Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 591/3523/20
провадження № 61-10872 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватна фірма "Ордекс",
особа, яка подала касаційну скаргу, - акціонерне товариство "Мегабанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Мегабанк" на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 вересня 2020 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 25 травня 2021 рокуу складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Левченко Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватної фірми "Ордекс"(далі - ПФ "Ордекс") про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 01 травня 2020 року між ним та ПФ "Ордекс" було укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого він передав відповідачу право вимоги до Слобожанської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина" на суму 26 170 582 грн. Крім того, умовами зазначеного договору про відступлення прав вимоги передбачено, що ПФ "Ордекс" сплачує йому грошові кошти у розмірі 26 170 582 грн.
30 травня 2020 року відповідач згідно з графіком платежів, який є невід`ємною частиною договору, мав сплатити йому перший платіж у розмірі 2 617 058,20 грн, проте вказані грошові кошти не сплатив, унаслідок чого у нього виникло право вимоги дострокового виконання зобов`язання за цим договором.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з ПФ "Ордекс" грошові кошти у розмірі 26 170 582 грн за договором про відступлення прав вимоги від 01 травня 2020 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПФ "Ордекс" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 26 170 582 грн за договором про відступлення права вимоги від 01 травня 2020 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання за договором про відступлення прав вимоги від 01 травня 2020 року не виконав, грошові кошти позивачу не сплатив, унаслідок чого з нього на користь позивача підлягає стягненню 26 170 582 грн на виконання зазначеного договору. Відповідач позов визнав, що не суперечить закону.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 25 травня 2021 рокуапеляційну скаргу особи, яка участі при розгляді справи не приймала, акціонерного товариства "Мегабанк" (далі - АТ "Мегабанк") залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ПФ "Ордекс", як самостійними суб`єктами цивільних правовідносин, укладено договір про відступлення прав вимоги від 01 травня 2020 року, який містить елементи договору факторингу, проте перед його укладенням відповідач згідно зі взятими на себе за кредитними договорами зобов`язаннями перед АТ "Мегабанк" попередньо не отримав від банку письмової згоди, але договір про відступлення прав вимоги від 01 травня 2020 рокузгідно з положеннями статті 204 ЦК України є дійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ "Мегабанк" просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 591/3523/20 з Зарічного районного суду м. Суми.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що між АТ "Мегабанк" та ПФ "Ордекс" були укладені генеральні договори на здійснення кредитних операцій від 26 лютого 2016 року № ГД-1-18/2016, від 24 жовтня 2016 року № ГД-11-18/2016, у межах яких укладено з ПФ "Ордекс" десять кредитних договорів на загальну суму 17 743 509 грн та іпотечні договори на їх забезпечення. ПФ "Ордекс" належним чином взяті зобов`язання за вказаними кредитними договорами не виконала, грошові кошти банку не повернула. У кредитних договорах ПФ "Ордекс" зобов`язалася укладати договори, у тому числі факторингу з фізичними особами лише після отримання письмової згоди кредитора, проте АТ "Мегабанк" не надавало згоду на укладення договору про відступлення права вимоги від 01 травня 2020 року.
ПФ "Ордекс" уклала з ОСОБА_1 договір про відступлення прав вимоги виключно з метою ухилення від виконання зобов`язань за кредитними договорами перед банком. Рішення суду першої інстанції про стягнення з ПФ "Ордекс" на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 26 170 582 грн за договором про відступлення прав вимоги від 01 травня 2020 року безпосередньо впливає на прав банку, оскільки на підставі цього судового рішення ухвалою господарського суду Сумської області від 04 квітня 2021 року відкрито провадження у справі № 920/161/21 про банкрутство ПФ "Ордекс". Відповідачем та арбітражним керуючим не визнані кредиторські вимоги АТ "Мегабанк" до ПФ "Ордекс" щодо залишку кредитної заборгованості останньої після звернення стягнення на предмети іпотеки.
Згідно з фінансовою звітністю ПФ "Ордекс" у відповідача відсутня кредиторська заборгованість в розмірі 26 170 582 грн станом на 31 грудня 2019 року та 31 грудня 2020 року.
Вищевказані дії сторін свідчать про умисне фіктивне нарощування заборгованості ПФ "Ордекс" за участю осіб, які є заінтересованими стосовно боржника, а саме ТОВ "Горобина", бенефіціарним власником якої була ПФ "Ордекс", та колишнього директора ПФ "Ордекс" - ОСОБА_1, з метою невиконання кредитних зобов`язань ПФ "Ордекс", у тому числі перед АТ "Мегабанк" шляхом використання процедури банкрутства. Станом на 23 лютого 2021 року кредитна заборгованість ПФ "Ордекс" перед АТ "Мегабанк" становила 15 151 964,69 грн, а загальна вартість іпотечного майна, на яке можливо було звернути стягнення, становила 13 366 000 грн.
Доводи осіб, які подали відзиви
У липні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Вимоги АТ "Мегабанк" до ПФ "Ордекс" за кредитними договорами погашені у повному обсязі за рахунок іпотечного майна, право власності на яке набуто банком. Таким чином, судовими рішеннями у цій справі права банку не порушено, оскільки ПФ "Ордекс" виконано кредитні зобов`язання перед АТ "Мегабанк".
У липні 2021 року ПФ "Ордекс" подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Судовими рішеннями у цій справі права АТ "Мегабанк" не порушено. Між ОСОБА_1 та ПФ "Ордекс" укладено договір про відступлення прав вимоги від 01 травня 2020 року, умови якого відповідач належним чином не виконав, грошові кошти позивачу не сплатив, унаслідок чого з нього правильного стягнуто на користь позивача грошові кошти на виконання зазначеного договору. АТ "Мегабанк" не є стороною такого правочину.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ФП "Ордекс" укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ПФ "Ордекс" прийняло на себе належне останньому за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 25 вересня 2019 року право вимоги до Слобожанської філії ТОВ "Горобина", грошову вимогу на суму заборгованості за цим договором у розмірі 26 170 582 грн (а.с. 6-7, т. 1).
Згідно з графіком платежів, який є невід`ємною частиною договору, ПФ "Ордекс" зобов`язалося сплачувати на користь ОСОБА_1 оплату за договором про відступлення прав вимоги від 01 травня 2020 року у період з 30 травня 2020 року по 28 лютого 2021 року рівними частинами до 30 числа кожного місяця у розмірі 2 617 058,20 грн (а.с. 8, т. 1).
02 червня 2020 року ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ "Горобина" повідомлення про відступлення прав вимоги на користь ПФ "Ордекс" (а.с. 9, т. 1).
Згідно з актом проведених між позивачем та відповідачем взаєморозрахунків станом на 31 серпня 2020 року заборгованість за укладеним між сторонами договором про відступлення прав вимоги не погашена (а.с. 171, т. 1).
01 червня 2020 року позивач пред`явив відповідачу вимогу про дострокове виконання зобов`язань за договором про відступлення прав вимоги від 01 травня 2020 року, в якій вимагав від ПФ "Ордекс" повернути йому грошові кошти у повному обсязі у розмірі 26 170 582 грн до 03 червня 2020 року включно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ "Мегабанк" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) за конституційною скаргою публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України зазначено, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора і будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Аналогічні за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417 сво 19; у постановах Верховного Суду: від 03 березня 2020 року у справі № 910/7976/17, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 03 березня 2020 року у справі № 916/3600/15, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 04 серпня 2020 року у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановили, не перевірили доводи АТ "Мегабанк" про те, що між банком та ПФ "Ордекс" були укладені генеральні договори на здійснення кредитних операцій від 26 лютого 2016 року № ГД-1-18/2016, від 24 жовтня 2016року № ГД-11-18/2016, у межах яких укладено з ПФ "Ордекс" десять кредитних договорів та іпотечні договори на їх забезпечення. Відповідач взяті на себе зобов`язання за вказаними кредитними договорами не виконав, кредитна заборгованість станом на 23 лютого 2021 року у розмірі 15 151 964,69 грн.
Суди у порушення вищезазначених вимог закону не дослідили посилання АТ "Мегабанк" на те, що у кредитних договорах ПФ "Ордекс" зобов`язалася укладати договори, у тому числі факторингу з фізичними особами лише після отримання письмової згоди кредитора, проте АТ "Мегабанк" посилається на те, що не надавало згоду на укладення договору про відступлення права вимоги від 01 травня 2020 року.
Отже, суди, задовольняючи позов й посилаючись виключно на положення статті 204 ЦК України щодо правомірності договору про відступлення права вимоги від 01 травня 2020 року, не врахували вищевказаних положень закону про те, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання відповідних обов`язків перед кредитором або створення преюдиційного судового рішення з цією самою метою.
Таким чином, судам при новому розгляді справи слід перевірити, чи підтверджено належними та допустимими доказами існування умислу в діях сторін при укладенні договору про відступлення прав вимоги від 01 травня 2020 року і наміру створити юридичні наслідки, направлені на невиконання боргових зобов`язань ПФ "Ордекс" перед АТ "Мегабанк". Також судам слід перевірити доводи банку про те, що спірний договір про відступлення прав вимоги має ознаки фраудаторного правочину.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду