДРЕСА_1 .

08 липня 2013 року між ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" та ТОВ "ЛЮКСІНВЕСТ", як позичальником, укладений договір відкличної відновлювальної кредитної лінії № 40К-21С, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 800 000, 00 грн з кінцевим строком дії кредитної лінії до 07 липня 2014 року та процентною ставкою 23, 00 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "ЛЮКСІНВЕСТ" за цим договором між позивачем та ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" укладений іпотечний договір від 08 липня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лівінською Н. С., за умовами фінансовий поручитель вона передала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 січня 2015 року задоволений позов ПАТ КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" до ТОВ "ЛЮКСІНВЕСТ" про стягнення заборгованості за умовами договору, на виконання якого виданий судовий наказ.

Постановою державного виконавця від 30 червня 2015 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".

20 серпня 2015 року ПАТ "КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" та ТОВ "КФ" уклали договір № А-08/02-КЮ, за умовами якого ТОВ "КФ" придбало право вимоги за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 08 липня 2013 року № 40К-21С, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 21 серпня 2015 року.

21 серпня 2015 року між ТОВ "КФ" та ОСОБА_4 укладений договір про відступлення права вимоги № 21/08/15 за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії та договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І.

Судом встановлено та не спростовано позивачем, що на момент укладення правочинів умови кредитного договору як позичальником, так й позивачем, як майновим поручителем, виконані не були, борг не повернуто.

За зверненням відповідача ОСОБА_4, як новим кредитором та іпотекодержателем, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І. передано позивачу вимогу (повідомлення) як іпотекодержателя про усунення нею та ТОВ "ЛЮКСІНВЕСТ" порушень умов кредитного договору, що підтверджується свідоцтвом від 24 вересня 2015 року (реєстровий № 342), свідоцтвом від 24 вересня 2015 року (реєстровий № 344) та свідоцтвом від 01 жовтня 2015 року (реєстровий № 368), а також відповідними накладними.

Відповідно до наданих доказів заява (повідомлення) ОСОБА_4 передана ТОВ "ЛЮКСІНВЕСТ" 01 вересня 2015 року, а позивачу - 28 серпня 2015 року через представника ТОВ "Нова пошта" послугою "Доставка особисто в руки"

Будь-які докази, які б спростовували дотримання відповідачем ОСОБА_4 вимог, встановлених для реалізації іпотечного майна, позивачем не надані.

З матеріалів справи судом встановлено, і цього позивач не спростував, що ОСОБА_1, мала інформацію про укладення договору, згідно із заявою від 10 листопада 2015 року повідомила про відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_4 з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за умовами договору. А також позивач виявила намір придбати спірну квартиру, цього ж дня підписала попередній договір купівлі-продажу, однак, як встановлено, основний договір укладений не був і 07 лютого 2016 року позивач добровільно звільнила спірну квартиру.

04 лютого 2016 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири.

................

Перейти до повного тексту