Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №753/2140/19
провадження №61-10764св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 листопада 2020 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 з позовом, в якому просила визнати квартиру
АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя; припинити право спільної сумісної власності, визнавши за нею право власності на Ѕ частки вказаної квартири.
Позов мотивовано тим, що з 09 червня 2015 року позивач перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу.
Під час перебування у шлюбі за спільні кошти сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1, яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, проте зареєстрована на ім`я відповідача.
У травні 2019 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1,
у якому просив визнати автомобіль Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, об`єктом спільної сумісної власності; стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію Ѕ вартості спірного автомобіля в розмірі 284 573 грн.
Позов мотивовано тим, що 09 червня 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який в подальшому розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2019 року.
Перебуваючи у шлюбі, 01 червня 2018 року ОСОБА_1 придбала автомобіль Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який є спільною сумісною власністю подружжя.
Оскільки вказаний автомобіль є неподільною річчю, ОСОБА_2 просив визнати його об`єктом спільної сумісної власності та стягнути з
ОСОБА_1 грошову компенсацію Ѕ частини його вартості.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року, первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09 березня 2017 року, спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано автомобіль Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено
ОСОБА_1 автомобіль марки Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 455 069,21 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості Ѕ частини у праві власності на автомобіль в сумі 227 534,60 грн.
Відшкодовано ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір у загальному розмірі 6 535 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спільним сумісним майном, яке набуте сторонами за час шлюбу та за спільні кошти є квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки Nissan Qashqai, 2017 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . При визначенні часток у праві спільної сумісної власності суд виходив із принципу їх рівності, оскільки сторонами не доведено, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2, а спірний автомобіль отриманий ОСОБА_1, за її особисті кошти.
Спірне нерухоме майно набуте у шлюбі за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжя і оскільки сторони не дійшли згоди щодо порядку поділу квартири АДРЕСА_1, суд визнав за кожним із них по 1/2 частці у праві власності на зазначене нерухоме майно.
Залишаючи спірний автомобіль у власності ОСОБА_1 та стягуючи з неї Ѕ частку його вартості в розмірі 227 534,60 грн, суд виходив з вартості автомобіля, зазначеної у договорі купівлі-продажу, станом на момент його набуття позивачем, оскільки сторонами не було надано висновку щодо його реальної вартості на момент розгляду справи.
Також суд врахував, що ОСОБА_1 не було надано доказів неможливості сплати визначеної судом грошової компенсації вартості частки автомобіля і що така сума становитиме для неї надмірний тягар.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення, відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити вимоги зустрічного позову, в тому числі стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію Ѕ частки у праві власності на автомобіль у розмірі 284 573 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій мали встановити ключове питання для вирішення даної справи по суті, яким є встановлення, чи є грошова компенсація від держави за належні для отримання жилі приміщення особі зі статусом інваліда війни об`єктом спільної сумісної власності подружжя, якщо право на отримання такої компенсації виникло до вступу у шлюб, чи таке майно є особистою власністю одного з подружжя. Судами не враховано, що чинне законодавство не встановлює правовий режим такого майна (компенсації), а застосування презумпції спільної сумісної власності подружжя у таких випадках суперечить принципу верховенства права, оскільки особисте конституційне право людини на отримання житла від держави, передбачене статтею 47 Конституції України, не може бути поділене чи відчужене.
Судами попередніх інстанцій не надано оцінки тим обставинам, що уся сума грошових коштів, за які ОСОБА_2 придбав вказану квартиру має два джерела походження: банківський вклад (депозит), який ОСОБА_2 відкрив у ПАТ КБ "Приватбанк" 14 березня 2014 року (майже за 1,5 року до реєстрацію шлюбу з ОСОБА_1 ); грошова компенсація від держави за належну для отримання квартиру, право на яку ОСОБА_2 отримав з 04 лютого 2015 року, тобто також до реєстрації шлюбу з відповідачем.
Грошова компенсація за належні для отримання жилі приміщення, отримана ОСОБА_2, є його особистою власністю, оскільки вона має особистий та індивідуальний характер і за своєю правовою природою є реалізацією державою особистого конституційного невідчужуваного права ОСОБА_2 на отримання житла від держави, набутого ним у зв`язку з потребою соціального захисту через набуття статусу інваліда війни другої групи.
Порядок використання грошової компенсації за належне до отримання житла передбачав, що дозвіл на перерахування коштів зі спеціального рахунку банкові надавав місцевий орган соціального захисту населення лише після ознайомлення з вже укладеним договором купівлі-продажу житла, згідно з яким право власності на цю нерухомість набув виключно отримувач самої грошової компенсації.
Таким чином, квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 купив за особисті кошти, частина з яких була знята з депозиту, а частина перерахована зі спеціального поточного рахунку для зарахування грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.
Оскільки вказана квартира придбана ОСОБА_2 за кошти, які належали йому особисто, то зазначений об`єкт нерухомості, хоча і був набутий ним за час шлюбу, проте є його особистою приватною власністю, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 про розподіл спільно нажитого майна є необґрунтованими, безпідставними та задоволенню не підлягають.
З урахуванням наведеного, суди не врахували висновків щодо застосування норми статті 60 СК України, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, від 07 вересня 2016 року у справі №6-801 цс16, від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 760/3309/16, відповідно до якої, застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Суди застосували презумпцію спільної сумісної власності подружжя, встановлену у статті 60 СК України, однак не встановив належність коштів, за які була придбана квартира.
У даному випадку підлягала застосуванню норма пункту З частини першої статті 57 СК України, згідно якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Встановлюючи належність коштів, отриманих ОСОБА_2 як компенсації за належне для отримання житло, судом за аналогією мала бути застосована одна з норм пунктів 3-5 частини першої статті 57 СК України.
Вирішуючи зустрічний позов щодо спірного автомобіля, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи. Суд помилково виходив з того, що сторонами не надано висновків щодо вартості спірного автомобіля на час розгляду справи, оскільки ОСОБА_2 надавались роздруківки з інтернет-сайту, на якому проаналізовано усі пропозиції для продажу автомобілів з тими самими характеристиками, що й спірне авто, та вирахувано об`єктивну середню вартість саме на день подання зустрічного позову, яка складала 569 146 грн, відповідно, половина від цієї вартості складала 284 573 грн.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів ОСОБА_2 та просить залишити ухвалені у справі рішення судів в частині вирішення спору про поділ спірної квартири без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість, а рішення в частині задоволення зустрічного позову щодо спірного автомобіля скасувати з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні заявлених ним вимог.
Фактичні обставини, встановлені судами
09 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2019 року розірвано.
31 січня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого, сторони домовились укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у строк до 31 березня 2017 року. Ціна продажу визначена у розмірі 1 944 245,31 грн, що еквівалентно 71 500 доларів США.
З метою забезпечення укладення договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 отримав грошові кошти в розмірі 135 961,21 грн, що еквівалентно 5 000 доларів США.
09 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено основний договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири за домовленістю сторін вчинено у розмірі 1 307 926 грн, які ОСОБА_2 зобов`язався сплатити до 28 березня 2017 року включно, шляхом перерахування коштів на відповідний рахунок в АТ "Ощадбанк".
В цей же день право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2
31 березня 2017 року ОСОБА_3 склав письмову заяву про отримання грошових коштів за продаж квартири у розмірі 1 307 926 грн. Претензій до ОСОБА_2 відносно виконання умов договору купівлі-продажу квартири не має.
01 червня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ДОМІНАНТА ІНВЕСТ" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі продажу транспортного засобу Nissan Qashqai, 2017 року випуску. Продаж транспортного засобу вчинено за 455 069,21 грн.
01 червня 2018 року вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_1
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (спірну квартиру та автомобіль) не спростована.
Заперечуючи проти поширення презумпції спільності права власності подружжя на спірну квартиру, ОСОБА_2 посилався на те, що на виконання попереднього договору щодо придбання нерухомого майна ним вносилися особисті кошти, що знаходилися на банківському рахунку в ПАТ КБ "Приватбанк", відкритому 14 березня 2014 року (до одруження), в сумі 636 319,00 грн (23 725,52 доларів США), а також, що квартира була придбана в тому числі за рахунок коштів, отриманої грошової компенсації за належні для отримання житлові приміщення, яка є його особистою приватною власністю.
Проте, перевіряючи доводи ОСОБА_2 щодо оплати ним особистих коштів з банківського рахунку, суди попередніх інстанції дали належну оцінку зібраним у справі доказам, в тому числі випискам з банківського рахунку, та встановили, що ні до укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири, ані до укладення основного договору грошові кошти з його рахунку не знімалися. Видача грошових коштів відбулася 29 березня 2017 року, тобто після укладення зазначених правочинів, а отже спростовує використання цих коштів при укладенні зазначених договорів.
Щодо доводів ОСОБА_2 про придбання ним спірної квартири за рахунок коштів грошової компенсації за належні для отримання житлові приміщення, яка є його особистою приватною власністю, слід зазначити наступне.
Статтею 57 СК України встановлено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 719 (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), затверджено Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення членам сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також інвалідам I-II групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов (далі - Порядок).
Право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають інваліди війни I та II групи, визначені у пункті 11 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які перебувають на квартирному обліку. Грошова компенсація членам сім`ї загиблого військовослужбовця або інвалідам виплачується в порядку черговості постановки на квартирний облік в межах однієї категорії за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво (придбання) житла для сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також для інвалідів I-II групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов (пункти 3, 4 Порядку).
Відповідно до підпункту 2 пункту 19 Порядку, у разі прийняття рішення про призначення заявнику грошової компенсації комісія одночасно визначає розмір такої компенсації, виходячи з таких нормативів: за нормою 13,65 кв. м жилої площі на інваліда та кожного члена його сім`ї, зазначеного у абзаці другому пункту 21 цього Порядку.
Пунктом 21 Порядку передбачено, що під час прийняття рішення щодо призначення грошової компенсації інваліду комісія розраховує розмір такої компенсації на підставі рішення про взяття заявника на квартирний облік із зазначенням складу членів сім`ї - осіб, які разом із заявником перебувають на такому обліку. При цьому в розрахунок включаються лише особи, які зазначені в рішенні про взяття на квартирний облік. До членів сім`ї інвалідів належать: дружина (чоловік), їх малолітні (до 14 років) та неповнолітні (до 18 років) діти; неодружені повнолітні діти, визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи; особа, яка проживає разом з інвалідом війни I групи та доглядає за ним, за умови, що інвалід війни не перебуває у шлюбі; непрацездатні батьки; особа, яка перебуває під опікою або піклуванням громадянина, який має право на пільги, та проживає разом з ним.
Рішенням Комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців та інвалідів про виплату грошової компенсації Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації № 4 від 01 грудня 2016 року встановлено, що ОСОБА_2 належить до резервістів військової частини 3027 Національної гвардії України, що відповідає вимогам пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Заявник має статус "Інвалід війни" (II група) (посвідчення від 10 лютого 2016 року). Кількість членів сім`ї заявника складає - 2 (дві) особи, а саме: ОСОБА_2, 1983 року народження - заявник; ОСОБА_1, 1988 року народження - дружина. Заявник перебуває на пільговому квартирному обліку відповідно до рішення районної громадської комісії з житлових питань, протокол № 11 від 06 липня 2015 року, на квартирному обліку з 8 липня 2015 року. Рішенням комісії вирішено призначити ОСОБА_2 грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 1 321 006,19 грн.
В подальшому між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 укладено договір про відкриття та обслуговування спеціального поточного рахунку для зарахування компенсації за належні для отримання жилі приміщення членам сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також інвалідам I-II групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов.
На підставі заяви про відкриття поточного рахунку від 05 грудня 2016 року ОСОБА_2 відкрито рахунок в ПАТ "Ощадбанк" № НОМЕР_2 і саме з цього рахунку, відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу квартири грошові кошти у розмірі 1 307 926 грн були перераховані на рахунок ОСОБА_3 .
При цьому, вартість квартири за умовами договору купівлі-продажу становила саме 1 307 926 грн.
Установивши, що вказана компенсація отримувалася ОСОБА_2 з урахуванням члена його сім`ї - дружини ОСОБА_1 виходячи із нормативів, затверджених наведеним вище Порядком, яким врегульовано питання виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, належних і допустимих доказів сплати ОСОБА_2 особистих коштів за придбання квартири (повної вартості або її частини) не надано, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно набуте сторонами за час шлюбу та є їх спільною сумісною власністю.
Оскільки сторони не дійшли згоди щодо порядку поділу спірного нерухомого майна, суд обґрунтовано визнав за кожним із них по 1/2 частині у праві власності на зазначене майно.
Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам
ОСОБА_2, на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_2, дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав вважати вказане нерухоме майно особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
В обґрунтування доводів касаційної скарги про належність грошової компенсації за належні йому для отримання жилі приміщення ОСОБА_2 посилається на те, що право на неї він набув до укладення з відповідачем шлюбу з моменту встановлення йому 2 групи інвалідності і набуття статусу інваліда війни, відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Проте, вказані доводи не спростовують правильність висновків судів щодо встановлення статусу спірної квартири, як спільної сумісної власності подружжя, оскільки шлюб між сторонами укладено 09 червня 2015 року, на пільговому квартирному обліку відповідно до рішення районної громадської комісії з житлових питань (протокол № 11 від 06 липня 2015 року), ОСОБА_2 перебував з 08 липня 2015 року у складі сім`ї разом з дружиною ОСОБА_1, тобто після реєстрації шлюбу та до його розірвання, та саме рішенням Комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців та інвалідів про виплату грошової компенсації Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 01 грудня 2016 року вирішено призначити ОСОБА_2 грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення з урахуванням члена його сім`ї - дружини ОСОБА_1 виходячи із нормативів, затверджених наведеним вище Порядком.
Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що отриманні ним кошти, які є пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у тому числі позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов (пункт 18 стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), є його особистою власністю є безпідставними, оскільки тлумачення частини другої статті 61 СК України дає підстави для висновку, що вказані кошти не є об?єктом права особистої власності ОСОБА_2 .
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №127/29550/19 (провадження №61-1551св21).
Доводи касаційної скарги в частині вирішення судами вимог зустрічного позову про визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та стягнення компенсації вартості Ѕ його частини на користь ОСОБА_2, зводяться до незгоди заявника з вартістю компенсації, встановленої судом у розмірі 227 534,60 грн, оскільки вважає, що вартість належної йому частки у спільному автомобілі має становити 284 573 грн.
Верховний Суд відхиляє вказані аргументи заявника та погоджується у цій частині з висновками судів попередніх інстанції, які установили ціну спірного транспортного засобу за даними договору купівлі-продажу, яка складає 455 069, 21 грн, оскільки під час розгляду справи сторонами не надано належних і допустимих доказів на підтвердження іншої вартості цього рухомого майна.
Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, від 07 вересня 2016 року у справі №6-801цс16, від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 760/3309/16, є необґрунтованими, оскільки з урахуванням установлених у цій справі обставин, суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалені у цій справі судові рішення не суперечать наведеним у цих постановах висновкам.
Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, у тому контексті, який на думку заявника свідчить про придбання спірної квартири за його особисті кошти, а також необхідність стягнення компенсації за належну йому Ѕ частину автомобіля у більшому розмірі, ніж встановлено судом.
Проте такі аргументи були перевірені судами попередніх інстанцій і з урахуванням установлених обставин спростовані під час розгляду справи.
В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.