Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №761/39464/16
провадження №61-8875св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,
третя особа - заступник начальника Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Прізов Вадим Ігорович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк", банк), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. (далі - приватний нотаріус), заступник начальника Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Прізов В. І., з позовом, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, виданий 30 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А.
Позов мотивовано тим, що 30 березня 2016 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість у розмірі 65 169,92 доларів США, що становить у гривневому еквіваленті 1 759 587,84 грн.
Вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" і Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки заборгованість не є безспірною, а також не дотримано вимог щодо тридцятиденного строку з моменту отримання боржником вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року у складі судді Притули Н. Г. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду доказів, що заборгованість на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом була меншою (або була відсутня), а надана суду вимога від 03 березня 2015 року не є доказом спірності заборгованості.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову апеляційного суду скасовано з направленням справи на новий до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Визнано виконавчий напис від 30 березня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за №7845, вчинений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2008 року у розмірі 65169,92 доларів США таким, що не підлягає виконанню.
Вирішено питання щодо судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що нотаріус при вчиненні напису не переконався у безспірності розміру суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом. Надана суду вимога від 03 березня 2015 року свідчить про те, що сума боргу, стягнута нотаріусом, не є безспірною, оскільки вона є відмінною від тієї, яка зазначена у вимозі.
Відповідачем не надано належних та достовірних доказів отримання ОСОБА_1 вимоги про погашення боргу і що з моменту її отримання минуло 30 днів до дня вчинення нотаріусом виконавчого напису.
У зв`язку з наведеним, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ "Альфа-Банк" не погодилось з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення даного спору апеляційним судом не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №490/3505/17 (провадження № 61-5426св19).
Апеляційним судом не надано належної оцінки тим обставинам, що банк направив вимогу позичальнику про негайне повернення заборгованості по кредитному договору та повідомив, що у разі невиконання ним законної вимоги банку, буде подано цивільний позов до суду або вчинено виконавчий напис нотаріуса, що підтверджується реєстром рекомендованих поштових відправлень та квитанцією поштового відділення.
Таким чином, апеляційний суд мав застосувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що пунктом 7.2 кредитного договору визначено, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
Отже, докази спливу 30-денного строку з дати отримання повідомлення (якою за домовленістю сторін є дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача) містяться в матеріалах справи.
Таким чином, кредитором дотримані вимоги чинного законодавства, вжито всіх заходів з метою повідомлення боржника належним чином про заборгованість.
Крім того, на позивача у таких спорах покладається обов`язок довести, що заборгованість є іншою, ніж та, що вказана в виконавчому напису.
Проте, у цій справі позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами, що сума заборгованості перед банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості.
Також апеляційним судом не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року по справі №916/3006/17, в тому числі у якій, крім іншого зазначено, що якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України "Про нотаріат", та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів банку та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Фактичні обставини, встановлені судами
29 вересня 2008 року між позивачем та ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав позивачу кредитні кошти у розмірі 65 000 доларів США на строк до 29 вересня 2023 року зі сплатою 20,0 % річних.
16 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Альфа-Банк", яке є правонаступником ЗАТ "Альфа-Банк", укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 29 вересня 2008 року, за умовами якого сторонами визначено порядок погашення простроченої заборгованості по сплаті процентів та основному боргу, проте основні умови залишені без змін.
30 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. на підставі заяви ПАТ "Альфа-Банк" вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 7845, яким запропоновано стягнути на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість, що виникла по кредитному договору від 29 вересня 2008 року, боржником за яким є ОСОБА_1 . Строк платежу по кредитному договору настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 29 грудня 2014 року по 29 січня 2016 року. Сума заборгованості складається з: заборгованості за кредитом - 56 537,08 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 8 637,84 доларів США; загальна сума заборгованості становить 65 169,92 доларів США та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.
Виконавчий напис пред`явлено до примусового виконання до Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області та 08 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження ВП № 51884936.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України "Про нотаріат" та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Аналіз підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, дає підстави для висновку, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (зокрема неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18).
Безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
Ненадання доказів щодо повідомлення боржника та недотримання тридцятиденного строку з моменту повідомлення унеможливлюють вчинення виконавчого напису, оскільки неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило його можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. У такому випадку боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та кредитором щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Аналогічні висновки щодо необхідності повідомлення боржника про усунення порушень викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17 (провадження № 61-44380св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16 (провадження № 61-26838св18), від 18 жовтня 2019 року у справі № 591/6609/16 (провадження № 61-28093св18),
від 01 квітня 2020 року у справі № 236/2511/17 (провадження
№ 61-17565св18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду кваліфікує обставини щодо неповідомлення боржника про усунення порушень у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, як порушення прав позичальника, що має наслідком задоволення таких позовів (постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18),
від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).
Установивши, що банком не надано доказів отримання боржником листа-вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, а нотаріус не перевірив наявність доказів належного отримання вказаного листа-вимоги, що призвело до порушення процедури вчинення виконавчих написів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Неотримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило його можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Крім того, апеляційний суд об`єктивно врахував, що розмір заборгованості, який банк пропонував погасити у письмовій вимозі від 03 березня 2015 року (загальна сума заборгованості становила 59 395,01 доларів США), значно відрізнялась від розміру заборгованості, запропонованої погасити у вимозі від 24 лютого 2016 року та докази отримання якої боржником суду не надано (65 169,92 доларів США), проте саме ця сума заборгованості зазначена у заяві на вчинення виконавчого напису та у самому виконавчому написі.
В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на пункт 7.2 кредитного договору, у якому сторони погодили умови направлення усіх повідомлень та їх отримання, зокрема, за якими датою отримання таких повідомлень вважається дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. Проте, у кредитному договорі, укладеному 29 вересня 2008 року ЗАТ "Альфа-Банк" з ОСОБА_1 пункт 7.2 стосується параграфу 7 (позичальник зобов`язується) та не містить умов направлення повідомлень і умов, за яких такі повідомлення вважаються врученими.
Умови реалізації кредитором свого права вимагати дострокове повернення кредиту обумовлені у параграфі 9 кредитного договору та за своїм змістом є зовсім іншими, ніж на які банк посилається у касаційній скарзі. Проте, під час розгляду справи банк в обґрунтування обставин дотримання ним порядку направлення боржнику вимоги про дострокове повернення кредиту на ці положення договору не посилався, і такі не були предметом розгляду та дослідження судів попередніх інстанцій, що виключає можливість Верховному Суду давати їм оцінку.
Колегія не приймає до уваги доводи касаційної скарги на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14 (провадження №№14-557цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №12-278гс18), оскільки посилання заявника на ці постанови зводяться до констатації обов`язку позивача спростувати безспірність заборгованості станом на момент вчинення виконавчого напису. Проте, у справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено порушення процедури вчинення виконавчих написів, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) про визнання договорів недійсними та витребування майна, постанову Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19) про визнання недійсними електронних торгів, договору купівлі-продажу вимоги, договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними справі, яка переглядається. У цих справах відсутні тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Обставини наведених справ, що формують зміст правовідносин є відмінними від справи, що переглядається.
Верховний Суд перевірив правильність застосування апеляційним судом норм матеріального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд дав оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.