ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/3408/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Кондратової І.Д.,
за участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.
за участю представників:
АТ "Укртрансгаз" - Роєнко Є.В.;
АТ "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" - Богдан С.В.;
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2020
(головуючий - Білецька Л.М., судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.)
та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2020
(суддя Смірнов О.Г.)
у справі №908/3408/19
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз"
про стягнення 322 927 400,13 грн.
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі- АТ "Укртрансгаз", позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" (далі - АТ "ОГС "Запоріжгаз", відповідач), про стягнення заборгованість за послуги балансування обсягів природного газу у розмірі 268 371 428,96 грн, 39 011 088,88 грн пені, 3 814 970,36 грн 3 % річних та 11 729 911,17 грн інфляційних втрат за договором транспортування природного газу № 1512000705 від 17.12.2015.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо оплати послуг балансування за період з липня 2018 по лютий 2019 (далі - спірний період). Мотивував позов такими обставинами:
- 17.12.2015 між сторонами укладено договір транспортування природного газу № 1512000705, відповідно до якого надаються, зокрема, послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (пункт 2.3);
- позивач здійснив процедуру алокації та встановив наявність у відповідача негативного місячного небалансу природного газу, що виник внаслідок: 1) безпідставного відбору ним з газотранспортної системи природного газу для покриття його власних виробничо-технічних витрат без подання таких обсягів до газотранспортної системи; 2) несанкціонованих відборів з газорозподільної системи відповідача природного газу споживачами, у яких в спірні періоди не було жодного постачальника природного газу;
- обсяги небалансів підтверджуються алокаціями (звітами) АТ "ОГС "Запоріжгаз" про поділ фактичного обсягу природного газу за липень- листопад 2018, електронними файлами ПАТ "Запоріжгаз" (з цифровим дописом) про поділ фактичного обсягу природного газу за грудень 2018 року, січень - лютий 2019 року, звітами по точках входу/виходу за липень - грудень 2018 року та січень -лютий 2019 року;
- відповідач не здійснив заходи щодо самостійного врегулювання негативного місячного небалансу в строк до дванадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем;
- вартість послуг балансування за газовий місяць визначається на підставі даних про негативний місячний небаланс Замовника за формулою Вбалансування = БЦГ х К х QБГ, де БЦГ - базова ціна газу; QБГ - обсяг негативного місячного небалансу замовника послуг транспортування; К - коефіцієнт компенсації, що дорівнює 1,2. При розмірі небалансу до 5% від обсягу природного газу, відібраного з газотранспортної системи, застосовується коефіцієнт, що дорівнює 1 (пункт 9.2 договору);
- при розрахунку вартості застосовується коефіцієнт що дорівнює 1.2, оскільки розмір небалансу перевищує 5% обсягу природного газу, відібраного саме відповідачем, а не іншими споживачами;
- підставою для розрахунків є односторонні акти про надання таких послуг (пункт 11.4 договору), що направлені відповідачу разом з рахунками на оплату їх вартості на загальну суму 268 371 428,96 грн, розрахунками вартості послуг балансування та звітами по точкам входу/виходу замовника послуг транспортування.
3. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що:
- послуги балансування надаються лише в рамках надання замовнику послуг транспортування природного газу;
- сторони не домовлялися про придбання/продаж природного газу, що могло б стати підставою для плати за небаланс; АТ "Запоріжгаз" не замовляв послуги балансування;
- позивач не зазначив, які обсяги газу були замовлені АТ "Запоріжгаз" та на підставі яких документів (номінацій), а також фактично відібрані ним та чим це має бути підтверджено (алокації);
- обсяги небалансів визначено позивачем по кожному місяцю як витрати АТ "Запоріжгаз", оператора газорозподільних мереж, для покриття виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат природного газу;
- позивач не надав відповідачу змоги самостійно врегулювати небаланс у визначені строки;
- позивач допустив прострочення зобов`язання у вигляді направлення до 14 числа місяця, наступного за звітним одностороннього акту про надання послуг балансування на обсяги природного газу, місячного небалансу замовника послуг транспортування, що був не врегульований ним відповідно до пунктів 3-5 глави 3 цього розділу, рахунку на оплату, звіту по точкам входу/виходу замовника послуг транспортування (що має містити деталізацію по споживачах замовника послуг транспортування на точках виходу) за липень 2018 - лютий 2019;
- відповідач надсилав позивачу листи щодо неправомірних дій в частині розрахунку вартості послуг балансування;
- при розрахунку вартості має застосовується коефіцієнт, що дорівнює 1, оскільки розмір небалансу не перевищує 5% обсягу природного газу, який має визначатися з всього обсягу газу, що отримано оператором газорозподільної системи у фізичних точках виходу з газотранспортної системи;
- у разі несанкціонованого (безпідставного) відбору з газотранспортної системи відносини між сторонами регулюються норми ЦК щодо недоговірних зобов`язань;
- двосторонні акти приймання-передачі природного газу, як і інші долучені до позову документи, що складені АТ "Запоріжгаз", були підписані на виконання технічних угод про умови приймання-передачі природного газу № 4 від 31.03.2013 та № 2/2013 від 06.06.2013 та вимог пункту 5 глави 1 розділу ХІІ Кодексу газорозподільних систем. Жодного відношення до послуг балансування ці документи не мають.
- правила балансування системи, що прописані в Кодексі газотранспортної системи не розповсюджуються на операторів ГРМ, а газорозподільні мережі (системи) не інтегровані в зону балансування оператора ГТС.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.05.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2020, у позові відмовлено з підстав недоведеності позивачем порушення своїх прав та інтересів.
5. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
- підставою заявлених позовних вимог є підписаний між сторонами договір транспортування природного газу № 1512000705 від 17.12.2015;
- відповідно до п. 2.4. цього договору обсяг послуг, що надаються, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування);
- позивач не надав додатки 1 (послуги замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи), 2 (послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій), 3 (послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї) до договору;
- договір є неукладеним відповідно до положень ч. 8 ст. 181 ГК України, оскільки сторонами не узгоджені істотні умови договору, а саме: обсяги послуг, які надаються в рамках цього договору (розподіл потужності та транспортування), а також не узгоджений перелік комерційних вузлів обліку газу, встановлених на всіх фізичних точках входу/виходу до відповідного замовника (додаток 3), тому такий договір не створює юридичних наслідків для його сторін в тому числі і в частині дій, передбачених пунктом 11.4. такого договору;
- двосторонні акти приймання-передачі природного газу (том 1, а.с. 119-126) не є належними доказами на підтвердження визначення обсягу та відповідно вартості послуг балансування газу, оскільки не містять посилання на будь-який договір та не передбачають обліку такої послуги як балансування у визначені періоди;
- заперечення АТ "Запоріжгаз", що ці акти складені на виконання технічних угод про умови приймання-передачі природного газу № 4 від 31.03.2013 та № 2/2013 від 06.06.2013, не знайшли свого підтвердження, оскільки акти не містять посилання на будь-який договір, а копії таких угод подані з порушенням строку, встановленого приписами ч. 3 ст. 80 ГПК України;
- згідно із п. 9.4 договору оператор (позивач) до 14 числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику (відповідачу) на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру, проте такі документ позивач надсилав відповідачу поштою з 15 по 20 числа місяця;
- наявні у справі односторонні акти самі по собі не можуть підтверджувати факт надання послуг балансування, без перевірки їх підтвердження чи спростування сукупністю доказів у справі;
- в матеріалах справи відсутні алокації та звіти про поділ фактичного газу (споживачі) за період з грудня 2018 по лютий 2019, а також не надані такі докази виконання умов договору як двосторонні підписані акти, здійснення оплат за надані послуги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, АТ "Укртрансгаз" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, з додатковими поясненнями до неї, в яких, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.
7. Підставами касаційного оскарження позивач визначив п.п. 1, 3, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України.
8. Посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказав на неправильне застосування норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах, норм ст. 20, п. 4 частини 2 статті 22, статті 32 Закону України "Про ринок природного газу", а також норм ч. 2 ст. 642 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 181 ГК України, зокрема, щодо оплати заборгованості за послуги місячного балансування обсягів природного газу при визнанні договору неукладеним, тоді як відповідачем вчинялись дії, якими схвалено виконання договору, а саме в режимі місячного балансування.
9. Скаржник зазначає також, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду, а саме: висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами; висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 05.06.2018 у справі № 338/180/17, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Натомість висновок Верховного Суду, викладений у постанові 25.06.2019 у справі № 916/2090/16, що був врахований судами, не стосується випадків, коли на підтвердження фактичного укладання договору та його виконання надані докази.
10. Крім того, скаржник, посилаючись на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, що зазначає суд порушив норми процесуального права та не дослідив зібрані у справі докази, в тому числі електронні докази з файлами (з ЕЦП) про поділ фактичного обсягу природного газу за грудень 2018 та січень-лютий 2019, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
11. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу та пояснення, в яких посилаючись на безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі позивача, та водночас вказуючи на обґрунтованість і правомірність судових рішень у справі, просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.
12. Крім того від відповідача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у справі, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 916/2090/16.
13. Закриття касаційного провадження відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України можливе у разі, якщо касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме, якщо суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК).
14. Разом з тим, АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі як на підставу подання касаційної скарги крім п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК, посилався також на п.п. 3, 4 ч. 2 ст.287 ГПК України.
15. Крім того, правовідносини у справі №916/2090/16, на яку посилається відповідач, не є подібними до справи, що розглядається.
16. У справах, на які посилається відповідач, висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог ґрунтувалися на тому, що за відсутності підписаних додатків 1, 2 до договору транспортування, договір є неукладеним (що є усталеною позицією Верховного Суду, яка міститься у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №916/2090/16 та від 07.12.2018 у справі №910/22058/17), а позивач не довів фактичне надання замовнику послуг балансування. Тобто висновки судів про відмову в задоволенні позовних вимог залежали від конкретних обставин, встановлених судами щодо фактичного надання або не надання послуг балансування.
17. У справі, що переглядається, скаржник оскаржує висновок судів щодо фактичного надання послуг балансування, з підстав не дослідження доказів у справі, що ним були подані на підтвердження цих обставин, що є окремою підставою для касаційного оскарження відповідно до п. 4 ч. 2 ст.287 ГПК України.
18. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
19. Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи та вимоги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши наявні матеріали справи, а також заперечення проти задоволення касаційної скарги, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
20. Відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
21. Після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, 28 липня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову (опубліковано в ЄДРСР 26.08.2021 за №99146706) у справі № 927/1041/19 щодо вирішення спору про стягнення заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу (місячні негативні небаланси у період з липня 2018 року по лютий 2019 року).
22. У цій постанові Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права:
- "негативний місячний небаланс може покриватись як Оператором ГТС шляхом надання послуг з балансування, так і оператором ГРС самостійно (шляхом купівлі природного газу у інших замовників послуг балансування або відбору природного газу шляхом подання оператору газосховища балансуючої номінації за цей газовий місяць) відповідно до п.п. 4, 7 гл. 3 розд. XIV Кодексу ГТС (пункт 71);
- до відносин щодо подання номінацій/реномінацій, визначення небалансу в період з липня 2018 року по лютий 2019 року, мають застосовуватись положення Кодексу ГТС в редакції 2017 року (пункт 107);
- Укртрансгаз стверджував, що договір виконувався сторонами, транспортування газу відбувалося, а тому не може бути визнаний неукладеним. Але суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не доведено фактичного надання саме послуг балансування у спірний період, тому дійшли правильного висновку про те, що договір транспортування в частині надання послуг балансування є неукладеним. Такий висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, на яку послався скаржник (пункти 121 -122);
- посилання Укртрансгаз на можливість урегулювання спірних відносин щодо врегулювання небалансів безпосередньо на підставі Типового договору є помилковими (пункт 145);
- передбачений Кодексом ГТС порядок оплати послуг з балансування (чотири умови) діє лише у випадку укладення сторонами договору про надання послуг з балансування. Якщо такий договір не є укладеним, як встановлено судами у цій справі, то позивач - Оператор ГТС має надати суду не лише односторонні акти та розрахунки, але й докази фактичного надання ним послуг з балансування. При цьому наявність у замовника негативного небалансу, підтверджена відповідними доказами, ще не є свідченням надання Оператором ГТС послуг з балансування, адже оператор ГРС мав можливість самостійно врегулювати небаланс (п. 4 гл. 3 розд XIV Кодексу ГТС у редакції 2017 року). Отже, Укртрансгаз помилково ототожнює факт наявності небалансу із фактом надання Оператором ГТС послуг балансування (пнукт 148);
- тягар доведення факту надання послуг покладається на позивача, який звертається до суду з позовом про стягнення оплати за надані послуги. Відповідач (замовник) не зобов`язаний доводити факт ненадання йому послуг (пункт 152);
- враховуючи відсутність правової підстави для отримання Чернігівгазом послуг транспортування природного газу (неузгодження істотних договірних умов на надання послуг балансування), стягнення Укртрансгазом коштів може здійснюватися відповідно до положень ст.1212 ЦК у разі доведення факту набуття Чернігівгазом природного газу, який належав Укртрансгазу, без достатньої правової підстави або шляхом стягнення суми збитків, якщо газ був придбаний Укртрансгазом з метою балансування негативних місячних небалансів, які виникли внаслідок відбирання Чернігівгазом природного газу для задоволення власних потреб, і не був компенсований Оператору ГТС через договірні механізми (оплату послуг балансування) (пункт 173)".
23. Відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України такі висновки мають враховуватися при вирішенні спору.
24. При цьому та обставина, що позов у справі поданий з підстав порушення договірних зобов`язань з оплати послуг балансування не спростовує необхідність врахування наведених висновків при вирішенні спору, оскільки, як неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, відповідно до принципу curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
25. Отже, колегія суддів виходить з того, що у спірних правовідносинах предметом доказування є: по-перше, доведення позивачем обставин щодо: 1) надання відповідачу послуг балансування (в тому числі обсягу та вартості (зокрема, обґрунтованість застосування коефіцієнту); 2) відбирання Оператором ГРМ природного газу з газотранспортної системи для покриття його власних виробничо-технічних витрат без подання таких обсягів до газотранспортної системи, а, по-друге, доведення відповідачем обставини щодо: 1) правової підстави набуття спірних обсягів природного газу; 2) врегулювання небалансу самостійно, тощо. У рішенні суду мають бути наведені мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі (пункт частини четвертої статті 238 ГПК України).
26. Колегія суддів враховує, що відповідач не зобов`язаний доводити факт ненадання йому послуг, проте вважає, що це не звільняє його від обов`язку відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України доводити ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Тому, якщо заперечення відповідача зводяться до того, що він, оператор ГРС, мав можливість самостійно врегулювати небаланс (п. 4 гл. 3 розд XIV Кодексу ГТС у редакції 2017 року), його доводи у такому разі не можуть ґрунтуватися лише на припущеннях (тобто на наявності законодавчої можливості), а мають доводитися у загальному порядку шляхом подання відповідних доказів.
27. Колегія суддів звертає увагу, що у справі № 927/1041/19, як у справі, що переглядається, Укртрансгаз стверджував, що договір виконувався сторонами, транспортування газу відбувалося, а тому не може бути визнаний неукладеним, оскільки за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (пункт 76).
28. Враховуючи таку правову позицію, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що якщо має місце повне або часткове виконання сторонами договору, у такому разі відповідно до частини восьмої статті 181 ГК України не може вважатися неукладеним. Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України. Суд залежно від встановлених обставин має вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами (зокрема, правові наслідки визначені у пункті 173 постанови Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 927/1041/19).
29. У справі № 927/1041/19 Верховний Суд зауважив, що висновок судів, що договір транспортування в частині надання послуг балансування є неукладеним не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду лише тому, що суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не доведено фактичного надання саме послуг балансування у спірний період. При цьому, Верховний Суд підкреслив, що судами попередніх інстанцій не робилися висновки про неукладеність договору транспортування природного газу в цілому, а лише щодо невизначеності в договорі істотних умов надання послуг балансування. У цій справі Верховний Суд виходив також з того, що у справі відсутні алокації та звіти про поділ фактичного газу (споживачів) за спірний період (пункт 40).
30. У цій же постанові Верховний Суд вказав, що відповідно до усталеної правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №916/2090/16 і яку застосували суди та на яку посилався відповідач, договір є неукладеним, якщо сторонами не погоджено суттєві умови, а позивачем не доведено фактичне надання таких послуг, тобто фактичне виконання договору. Тобто висновок про укладеність чи неукладеність договору за умови відсутності факту його підписання сторонами, а лише через доведення позивачем фактичного виконання цього договору, є правовою оцінкою судом сукупності встановлених фактичних обставин справи (пункт 178).
31. Отже встановлення обставин щодо виконання договору та доведення позивачем надання послуг балансування має суттєве значення для правильного вирішення спору.
32. Колегія суддів враховує, що у справі, що переглядається, позивач на підтвердження позовних вимог надавав такі докази: копії звітів по точкам входу/виходу замовника послуг транспортування (оператору газорозподільних мереж), копії звітів про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Запоріжгаз" між замовниками послуги транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів) за липень - листопад 2018, що підписані комерційним директором ПАТ "Запоріжгаз" Кій А.О. (а.с. 88-96 т. 1); копії алокацій (звітів) про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Запоріжгаз", між замовниками послуги транспортування (постачальниками) за липень - листопад 2018, що підписані комерційним директором ПАТ "Запоріжгаз" Кій А.О. (а.с. 97--102 т. 1), а також цифровий диск з електронними доказами (на пдітвердження факту надання послуг за період з грудня 2018 по лютий 2019).
33. Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили ці докази, не надали їм оцінку і в судових рішення безпідставно вказали, що в матеріалах справи відсутні алокації та звіти про поділ фактичного газу (споживачі) за період з грудня 2018 по лютий 2019.
34. Такий висновок прямо суперечить описовій частині рішення, в якій зазначено, що "також позивач надав в обґрунтування заявлених позовних вимог до справи копії звітів по точкам входу/виходу замовника послуг транспортування (оператору газорозподільних мереж), копії звітів про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Запоріжгаз" між замовниками послуги транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів), копії алокацій (звітів) про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Запоріжгаз", між замовниками послуги транспортування (постачальниками), повідомлення про обсяги транспортування за період з липня 2018 по лютий 2019".
35. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
36. Згідно з п. 1-3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;
37. Рішення суду цим вимогам не відповідає. Оцінка доказам позивача не надана.
38. Отже, доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права та не дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, знайшли своє підтвердження.
39. Суд касаційної інстанції в силу ч. 2 ст. 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.