Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 756/5536/19
провадження № 61-9103 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство "Альфа-Банк", державний реєстратор комунального підприємства "Світоч" м. Києва Алієв Гусейн Азіз огли,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року у складі судді Луценка О. М.
та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року
у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Рубан С. М., Заришняк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до державного реєстратора комунального підприємства "Світоч" м. Києва Алієва Г. А. огли (далі - державний реєстратор), третя особа - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"),
про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 14 грудня 2007 року
між нею та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), після зміни назви -
ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), було укладено договір кредиту
№ 014-464-КЖ, за умовами якого банк надав їй кредит у розмірі
75 000,00 доларів США під 12,5 процентів річних із строком погашення
до13 грудня 2021 року.
На забезпечення виконання умов договору кредиту цього самого дня
між нею та банком укладено іпотечний договір № 014-464-ЗЖ, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 .
Їй стало відомо, що 15 листопада 2018 року державним реєстратором
Алієвим Г. А. оглиприйнято рішення про державну реєстрацію права власності на її квартиру за АТ "Укрсоцбанк", індексний номер 44074677.
Водночас 07 листопада 2018 року, вона, як власник об`єкта нерухомого майна, подавала заяву про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна, а тому проведення реєстраційних дій мало бути зупинено на строк не менше десяти робочих днів.
Вважала, що указане рішення державного реєстратора є незаконним
і підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням вимог
законів України: "Про іпотеку", "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня
2015 року № 1127 (далі - Порядок).
Зазначала, що будь-якого повідомлення про перереєстрацію права власності їй не надходило, рішення про державну реєстрацію прийнято
без підтвердження фактів укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, без підтвердження завершення 30-денного строку
з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги та повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог кредитора, а також без вчинення будь-яких нотаріальних дій щодо нерухомого майна.
Крім того, квартира є постійним місцем її проживання, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м (36,0 кв. м).
Також вказувала на відсутність доказів проведення оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, тому рішення державного реєстратора прийнято всупереч частині третій статті 37 Закону України
"Про іпотеку".
Звертала увагу й на те, що державна реєстрація права власності
за АТ "Укрсоцбанк" була здійснена 13 листопада 2018 року, у той час
як рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято
15 листопада 2018 року, тобто через два дні після реєстрації,
що є порушенням порядку, встановленого статтею 18 Закону України
"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
З урахуванням наведеного, позивач просила суд: визнати протиправним
і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 листопада 2018 року, індексний номер 44074677; скасувати запис про право власності за номером 28945356 на квартиру
АДРЕСА_1, зареєстроване за АТ "Укрсоцбанк".
Протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва
від 17 вересня 2019 року залучено ПАТ "Укрсоцбанк" як співвідповідача
до участі в указаній справі, виключено його з кола третіх осіб.
Протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва
від 05 лютого 2020 року замінено у справі сторону відповідача
АТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника - акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк").
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої просила суд: визнати протиправним і скасувати рішення
про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44074677, від 15 листопада 2018 року, 20:18:31, прийняте державним реєстратором Алієвим Г. А. огли; припинити право власності АТ "Укрсоцбанк"
(правонаступник - АТ "Альфа-Банк") на її квартиру; скасувати запис
про право власності № 28945356 на вказану квартиру, реєстраційний
номер об`єкта нерухомого майна 1695393980000, зареєстрованої
за АТ "Укрсоцбанк" (правонаступник - АТ "Альфа-Банк").
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним і скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44074677 від 15 листопада 2018 року, 20:18:31, прийняте державним реєстратором Алієвим Г. А. огли,
та припинено право власності АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1695393980000, номер запису про право власності 28945356.
Скасовано запис про право власності № 28945356 на квартиру
АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1695393980000, зареєстрованої за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк".
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання,
при реєстрації права власності на таке майно, правовстановлюючим документом буде або договір купівлі-продажу нерухомого майна,
або договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Районний суд встановив, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя
між банком та ОСОБА_1 не укладався, матеріали справи таких доказів не містять, а отже, рішення державного реєстратора з приводу перереєстрації права власності на квартиру є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, відсутні докази про згоду позивача на незаконне відчуження спірної квартири, а сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
Суд першої інстанції також указав, що спірна квартира є постійним місцем проживання позивача, придбана за кредитні кошти в іноземній валюті, тому на неї не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності
за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України "Про мораторій
на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів
в іноземній валюті".
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" залишено без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до положень Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення
є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця
з метою задоволення своїх вимог.
При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки
(як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Вказаний Закон увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього
на його відчуження. Встановивши, що спірна квартира є постійним місцем проживання позивача й придбана за кредитні кошти в іноземній валюті, районний суд правильно застосував до спірних правовідносин положення цього Закону.
Факт того, що предмет іпотеки є єдиним нерухомим майном
та використовується як місце постійного проживання позичальника підтверджується, зокрема, копією паспорта позивача, з якої апеляційним судом встановлено, що її зареєстрованим місцем проживання є квартира
АДРЕСА_1 . Доказів
про наявність у власності позивача іншого майна матеріали справи
не містять.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що банк не надав доказів направлення
і відповідно отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором. Крім того, позивач обрала належний спосіб захисту свого порушеного права, який узгоджується з положеннями
Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Апеляційним судом враховано відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду,
АТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення
та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 04 червня 2021 року визнано наведені АТ "Альфа-Банк" підстави
для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк" на рішення Оболонського районного суду
міста Києва від 12 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року залишено без руху з наданням строку
для усунення її недоліків, а саме: запропоновано заявнику надати докази
на підтвердження наведених у скарзі обставин щодо поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2021 року задоволено клопотання АТ "Альфа-Банк" про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 756/5536/19 із Оболонського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив
на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що між сторонами укладено іпотечний договір,
у якому міститься іпотечне застереження. При цьому іпотекодержатель звернувся до державного реєстратора для реєстрації права власності
на предмет іпотеки, надавши усі необхідні для цього документи.
Посилання судів про те, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем вимоги іпотекодержателя є необґрунтованими, оскільки
товариством з обмеженою відповідальністю "Темапол" було направлено
на адресу позивача, зазначену в іпотечному договорі, повідомлення
про звернення стягнення на предмет іпотеки від 21 березня 2018 року
№ 1010, в якому зазначалося про обов`язок сплатити заборгованість
за договором кредиту та попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Проте позивач відмовився від його одержання. Невручення цієї вимоги не свідчить про те, що позивач не знав про її існування. Посилається у цій частині на відповідну судову практику Верховного Суду.
Крім того, судами безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", так як договір про задоволення вимог іпотекодержателя не є одним із шляхів примусового стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивач добровільно підписала іпотечне застереження, а тому дія цього закону не поширюється
на спірні правовідносини.
Вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що у позивача немає іншого житла. Більше того, відповідно до інформаційної довідки
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 січня
2021 року № 241307130 (доданої до апеляційної скарги) чоловік
ОСОБА_1 - ОСОБА_2, є власником житлового будинку
АДРЕСА_2, набутого за час шлюбу, на яке у позивача виникає право спільної сумісної власності, а тому іпотечне майно не є її єдиним нерухомим майном. При цьому у період із дня укладення іпотечного договору до звернення стягнення на предмет іпотеки позивач здійснила відчуження ще двох об`єктів нерухомого майна.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 грудня 2007 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 014-464-КЖ, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 75 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 процентів річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 13 грудня
2021 року (а. с. 178-180, т. 1).
На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 14 грудня 2007 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 014-464-ЗЖ, згідно з якого в іпотеку було передано майнові права на однокімнатну квартиру
АДРЕСА_3 (а. с. 15-18, т. 1).
Пунктом 4.1 іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання
або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхомзвернення стягнення на предмет іпотеки.
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (пункт 4.2 іпотечного договору).
Пунктом 4.5 іпотечного договору обумовлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права
власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України
"Про іпотеку" (пункт 4.5.3).
З інформаційної довідки від 18 лютого 2019 року № 156634224
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що на підставі іпотечного договору від 14 грудня 2007 року накладено обтяження (заборона на нерухоме майно) на квартиру АДРЕСА_1, належну ОСОБА_1
(а. с. 29, т. 1).
З аналогічної довідки від 17 квітня 2019 року № 163960644 встановлено,
що 13 листопада 2018 року державним реєстратором Алієвим Г. А. огли було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
за індексним номером 44074677 від 15 листопада 2018 року щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ "Укрсоцбанк" (а. с. 30, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду
не відповідає.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає
на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає
на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Судами встановлено, що 14 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір кредиту № 014-464-КЖ, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 75 000,00 доларів США під 12,5 процентів річних із строком погашення до 13 грудня 2021 року.
Пунктом 1.2 договору встановлено, що кредитні кошти призначені
на споживчі цілі - придбання нерухомого майна.
На забезпечення виконання умов договору кредиту 14 грудня 2007 року
між банком і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 014-464-ЗЖ, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку банку квартиру
АДРЕСА_1,
яка належала їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_3, посвідченого 14 грудня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Сень-Силкою І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 4230у (а. с. 19,
184-185, т. 1).
13 листопада 2018 року державним реєстратором Алієвим Г. А. огли зареєстровано за АТ "Укрсоцбанк" право власності (номер запису
про право власності: 28945356) на квартиру
АДРЕСА_4 (а. с. 26, т.1).
Підставою виникнення права власності за зазначеною вище реєстраційною дією вказано: доказ поштового відправлення повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 17 вересня 2018 року, видавник товариство з обмеженою відповідальністю "Темапол"; повідомлення про звернення стягнення
на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, серія та номер: 1010, виданий 21 березня 2018 року, видавник ПАТ "Укрсоцбанк"; договір іпотеки, серія та номер: 014-464-ЗЖ, виданий 14 грудня 2007 року, видавник АКБ "Укрсоцбанк"; довіреність
на представника, серія та номер: 1802, виданий 21 серпня 2018 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саваріна О. С.; договір кредиту, серія та номер: 014-464-КЖ, виданий
14 грудня 2007 року, видавник АКБ "Укрсоцбанк" (а. с. 26, т. 1).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив із того, що між сторонами не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що свідчить про протиправність рішення державного реєстратора з приводу перереєстрації права власності на спірну квартиру,
а також із відсутності волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
Суд апеляційної інстанції залишив без змін указане рішення суду першої інстанції, проте зробив протилежні висновки у частині підписання
між сторонами іпотечного застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, і є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому апеляційний суд послався
на відсутність у матеріалах справи вимоги іпотекодержателя про усунення порушення за кредитним договором. Зробивши інші правові висновки, апеляційний суд у порушення вимог статті 376 ЦПК України не змінив рішення районного суду, а залишив його без змін.
Переглядаючи судові рішення у цій частині, надаючи оцінку відповідним доводам касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги
за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону "Про іпотеку").
За змістом статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно
з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем
про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки
в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній
на час укладення іпотечного договору) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя
на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно
та їх обтяжень, регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України
"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання
і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено порядок проведення державної реєстрації прав.
У частині першій статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що заява
на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних
для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій
або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він
є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш
ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення
на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається
без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання
на підставі договору.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення
на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі
№ 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).
Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено відповідним Порядком.
Так, згідно з пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності
на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк
не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Тобто цим Порядком визначено вичерпний перелік обов`язкових
для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені,
на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності
на предмет іпотеки за договором, що містить застереження
про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході
її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).
Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України
від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року № 211.
У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.
Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника,
аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження
№ 14-501цс18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18; від 29 вересня 2020 року у справі
№ 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).
Вказавши про відсутність вказаної вимоги у матеріалах справи, апеляційний суд не звернув уваги на доводи банку про те, що товариством з обмеженою відповідальністю "Темапол" 17 вересня 2018 року було направлено ОСОБА_1 на адресу, зазначену в іпотечному договорі, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 21 березня 2018 року
№ 1010, в якому зазначалося про обов`язок сплатити заборгованість
за договором кредиту та попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (а. с. 183, т. 1).
Повідомлення про вручення кур`єрського відправлення від 17 вересня
2018 року не було вручено ОСОБА_1, підстава невручення - відмова (а. с. 182, т. 1).
Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Поведінку особи щодо свідомої відмови отримання поштових листів
не можна визнати добросовісною та розумною (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 921/383/20).
Указаному суд апеляційної інстанції взагалі не надав жодної правової оцінки.
Колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те,
що іпотекодержателем не надано належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання
є передчасним.
При цьому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення,
але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
При новому розгляді суду необхідно врахувати вищенаведене, надати оцінку доказам направлення зазначеної вимоги, її отримання, чи ухилення
від отримання такої вимоги.
Крім того, судами попередніх інстанцій застосовано до спірних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII
"Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого
як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника
або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті,
та за умови, що:
? таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обʼєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває
в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя
у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
? загальна площа такого нерухомого житлового майна (обʼєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня
1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла
на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя
не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою
до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Аналогічний висновок щодо застосування положень цього Закону викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19;
від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження
№ 14-45цс20.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
Разом із тим, поза увагою залишилися й доводи банку, які впливають
на правильне застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", зокрема, щодо наявності у позивача іншого житла й відчуження нею інших об`єктів нерухомого майна в період дії іпотеки.
Згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, визначальне значення для вирішення аналізованої категорії спорів є дотримання справедливості як загальної засади цивільного законодавства. Відсутність чіткого визначення поняття "справедливість" у цивільному законодавстві дозволяє відносити його до оціночних, абстрактних категорій, які отримують своє змістовне оформлення, виходячи з конкретних обставин справи. Як зазначається у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року
у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20).
Висновки апеляційного суду про те, що предмет іпотеки є єдиним нерухомим майном та використовується як місце постійного проживання позичальника, що підтверджується, зокрема, копією паспорта позивача,
не є беззаперечним доказом правильності застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого
як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Встановлення і дослідження нових фактичних обставин знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи
на новий розгляд є порушення норм процесуального права,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, належним чином не встановив правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень
не може ухвалити власне судове рішення.
За таких обставин оскаржуване судове рішення апеляційного суду
не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду