ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 509/3264/18
провадження № 51-1283 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Анісімова Г.М., Іваненка І.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Савенкова О.С. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 січня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернівців, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця
м. Іллічівська (м. Чорноморська) Одеської області, жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 396 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, ОСОБА_2 визнано винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 396 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, та на підставі статті 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням.
За вироком суду 30 квітня 2018 року приблизно о 21:00 ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у будівельному вагончику, розташованому на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3, де вживали спиртні напої.
У цей час між обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3 на ґрунті особистих неприязних стосунків виник конфлікт, під час вирішення якого вони вийшли з будівельного вагончика, і у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на вчинення умисного вбивства ОСОБА_3 .
З цією метою ОСОБА_1, діючи з прямим умислом, з метою протиправного позбавлення життя потерпілого завдав останньому численних ударів руками, ногами та металевими обценьками в життєво-важливі органи, в результаті чого потерпілому ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть.
Переконавшись у настанні смерті потерпілого, ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2, який був очевидцем вчинення вбивства, але заздалегідь не обіцяв ОСОБА_1 приховати вчинений ним злочин, що є особливо тяжким, сховали труп потерпілого в покинутій будівлі, розташованій на відстані 150 метрів від місця події, закинувши його сміттям. Труп перебував там до його виявлення 06 травня 2018 року.
Також з метою приховування слідів злочину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 замили сліди крові, залишені на місці вчинення злочину і на металевих обценьках - знарядді умисного вбивства.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 січня 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 січня 2021 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Стверджує про свою непричетність до вчинення вбивства ОСОБА_3 . Зазначає про тиск і погрози життю з боку ОСОБА_2, який примусив його узяти вину за вбивство потерпілого.
Істотні порушення кримінального процесуального закону засуджений убачає у необґрунтованій відмові судів обох інстанцій у задоволенні клопотань про допит свідка ОСОБА_4, проведення очної ставки та додаткового слідчого експерименту. Вказує на недопустимість протоколу огляду місця події, який на думку засудженого, складений з грубим порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні просив задовольнити свою касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній.
Захисник Савенков О.С. підтримав касаційну скаргу засудженого. Підкреслив, що, на його думку, огляд місця події був проведений з порушенням вимог КПК.
Прокурор у судовому засіданні заперечила проти задоволення вимог касаційної скарги, вважала її необґрунтованою. Зазначила, що судами не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Судами поза розумним сумнівом доведена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства.
Учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час
і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від інших учасників не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2019 року та ухвала Одеського апеляційного суду від 20 січня 2021 року щодо ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржуються.
Як установив суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК, підтверджується сукупністю зібраних стороною обвинувачення і досліджених у суді доказів, а саме: протоколами огляду місця події від 06 та 07 травня 2018 року, висновками експертів №159 від 17 липня 2018 року, №500 від 18 червня 2018 року, №433 від 14 вересня 2018 року, №425 від 15 листопада 2018 року; протоколом обшуку від 07 травня 2018 року, протоколами проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, показаннями обвинувачених.
Суд першої інстанції також дослідив інші докази, а саме: висновки експертів №466 від 24 травня 2018 року, №462 від 29 травня 2018 року, №467 від 30 травня 2018 року, №501 від 27 червня 2018 року, №429 від 10 вересня 2018 року, №424, №426, №428 та №431 від 14 вересня 2018 року, №432 від 17 вересня 2018 року, які не спростовують висновків щодо винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів.
З огляду на встановлену, досліджену та оцінену відповідно до вимог КПК сукупність доказів колегія суддів погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині доведеності поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК.
Довід сторони захисту про те, що суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги як доказ протокол огляду місця події, оскільки зазначений процесуальний документ складений з грубим порушенням вимог статей 233, 234, 237 КПК, суд апеляційної інстанції визнав безпідставним, оскільки відповідно до припису частини 1 статті 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною 3 цієї статті. Натомість огляд місця події проведений з дозволу власника ОСОБА_5, про що свідчить наявна в матеріалах провадження заява (т. 1, а. п. 227).
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду та, оскільки цей же довід вказаний й у касаційній скарзі, додатково зазначає, що законодавцем, окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє (див. постанову Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 390/2268/15-к, провадження № 51-3583 км 19).
Як указував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2019 року, отримання слідчим згоди від власника житла є рівноцінним ухвалі слідчого судді та правовою підставою для проникнення до житла і здійснення в ньому огляду. Положення, викладені у частині 1 статті 233 КПК, є абсолютно визначеними і не пов`язані з положеннями частини 3 цієї статті (справа № 753/24114/16-к, провадження № 51-497км17).
У колегії суддів не викликає сумнівів допустимість результатів слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 та покладення їх в основу обвинувального вироку з огляду на те, що під час судового розгляду обвинувачений кардинально змінив свої показання.
За висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.
Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
Лише проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст частини 4 статті 95 КПК.
Проведений слідчий експеримент за участю ОСОБА_1 за своїм характером та спрямованістю відповідає вимогам статті 240 КПК.
Не знайшов свого об`єктивного підтвердження під час касаційної перевірки довід сторони захисту щодо ігнорування судами обох інстанцій клопотання про допит свідка ОСОБА_4, проведення очної ставки та додаткового слідчого експерименту.
Так, під час розгляду кримінального провадження суд першої інстанції 04 грудня 2018 року уточнив порядок дослідження доказів у справі, та встановив, що допит свідка обвинувачення ОСОБА_4 здійснити неможливо, оскільки не відомо її місце перебування, що підтверджується журналом судового засідання (т. 2, а. п. 205) та записом судового засідання, зробленим за допомогою технічного засобу. В судовому засіданні 05 лютого 2019 року прокурор зазначив про неможливість установити особу вказаного свідка. В судовому засіданні 19 березня 2019 року після перегляду відеозапису слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 з`ясовувалось питання про те, чи є у сторони захисту ще будь-які докази, які потребують дослідження, на що було отримано відповідь про відсутність у сторони захисту таких доказів. Лише після цього суд першої інстанції перейшов до судових дебатів.
Під час апеляційного розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора, який надалі відмовився від апеляційної скарги, та захисника ОСОБА_1 - адвоката Савенкова О.С., засуджений подав клопотання, в якому просив скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий розгляд і викликати у засідання ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 (т. 3, а.п.90 - 93).
Вказане клопотання було предметом розгляду суду апеляційної інстанції в судовому засіданні 20 січня 2021 року, проте, незважаючи на неодноразові запитання головуючого, обвинувачений не навів жодного розумного аргументу, який би дозволив суду прийняти позитивне рішення щодо виклику та допиту свідка ОСОБА_4 .
Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 3 статті 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
У цьому кримінальному провадженні таких обставин апеляційний суд не встановив, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, повторне дослідження доказів або дослідження доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, згідно з положеннями частини 3 статті 404 КПК є правом, а не обов`язком суду, а відмова в задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Твердження засудженого про те, що під час досудового слідства та судового розгляду він давав показання під тиском та погрозами ОСОБА_2, з`ясовувались судом апеляційної інстанції, проте на запитання суду, чи звертався він із відповідними заявами про тиск на нього до відповідних органів у порядку статті 214 КПК або Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" ОСОБА_1 надав невизначену відповідь. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що такі твердження засудженого є намаганням уникнути кримінальної відповідальності, з чим погоджується і колегія суддів.
Зважаючи на те, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено, Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд