ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 400/2057/19
адміністративне провадження № К/9901/26046/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року у складі судді Біоносенка В.В. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Федусика А.Г., Бойка А.В. та Шевчук О.А. у справі №400/2057/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бузькі-Пороги" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бузькі пороги" звернулось до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області з вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 11.06.2019 №00044841407, прийнятого ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі акта перевірки від 21.05.2019 №738/14-29/14/07/36535655.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, яке було залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року, позов було задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 11.06.2019 №00044841407.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ТОВ "Бузькі - Пороги" судові витрати в розмірі 19210 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Отже, суди вказали, що відповідачем не доведено наявність обґрунтованого сумніву щодо реальності здійснених операцій між позивачем та його контрагентом у період, що перевірявся, водночас первинні документи, є достатніми для висновку про обґрунтованість відображення в податковій звітності відповідної інформації за наслідками таких господарських операцій.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
ТОВ "Бузькі-Пороги" зареєстровано в якості юридичної особи 12 червня 2009 року. Основним видом діяльності товариства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
У період з 06 травня 2019 року по 14 травня 2019 року відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства у тому числі і під час взаємовідносин з ТОВ "Лойд Трейд". За результатами перевірки складено акт №738/14-29-14-07/36535644 від 21 травня 2019 року.
Під час перевірки податківці дійшли висновку про нереальність та безтоварність господарських операцій між ТОВ та ТОВ "Лойд Трейд" з тих підстав, що у останнього недостатньо трудових, фінансових, матеріальних та організаційних ресурсів для виконання своїх зобов`язань за договором, його податковий кредит сформований по взаємовідносинам з сумнівними підприємствами, а особа, яка відповідно до статутних документів є директором ТОВ "Лойд Трейд", заперечує свою причетність до реєстрації та керівництва цим товариством.
На підставі цього відповідачем зроблено висновок про безпідставність врахування 1516667,70 грн податку на додану вартість, сплачених позивачем на користь ТОВ "Лойд Трейд" при придбанні товарів.
11 червня 2019 року уповноважена особа відповідача на підставі зазначеного акту перевірки, прийняла податкове повідомлення-рішення №00044841407, яким визначила ТОВ грошове зобов`язання на суму 1895835 гривень, з яких 1516668 гривень за податковим зобов`язанням з ПДВ та 379167 гривень за штрафними санкціями.
Винесення вказаного рішення і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що договір поставки між позивачем та ТОВ "ЛОЙД ТРЕЙД" від 31 липня 2018 року №31/07-2018, специфікації до договору: №1 від 31 липня 2018 року на 229,927 тон нітроамофоски на загальну суму 315000,00 грн, №2 від 20 серпня 2018 року на 229,927 тон нітроамофоски на загальну суму 315000,00 грн, №3 від 19 вересня 2018 року на 204,379 тон нітроамофоски на загальну суму 2800000,00 грн.
Факт оплати за отриманий товар підтверджується платіжними дорученнями про перерахування коштів в розмірі 9100000,00 грн на рахунок ТОВ "ЛОЙД ТРЕЙД" (а.с.45-47).
Крім того, справа містить податкові накладні за період липень, серпень, вересень 2018 року, зокрема: №2 від 31 липня 2018 року на 36,4 тон нітроамофоски загальною вартістю 498680,02 грн, №10 від 31 липня 2018 року на 36,127 тон нітроамофоски загальною вартістю 494939,92 грн, №11 від 31 липня 2018 року на 35 тон нітроамофоски загальною вартістю 479500,02 грн, №12 від 31 липня 2018 року на 35,2 тон нітроамофоски загальною вартістю 482240,02 грн, №13 від 31 липня 2018 року на 34,9 тон нітроамофоски загальною вартістю 478130,02 грн, №14 від 31 липня 2018 року на 28 тон нітроамофоски загальною вартістю 383600,00 грн, №15 від 31 липня 2018 року на 24,3 тон нітроамофоски загальною вартістю 332910,00 грн, №2 від 20 серпня 2018 року на 36,4 тон нітроамофоски загальною вартістю 498680,02 грн, №6 від 20 серпня 2018 року на 30,95 тон нітроамофоски загальною вартістю 424015,00 грн, №7 від 20 серпня 2018 року на 24,3 тон нітроамофоски загальною вартістю 332910,00 грн та інші.
Фактичне переміщення товару підтверджується ТТН, зокрема №Р31-32/2 від 31 липня 2018 року, №Р31/1 від 31 липня 2018 року, №Р32/3 від 31 липня 2018 року, №Р32-33/4 від 31 липня 2018 року, №РЗЗ-34/5 від 31 липня 2018 року, №Р34/6 від 31 липня 2018 року, №Р34-35/7 від 31 липня 2018 року, №Р35-36/9 від 31 липня 2018 року, №Р36-37/10 від 31 липня 2018 року, №37/11 від 31 липня 2018 року та інші ТТН, що містяться в матеріалах справи.
Також справа містить видаткові накладні: №31 від 31 липня 2018 року на 36,4 тон нітроамофоски вартістю 498566,68 грн, №32 від 31 липня 2018 року на 36,127 тон нітроамофоски вартістю 494939,92 грн, №33 від 31 липня 2018 року на 35 тон нітроамофоски вартістю 479500,02 грн, №34 від 31 липня 2018 року на 35,2 тон нітроамофоски вартістю 482240,02 грн, №35 від 31 липня 2018 року на 34,9 тон нітроамофоски вартістю 398441,68 грн, №36 від 31 липня 2018 року на 28 тон нітроамофоски вартістю 383600,00 грн, №37 від 31 липня 2018 року на 24,3 тон нітроамофоски вартістю 332910,00 грн, №62 від 20 серпня 2018 року на 36,4 тон нітроамофоски вартістю 498680,02 грн, №63 від 20 серпня 2018 року на 36,127 тон нітроамофоски вартістю 494939,92 грн, №64 від 20 серпня 2018 м на 36,45 тон нітроамофоски вартістю 416137,51 грн, №65 від20 серпня 2018 м на 35,7 тон нітроамофоски вартістю 407575,01 грн та інші.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що видами діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; допоміжна діяльність у рослинництві; вирощування інших однорічних і дворічних культур, що узгоджується з придбаним товаром (нітроамофоска), який використовується в сільському господарстві та забезпечує комплексне підживлення рослин необхідними елементами; підвищує врожайність культур, забезпечує високу міцність стебел і стійкість рослин до вилягання; підсилює стійкість рослин до заморозків, зменшує ураження кореневими гнилями, борошнистою росою, іржею.
Факт використання придбаного товару у своїй діяльності підтверджується також накладними на видачу (відпуск) нітроамофоски під оранку/на посів: №13 від 02 вересня 2018 року, №14 від 03 вересня 2018 року, №15 від 04 вересня 2018 року, №16 від 05 вересня 2018 року, №17 від 06 вересня 2018 року, №18 від 08 вересня 2018 року та іншими, а також актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин, зокрема, №б/н від 31 серпня 2018 року, №6/н від 31 жовтня 2018 року, №б/н від 31 листопада 2018 року.
Крім того, з акту перевірки вбачається, що у позивача знаходиться в оренді 13 одиниць транспортних засобів та 128 одиниць основних засобів.
Також, до перевірки позивачем надано штатний розпис (кількість працівників) на 01 січня 2018 року, з якого вбачається, що у позивача станом на казану дату працювало 87 працівників.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що судами безпідставно не були враховані доводи податкового органу стосовно нереальності господарських взаємовідносин позивача у перевіряємий період з його контрагентом. Посилається на те, що господарські операції з вказаним контрагентом носили фіктивний характер. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Крім того, скаржник вказав, що судами попередніх інстанцій не були враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у справах №2а-4259/12/1070, №2а-1870/5800/12, №2а-7075/12/2670 стосовно обставин, що можуть свідчити про відсутність реального характеру господарських операцій.
З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Позивач вказував, що правовідносини у справах №2а-4259/12/1070, №2а-1870/5800/12, №2а-7075/12/2670 та у справі, що розглядається не є подібними.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначено Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, ПК України).
Положеннями ст.198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до ст.201.1 та 201.8 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Також, за змістом ст.201.10 ПК України вбачається, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.
Суд указує, що з аналізу наведених положень вбачається, що складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна є належною та достатньою підставою для покупця таких товарів/послуг саме для віднесення сум податку до складу податкового кредиту, в той час, як відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.
Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.
Отже, сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
За визначенням, наведеним в пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, що діяла на момент здійснення позивачем спірних господарських операцій), господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість підлягає з`ясуванню, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України.
Проте, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Суд уважає вірним не прийняття до уваги судами попередніх інстанцій доводів відповідача щодо "дефектності" первинних документів по ланцюгу постачання та легальності походження ТМЦ у ТОВ "ЛОЙД ТРЕЙД", оскільки ст.61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що повною мірою узгоджується з практикою Верховного Суду з аналогічних питань.
Стосовно посилань відповідача на досудові розслідування по відношенню до контрагента позивача, а також пояснень ОСОБА_1 (засновник ТОВ "ЛОЙД ТРЕЙД" в період з 29.05.2018 по 12.11.2018) щодо відсутності у останнього наміру на здійснення господарської діяльності, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не приймав участі у господарських операціях між позивачем та ТОВ "ЛОЙД ТРЕЙД" як посадова особа останнього, оскільки на час виконання договірних відносин директором та підписантом була ОСОБА_2 .
Також, колегія суддів критично оцінює доводи відповідача стосовно податкової інформації, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента позивача, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Так, підтвердженням нереальності господарських операцій є встановлення під час перевірки відсутності в контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів.
Суд погоджується з доводами скаржника, що встановлення такої інформації може поставити під сумнів здійснення відповідних операцій, але висновок про нездійснення господарських операцій має ґрунтуватись на аналізі всіх первинних документів та змісту господарських операцій.
Колегія суддів підтримує висновки судів попередніх інстанцій про те, що відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. Невиконання обов`язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі може позбавляти цей документ статусу первинного або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції. При цьому, відсутність об`єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку. В такому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).
Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, судами попередніх інстанцій було встановлено рух активів (товару), та зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.
Доказів порушень відображення господарської операції в бухгалтерському та податковому обліку позивача та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань матеріали справи не містять, та відповідачем до суду не надано.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наявність податкової інформації відносно контрагента позивача не доводить обставин, з якими податковий орган пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняте на підставі нього оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Твердження скаржника про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів саме по собі, не свідчить про безтоварність угод поставки.
Суд звертає увагу на те, що в ході розгляду адміністративної справи при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень суд перевіряє чи прийнято воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Скаржник в поданій касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень у справі правових позицій, викладених Верховним Судом у справах №2а-4259/12/1070, №2а-1870/5800/12, №2а-7075/12/2670 стосовно обставин, що можуть свідчити про відсутність реального характеру господарських операцій.
Колегія суддів зауважує, що наведені позиції Верховного Суду у справах №2а-4259/12/1070, №2а-1870/5800/12, №2а-7075/12/2670 сформовані Судом за результатом розгляду вказаних справ, зважаючи на обсяг наданих позивачами доказів в підтвердження реальності здійснення господарських операцій. При цьому, така позиція Суду не стосується порядку застосування певних норм права, що мала би враховуватись судами попередніх інстанцій при розгляді аналогічних спорів, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Миколаївській області не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,