ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 912/2083/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021
у справі № 912/2083/20
за позовом керівника Знам`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації
2) Знам`янського психоневрологічного інтернату з геріатричним відділенням
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП"
про визнання недійсними додаткових угод та повернення 44 789,26 грн,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Керівник Знам`янської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Кіровоградської області в інтересах держави в особі позивачів: Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) та Знам`янського психоневрологічного інтернату з геріатричним відділенням (далі - Інтернат) до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" (далі - ТОВ "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП") про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 17.01.2019, № 2 від 21.01.2019, № 3 від 22.01.2019 до договору № 19-249 від 11.01.2019 постачання природного газу та про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 44 789,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між позивачем-2 та відповідачем протиправних додаткових угод до договору поставки природного газу, якими збільшено вартість природного газу, усупереч положенням статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок чого, вважав прокурор, державним органом було здійснено переплату вартості газу на суму 44 789,26 грн, яка підлягає поверненню.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2020 справу № 912/2083/20 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 912/2083/20 (суддя Чебикіна С.О.) залишено позов без розгляду.
Ухвала вмотивована тим, що суд першої інстанції не вбачає підстав для здійснення Прокурором представницьких повноважень, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів нездійснення або неналежного здійснення захисту законних інтересів держави уповноваженими органами.
Висновки місцевого господарського суду щодо залишення позову без розгляду на підставі положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, ураховуючи встановлення обставин відсутності підстав для представництва Прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, обґрунтовані посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
За апеляційним переглядом справи, постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 (колегія суддів: Кропивна Л.В. - головуючий, Руденко М.А., Поляк О.І.) апеляційну скаргу Прокурора залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 912/2083/20 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- процесуальний закон покладає на прокурора обов`язок спочатку встановити орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах в обраний прокурором спосіб, а потім подати позов в інтересах держави в особі цього органу, який не здійснює захист законних інтересів держави;
- саме у Державної аудиторської служби України (далі - Держаудитслужба), як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, належить право на подання позову на захист інтересів держави при укладенні та виконанні договорів у сфері публічних закупівель. Натомість, звертаючись в інтересах держави прокурор визначив таким органом Департамент та Інтернат, до кола повноважень яких не входить контроль за проведенням державних закупівель
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор неправильно визначив склад та процесуальний статус учасників спору у цій справі, оскільки невірно визначив орган, до компетенції якого входить фінансовий контроль за проведенням публічних закупівель.
За висновком апеляційного суду, правомірним є застосування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду щодо залишення позову без розгляду в силу положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК, ураховуючи встановлення обставин відсутності підстав для представництва Прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
До Верховного Суду першим заступником керівника Київської міської прокуратури подано касаційну скаргу, у якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 та направити справу № 912/2083/20 для розгляду до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування доводів та підстав касаційного оскарження Прокурор посилається на таке:
- за матеріалами справи, заходи державного фінансового контролю Держаудитслужбою взагалі не проводились, а відтак її органи не набули права на звернення до суду з позовом в даній справі;
- висновки суду апеляційної інстанції про те, що уповноваженим органом на звернення до суду у спірних правовідносинах повинні виступати органи Держаудитслужби зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 1311 Конституції України, статті 23 Закону "Про прокуратуру", статей 2, 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", та порушенням норм процесуального права, а саме статей 53, пункту 2 частини першої статті 226, статей 236, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);
- судом апеляційної інстанції при ухвалені оскарженого рішення не було враховано правових висновків щодо умов набуття Держаудитслужбою статусу позивача та виникнення у неї права на звернення до суду в інтересах держави, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 820/8558/15, від 03.10.2018 у справі № 804/8443/16 та в постанові Верховного Суду (КГС) від 21.03.2019 у справі № 912/898/18.
Позиція інших учасників справи
Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 912/2083/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Жуков С.В., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.07.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2021 касаційну скаргу залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20.07.2021 до касаційного суду від скаржника надійшли Додаткові документи.
Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у справі № 912/2083/20; ухвалено здійснити її перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, проаналізувавши наведені скаржником доводи, перевіривши матеріали справи та дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.
Об`єктом касаційного оскарження у цій справі є постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Прокурора. на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Залишаючи позов прокурора без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для звернення прокурора з позовом до суду, зокрема, з підстав недотримання останнім порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Апеляційним господарським судом було підтримано висновок суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду, однак з інших підстав, зокрема, неправильного визначення Прокурором складу та процесуального статусу учасників спору у цій справі, оскільки ним невірно встановлено орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах в обраний прокурором спосіб, а саме Східний офіс Держаудитслужби.
Ключові доводи касаційної скарги зводяться до помилковості висновків суду апеляційної інстанції про те, що уповноваженим органом на звернення до суду у спірних правовідносинах повинні виступати органи Держаудитслужби.
З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.
Відтак предметом касаційного дослідження є правомірність залишення позову без розгляду, що полягає у повноті з`ясування судами попередніх інстанцій обставин обґрунтованості звернення Прокурором до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, Верховний Суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" а в статті 24 цього ж Закону врегульовані особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді. Так, зокрема:
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру");
- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру");
- прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру");
- повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством (частина сьома статті 24 Закону "Про прокуратуру").
Частиною третьої статті 53 ГПК України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною п`ятою статті 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру": прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття таких заходів протягом розумного строку після того, як їм стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 37 - 40 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Отже, розумність строку визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи у конкретній справі.
Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо протягом розумного строку після отримання попереднього повідомлення про звернення до суду майбутні позивачі в особі яких прокурор має намір захищати інтереси держави в суді самостійно не звернулися до суду з позовом, то це є достатнім аргументом для підтвердження їх бездіяльності та звернення прокурором з позовом до суду в інтересах держави в особі відповідних позивачів.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 та частиною п`ятою статті 162 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
Водночас якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 39) та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункти 48, 54).
У справі, що розглядається, наявність підстав для представництва інтересів держави в суді Прокурор обґрунтував тим, що захист цих інтересів не здійснює ні Департамент (позивач-1), ні Інтернат (позивач-2), до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, у зв`язку з чим вжито заходи прокурорського реагування в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Як встановлено судом першої інстанції, Прокурором здійснено попереднє повідомлення позивача-1 про звернення до суду, шляхом направлення повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вих. № 12.32-70-3482ВИХ-20 від 22.05.2020 та №12.32-70-3795ВИХ-20 від 03.06.2020, яке отримано Департаментом, що підтверджується його відповіддю від 26.05.2020, отриманою прокуратурою 04.06.2020.
Судом з`ясовано, що Прокурором також здійснено попереднє повідомлення позивача-2 про звернення до суду, шляхом направлення повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вих. № 12.32-70-3414ВИХ-20 від 10.06.2020, однак доказів отримання Інтернатом вказаного повідомлення матеріали справи не містять та прокуратурою суду не надано.
З наведеного місцевим господарським судом встановлено обставини недотримання порядку повідомлення позивача-2 (Інтернату), передбаченого частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки Прокурором не надана можливість у розумні строки позивачу-2 відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки, вчинення дій для виправлення ситуації, наприклад самостійного подання позову до суду, натомість Прокурор подав позовну заяву, датовану та підписану ним 15.06.2020, тобто через 5 днів після відправлення позивачу-2 повідомлення в порядку пункту 4 статті 23 вказаного Закону.
Таким чином, в ухвалі про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції обґрунтував відповідний висновок відсутністю підстав для звернення Прокурора з цим позовом до суду, з огляду на недотримання ним порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Суд апеляційної інстанції підтримав висновки місцевого господарського суду про залишення позову Прокурора без розгляду, однак своє рішення мотивував неправильним визначенням Прокурором органу, уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, яким є Східний офіс Держаудитслужби.
Втім, такий висновок суду апеляційної інстанції Верховний Суд вважає передчасними, виходячи з таких міркувань.
За змістом частини четвертої статті 53 ГПК України, звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, в даному випадку, правами позивача, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві (1) у чому полягає порушення інтересів держави, (2) необхідність їх захисту, (3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, (4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Позов складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. А правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
Отже, визначення предмета, підстави позову, визначення позивача (тобто зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, органу місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або вказати на відсутність такого органу); відповідача у спорі, зазначення, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права - це право, яке належить прокурору, як особі, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, в даному випадку правами позивача.
Натомість, саме на суд покладено обов`язок встановити належність позивача, належність відповідача, надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з оцінки доказів здійсненим за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, і має перевірити доводи, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб та чи є він ефективним.
Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, Прокурор посилається на укладенням між Інтернатом та ТОВ "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" протиправних додаткових угод до договору поставки природного газу, якими збільшено вартість природного газу, усупереч положенням статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок чого державним органом було здійснено переплату вартості газу.
За змістом поданого позову, на думку Прокурора, у цьому спорі захист інтересів держави мали б здійснювати Департамент та Інтернат, яких він визначив в якості позивачів у справі.
Суд першої інстанції не заперечив та не спростував вказані твердження, досліджуючи дотримання Прокурором відповідного порядку звернення до суду в інтересах держави, та за встановлених обставин його недотримання дійшов висновку про залишення позову без розгляду.
Водночас, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду, виходив з того, що Прокурор неправильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, яким є Східний офіс Держаудитслужби.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.
Положенням про Державну аудиторську службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 визначено, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (п.1).
Згідно з підпунктом 3 пункту 4 цього ж Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель.
Відповідно до вказаного Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.9 п.4 Положення).
Згадані норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", якою визначено права органу державного фінансового контролю пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п. 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 3).
У постанові Верховного Суду від 21.03.2019, на яку посилається скаржник, касаційним судом зауважено, що Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, проте оскільки сторонами не доведено, а судами не встановлено, що вказаний орган, здійснюючи фінансовий контроль, виявив порушення законодавства у спірних правовідносинах, у нього не виникло право на звернення у суд із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача.
Скаржник також наводить правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/8558/15 та від 03.10.2018 у справі № 804/8443/16, згідно якого орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачені статтею 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.
З урахуванням того, що у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій не здійснювалося дослідження та встановлення обставин щодо проведення органами Держаудитслужби заходів фінансового контролю, а також їх наслідки, Верховний Суд погоджується з наведеними доводами скаржника, а відтак вважає передчасними висновки апеляційного господарського суду про неправильне визначення Прокурором органу, уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, яким є Східний офіс Держаудитслужби.
Щодо цього колегія суддів також враховує сталу практику Верховного Суду, згідно якої закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанови Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 05.08.2021 у справі № 911/1236/20, від 11.08.2021 у справі № 927/719/20).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.
Водночас, попри помилковість висновків апеляційного господарського суду щодо наведеного, Верховний Суд вважає законним та обґрунтованим його рішення про залишення позову без розгляду у цій справі, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини недотримання Прокурором порядку звернення до суду в інтересах держави, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Вказані обставини не спростовані в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції та не заперечуються за змістом касаційної скарги.
З урахуванням вимог статті 300 ГПК України, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Таким чином, Верховний Суд зауважує, що передчасні висновки суду апеляційної інстанції про неправильне визначення Прокурором органу, уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не призвели до неправильного процесуального рішення, враховуючи правомірність залишення судами позову без розгляду на підставі положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, що, за встановлених судами обставин відсутності підстав для представництва Прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо наявності правових підстав для скасування постанови апеляційного суду з її направленням на апеляційний розгляд.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень ((рішення ЄСПЛ у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації")
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, вказані рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, а передчасність висновків суду апеляційної інстанції не призвела до ухвалення неправильного рішення, тому підстав для скасування оскарженої постанови немає.
Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що залишення позовної заяви без розгляду не позбавляє можливості державного органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, самостійно звернутись до суду за захистом порушених прав держави, а за умов та порядку, визначеного статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та з дотриманням норм процесуального закону, зокрема статті 53 ГПК України, не позбавляє такої можливості і звернення Прокурором.