ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 640/23232/19
адміністративне провадження № К/9901/32217/20, К/9901/30646/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
секретаря судового засідання Трубецької М. В.,
позивачки ОСОБА_1,
представника позивача Мартян О.В.,
представника відповідача Гудкова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Київської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року (судді: Бабенко К.А., Степанюк А.Г., Черпіцька Л.Т.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Київської області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Київської області № 605-к від 23 жовтня 2019 року про звільнення позивачки з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області та органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції Прокуратури Київської області з 28 жовтня 2019 року.
Стягнути з прокуратури Київської області на користь позивачки середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 28 жовтня 2019 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Позивачка вважає наказ протиправним, оскільки в розпорядчій частині оскаржуваного наказу як правову підставу звільнення зазначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII відповідно до якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Проте, на день видання оскаржуваного наказу та день її звільнення Прокуратура Київської області не була ліквідована, не перебувала в стані припинення, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що обов`язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур є успішне проходження ними атестації та надання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Оскільки у даному випадку неподання відповідної заяви вказує на відсутність бажання позивачки щодо її переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко визначеного у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" механізму та чіткого усвідомлення наслідків такого неподання, суд першої інстанції вважав правомірним спірний наказ про звільнення позивачки з посади та органів прокуратури.
Також зазначив, що на спірні правовідносини не поширюються норми КЗпП України, адже частиною 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" № 1697 визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції і прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Київської області від 23 жовтня 2019 року № 605-к. Поновлено позивачку в Київській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області з 28 жовтня 2019 року. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 302 222,50 грн.
За висновком суду апеляційної інстанції станом на час звільнення позивачки з роботи ні реорганізація, ні ліквідація Прокуратури Київської області, де працювала позивачка, не відбувалася, тому позивачку протиправно звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг.
Не погоджуючись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову апеляційного адміністративного суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який належить стягнути з відповідача.
У касаційній скарзі позивачкою зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі 640/23232/19 в частині розрахунку сум та періодів стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини 2 статті 235 КЗпП України, пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" щодо обов`язкового коригування на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів, без врахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 820/1505/18, від 06 серпня 2019 року у справі № 0640/4691/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17.
Касаційна скарга Київської обласної прокуратури подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Київська обласна прокуратура вказує на відсутність висновку щодо питання застосування норм матеріального права, а саме п. п. 10, 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункту 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221.
Також зазначає, що подача прокурорами заяви типової форми із визначеним змістом є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення правовідносин, оскільки лише після написання заяви прокурор може взяти участь в атестації. Водночас ОСОБА_1 не подано заяви за відповідною формою до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію. Тому неподання заяви свідчить про ненадання згоди на застосування процедур та умов проведення атестації, що в свою чергу свідчить про відсутність волевиявлення та наміру позивачки пройти атестацію.
Позиція учасників справи.
ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу Київської обласної прокуратури просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Київської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року.
В судовому засіданні ОСОБА_1 просила задовольнити її касаційну скаргу та відмовити у задоволенні касаційної скарги Київської обласної прокуратури.
Київська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відхилити касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року.
В судовому засіданні представник Київської обласної прокуратури просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а касаційну скаргу прокуратури задовольнити.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Єресько Л.О., Соколова В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Позивачка працювала в органах прокуратури України. З 04 липня 2017 року обіймала посаду прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області.
Наказом прокурора Київської області від 23 жовтня 2019 № 605 - к з посиланням на статтю 11 Закону України "Про прокуратуру", підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцевих і перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" позивачку звільнено з 28 жовтня 2019 року з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Цим же наказом зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та здійснити належні їй виплати при звільненні.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Спірні правовідносини у цій справі виникли з підстав неподання позивачкою у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, а також звільнення її з посади в органах прокуратури за вказаних підстав.
Оцінюючи доводи касаційної скарги Київської обласної прокуратури щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, а саме пунктів 10, 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункту 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, Верховний Суд виходить з такого.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно долучено до загальної системи правосуддя (розділ VII Правосуддя).
Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності, виключивши функцію загального нагляду, перевівши акцент на основну функцію - кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: "Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів" (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
Законом України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
19 вересня 2019 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Посилання у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (№1697-VII), містить інший зміст положень цієї статті, які визначають "Загальні підстави для звільнення прокурорів", визначені Законом №1697-VII, який прийнятий у часі раніше, а саме 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року).
Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Таким чином, при посиланні на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII і при посиланні на пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
З порівняння співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, висловлюється, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.
Закон № 1697-VII та Закон № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
Оскільки, Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020 до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом № 1697-VII.
Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, в силу діючого законодавчого регулювання, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації.
Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію і і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Відповідно до пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачкою не було подано у порядку, визначеному чинним законодавством заяви про переведення до обласної прокуратури, яка б містила відомості про її намір пройти атестацію, згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.
Тобто позивачка не скористалася наданим Законом правом бути переведеною на відповідну посаду з дотриманням законодавчої процедури.
Доводи позивачки про те, що вона не погоджується з умовами проходження атестації, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони стосуються інших правовідносин щодо правомірності затвердження та законності Порядку проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221.
Доказів того, що позивачкою вживалися заходи щодо оскарження вказаного Порядку № 221, у тому числі й в судовому порядку до суду не надано.
За таких умов, на час виникнення спірних правовідносин норми Закону № 113-ІХ та Порядку № 221 були чинними та підлягали застосуванню й виконанню.
Верховний Суд звертає увагу, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 24 вересня 2021 року у справі № 140/3790/19, у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 640/24727/19.
Отже, Верховний Суд констатує, що наказ Прокуратури Київської області № 605-к від 23 жовтня 2019 року про звільнення позивачки з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області та органів прокуратури, виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1, які були підставою для відкриття касаційного провадження в частині неправильного розрахунку сум та періодів стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, адже позовні вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від основної вимоги про скасування наказу про звільнення, який визнано правомірним, тому підстави для їх задоволення відсутні.
Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновкам суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.