ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 620/1958/19
адміністративне провадження № К/9901/24992/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 620/1958/19
за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Чернігівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Чернігівській області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Я. М. Собкін, Г. В. Земляна, Л. Т. Черпіцька) від 09 червня 2021 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. Головне управління ДФС у Чернігівській області звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача податковий борг на загальну суму 15228847,21 грн.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року позов задоволено повністю.
3. Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
5. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року зупинено апеляційне провадження.
6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року поновлено провадження у справі та здійснено заміну позивача.
7. До Шостого апеляційного адміністративного суду від Головного управління ДПС у Чернігівській області надійшло клопотання про відмову від позову.
8. Крім того, відповідачем подано заяву про розподіл витрат, у якій, зокрема, просив стягнути судові витрати на правничу допомогу у розмірі 52 000 грн.
9. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року прийнято відмову від позову Головного управління ДПС у Чернігівській області у справі за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року.
Визнано нечинним рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року.
Провадження у справі № 620/1958/19 закрито.
Роз`яснено позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Проте, наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Повернуто Головному управлінню ДПС у Чернігівській області з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 9605 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 28 815 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 26 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
10. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, 08 липня 2021 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року в частині стягнення судового збору та стягнення витрат на правову допомогу.
11. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, замінено Головне управління ДПС у Чернігівській області (код ЄДРПОУ: 43143966) його правонаступником - Головного управління ДПС У Чернігівській області (код ЄДРПОУ: 44094124). Встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.
12. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
13. Станом на час розгляду справи письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
14. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що при поданні позову позивачем - Головним управлінням ДПС у Чернігівській області сплачено судовий збір у розмірі 19 210,00 грн. (платіжне доручення № 1562 від 24 червня 2019 року).
15. При зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідачем - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 28 815, 20 грн. (квитанція № 13064В1F5D від 30 жовтня 2019 року).
16. До суду для підтвердження витрат на правничу допомогу, разом із заявою про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, було подано: копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 03-05/19 від 16 вересня 2019 року; копію рахунку на оплату № 25/1 від 25 травня 2021 року; копію квитанції № 36910955-1 від 27 травня 2021 року; копію квитанції № 36910955-2 від 27 травня 2021 року; копію заключної виписки за період з 27 травня 2021 року по 27 травня 2021 року.
17. Обґрунтовуючи розмір заявленої суми (52 000 грн.), відповідач посилається на те, що в пункті 2 Додаткової угоди сторонами відповідно до пункту 6.1 Договору було узгоджено фіксований розмір винагороди (гонорару) адвокату за надання правової (правничої) допомоги під час представництва, захисту прав та інтересів ФОП ОСОБА_1
IІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
18. Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, виходив з не встановлення наявності суперечності дій позивача його інтересам, а також суперечності поданої заяви закону чи правам, свободам або інтересам інших осіб, при цьому, від відповідача жодних заперечень проти закриття провадження у справі з підстав відмови від позову не надійшло. З урахуванням наведеного суд прийшов до висновку про відсутність будь-яких перешкод для реалізації позивачем передбаченого процесуальним законом суб`єктивного права особи на відмову від позову. За таких обставин, враховуючи виключне процесуальне право особи до закінчення апеляційного провадження відмовитися від позову повністю або частково, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність перешкод для прийняття відмови Головного управління ДПС у Чернігівській області від позову та вважав за необхідне визнати нечинним рішення суду першої інстанції у даній справі і закрити у ній провадження.
19. Щодо сплаченого судового збору, яке є предметом касаційного оскарження у даній справі, суд апеляційної інстанції вирішуючи вказані питання керувався положеннями статті 140 та частиною першою статті 142 КАС України, тобто вирішив питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору за подання позовної заяви у розмірі 9605 грн., а також стягнув за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 28 815 грн.
20. Щодо розподілу витрат на правничу допомогу у розмірі 52 000 грн., судом апеляційної інстанції зазначено, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає розподілу в суді апеляційної інстанції не є обґрунтованим (52 000 грн.) та підлягає зменшенню, оскільки позивач відмовився від позову та фактично розгляд справи не відбувся. А тому, проаналізувавши розрахунок та надані докази, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених відповідачем витрат, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо необхідності розподілу судових витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу понесені при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі - 26 000 грн.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
21. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині стягнення судового збору та стягнення витрат на правову допомогу, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню в оскаржуваній частині, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема, другий абзац частини першої статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України, частин четвертої, п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі у відповідній частині.
22. З огляду на зміст касаційної скарги скаржник зазначає про те, що стягуючи з позивача судовий збір та витрати на правову допомогу, суд апеляційної інстанції керувався першим абзацом частини першої статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України при цьому, судом не враховано другий абзац частини першої вказаної статті, відповідно до якої, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. У цьому випадку податковий борг вважається погашений, а отже судові витрати стягуються з відповідача.
23. Щодо витрат на правову допомогу скаржником зазначено, що відповідно до клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачем не доданий - ні акт приймання-передачі надання послуг, ні акту виконаних робіт. Але позивач звертає увагу на приписи частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
24. Також, щодо визначеної суми на витрату правової допомоги, то на думку позивача вона є завищеною, оскільки адвокатом була написана лише апеляційна скарга, без підготовки та залучення жодного документу, без представництва інтересів в суді першої інстанції.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
26. Згідно з частиною першою статті 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову.
27. Суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси (частина шоста статті 47 КАС України).
28. Відповідно до статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
У разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.
Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
29. Суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом ( пункт 2 частини першої статті 238 КАС України).
30. У відповідності до статті 314 КАС України позивач може відмовитися від позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 189, 190 цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
31. Так, у оскаржуваному рішенні зазначено, що до суду апеляційної інстанції від Головного управління ДПС у Чернігівській області надійшло клопотання про відмову від позову, проте, у матеріалах справи відсутнє вказане клопотання, а так само відсутнє посилання щодо цього питання в протоколі судового засідання від 09 червня 2021 року, у зв`язку з чим не можливо встановити з яких підстав та за яких обставин сторона позивача відмовилась від позову, чи то внаслідок задоволення вимог позивача відповідачем після подання позовної заяви, про що наголошується в касаційній скарзі, чи за інших не пов`язаних з цим обставинами.
32. Верховний Суд також зазначає, що, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції не зазначив підстав та мотивів, з яких позивач вирішив відмовитись від позову. Наведені обставини, мають правове значення та вплив на вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
33. Так, мотиви для відмови від позову можуть бути різними. Наприклад, позивач може втратити інтерес до справи або передбачити, що суд не задовольнить адміністративного позову, або відповідач добровільно задовольнив вимоги позивача тощо. Водночас позивач не зобов`язаний мотивувати своєї відмови від позову. Однак суд має право поцікавитися такими мотивами, оскільки від мотивів відмови від позову залежить розподіл судових витрат, наприклад, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (друге речення статті 140 КАС України).
34. Варто зауважити, що питання повернення судового збору та розподілу судових витрат мають різну правову природу, не є пов`язаними, а підстави та порядок їх застосування регулюються по-різному. Зокрема, частина перша та друга статті 142 КАС України може бути застосована у тому випадку, коли має місце відмова позивача від позову, що не пов`язана із задоволенням його відповідачем після подання позовної заяви, оскільки у такому випадку розподіл судових витрат згідно частини першої статті 140 КАС України не здійснюється.
35. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, повертаючи 50% судового збору позивачу за подання позовної заяви не мотивовано послався на частину першу статті 142 КАС України, оскільки ця норма застосовується при відмові позивачем від позову до початку розгляду справи по суті, при тому, що в даному випадку справа вже знаходиться на стадії перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
36. Водночас, у відповідності до частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
37. Разом з тим, приймаючи рішення про стягнення на користь відповідача судового збору за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції керувався статтею 140 КАС України, тоді як підстави для відшкодування понесених особою, яка подала апеляційну скаргу у справі витрат у зв`язку із відмовою від позову на стадії перегляду рішення в апеляційному порядку визначені частиною другою статті 142 КАС України, відповідно до якої у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
38. Верховний Суд зауважує на передчасності застосування першого речення статті 140 КАС України та помилковості застосування частини першої статті 142 КАС України, а тому розподіл понесених позивачем та відповідачем у цій справі судових витрат слід здійснювати з урахуванням та в залежності від обставин та умов, які призвели до відмови від позову, яке має бути вирішено, у даному випадку, відповідно до приписів КАС України та Закону України "Про судовий збір".
39. Викладене дає підстави стверджувати прo непoвнoту встанoвлення судом апеляційної інстанції всіх oбставин справи, щo мають значення для правильнoгo вирішення справи, щo такoж вказує на непідтвердження відпoвідних oбставин та фактів належними засoбами та у передбачений чинним закoнoдавствoм спoсіб.
40. Вказані обставини та фактичні дані залишилися пoза межами дoслідження судом апеляційної інстанції, що, з урахуванням пoвнoважень касаційнoгo суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати дoведеними oбставини, щo не були встанoвлені в судoвoму рішенні), виключає мoжливість перевірки Верхoвним Судoм правильності виснoвків суду.
41. Окрім того, суд касаційної інстанції також не погоджується з розподілом витрат на правову допомогу та зазначає наступне.
42. Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
43. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
44. Пунктом 1 частини третьою статті 132 КАС України до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
45. Статтею 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
46. За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
47. Відповідно до статті 19 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі - Закон № 5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
48. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
49. У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
50. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
51. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
52. Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
53. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
54. Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
55. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
56. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
57. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
58. Однак, суд апеляційної інстанції при вирішенні справи не надавав оцінку відповідності розміру витрат на оплату послуг адвоката критеріям, встановленим частиною п`ятою статті 134 КАС України, зокрема, чи заявлена ФОП ОСОБА_1 до відшкодування сума витрат є співмірною із наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, критеріям їх реальності та розумності.
59. Разом з тим, роблячи висновок про завищення розміру витрат на правничу допомогу та визначаючи співмірний розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки поданому позивачем запереченню на заяву про розподіл судових витрат, не дослідивши це заперечення на предмет наявності/відсутності обґрунтованих доводів щодо неспівмірності витрат, та зробив висновки без врахування позиції позивача та оцінки його доводів.
60. При цьому, скаржник як і у вказаному клопотанні так і у касаційній скарзі акцентує увагу на недостатності у матеріалах справи доказів, зокрема, актів приймання-передачі наданих послуг та виконаних робіт, які належить врахувати при ухваленні судового рішення у справі щодо стягнення витрат на правову допомогу.
61. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
62. Нормами статей 73, 75 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
63. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості згідно частини другої статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
64. Отже, в контексті встановлених обставин та у взаємозв`язку із наведеними вище нормами права Верховний Суд вважає висновки суду апеляційної інстанції помилковими та передчасними, оскільки вони зроблені за формального підходу до вирішення питання обґрунтованості понесених відповідачем витрат на правничу допомогу та не ґрунтуються на всебічно та повно досліджених доказах, наявних в матеріалах справи.
65. Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
66. Відповідно до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
67. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції допустився порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд в частині вирішення питання сплаченого судового збору та розподілу судових витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,