Постанова
Іменем України
04 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 450/3961/18
провадження № 61-6721св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 березня 2020 року у складі судді Кіпчарського М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її мати постійно проживала разом з нею та її донькою за адресою: АДРЕСА_1, за якою вони здійснювали догляд, та після смерті якої відкрилася спадщина.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2011 року в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_4, за нею визнано право власності на вказаний житловий будинок, однак дане рішення скасовано постановою Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року.
З апеляційної скарги ОСОБА_3 від 23 листопада 2017 року на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2011 року їй стало відомо, що відповідачі 16 грудня 2010 року подали до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті своєї баби, а її матері ОСОБА_4, однак вона вважає, що такі не мають права на спадкування та підлягають усуненню від такого права згідно з частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки її мати перед смертю тривалий час перебувала в безпорадному стані, страждала на стійкі психічні розлади та потребувала утримання, яке надавалось виключно нею та її донькою.
Ні ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як внуки померлої, ні їх батько, а її брат та син померлої ОСОБА_5, маючи змогу надавати допомогу ОСОБА_4 та знаючи про її безпорадний стан, такої допомоги і утримання свідомо не надавали, не цікавились життям останньої.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути відповідачів від права на спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факт ухилення повнолітніх внуків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від надання допомоги їх бабі - спадкодавцю ОСОБА_4 та винної поведінки останніх (зокрема, можливості надавати матеріальну допомогу та відмови від надання такої), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме внуків.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 березня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, про те, що позивачем не доведено факт ухилення повнолітніх внуків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від надання допомоги їх бабі - спадкодавцю ОСОБА_4 та винної поведінки останніх (зокрема, можливості надавати матеріальну допомогу та відмови від надання такої), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме внуків.
Крім того, позивач не довела, що спадкодавець, чи вона, як донька спадкодавця ОСОБА_4, яка страждала психічними розладами, зверталися до відповідачів з пропозицією надання спадкодавцю допомоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Пустомитівського районного суду Львівської області.
12 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 209/4512/14-ц, відповідно до яких ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи наявні належні та достатні докази, винної поведінки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, які як внуки та син усвідомлювали свій обов`язок та маючи можливість, як чоловіки його виконувати, проте не вчиняли дій по утриманню баби.
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 через адвоката Масляного Ю. А.надіслали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Відповідачі зазначають, що позивачем не доведено факту ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцеві, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потребі спадкодавця в допомозі саме відповідачів. Крім того, позивач хоче усунути від спадкування відповідачів, які не є спадкоємцями за законом.
Посилання в касаційній скарзі на зазначені постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки у цих справах позивачам було відмовлено у задоволенні їх позовних вимог про усунення від права на спадкування відповідачів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 була матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_5, та була зареєстрована і постійно проживала до дня смерті у будинку АДРЕСА_1 .
З 1960 року по 2010 рік ОСОБА_4 неодноразово перебувала на стаціонарному лікування в різних медичних установах з приводу психічного захворювання та перебувала на обліку у лікаря-психіатра по місцю проживання. З 28 травня 2010 року по 21 червня 2010 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради "Львівська обласна психіатрична лікарня "Заклад" з діагнозом атеросклеротична дименція.
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 зазначили, що ОСОБА_4 мала психічне захворювання, могла піти з дому, а тому її інколи розшукували. В останні роки, приблизно 2-3 рази на рік ОСОБА_4 надавали необхідне лікування в лікарні, а за місцем проживання її доглядали донька ОСОБА_1 зі своєю донькою. Зокрема, вони возили ОСОБА_4 в лікарню, готували для неї їсти, піклувалися про здоров`я.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, що складається з будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2, у віці 51 рік, помер її син, спадкоємець першої черги - ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, який був батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
07 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Пустомитівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з чим в цей же день була заведена спадкова справа № 368/2010.
Оскільки спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_10 помер після відкриття спадщини його матері ОСОБА_4 та не встиг її прийняти, 14 грудня 2010 року його сини - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до Пустомитівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом (в порядку спадкової трансмісії), в якій вказали, що крім них, спадкоємцем майна померлої є також їх тітка - ОСОБА_1 .
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2018 року задоволено позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1, та визнано за кожним з них право власності по 1/4 ідеальній частці житлового будинку по АДРЕСА_1, а за ОСОБА_1 - право власності на 1/2 ідеальну частку даного будинку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Правила частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічні правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).
Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судами встановлено, що в ході розгляду справи позивач не довів, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, зверталася саме до відповідачів з проханням про допомогу, догляд та утримання, від чого останні ухилялись.
Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не вчинили умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу їх бабі - спадкодавцю ОСОБА_4 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, надавши належну оцінки доводам сторін, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надала належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є її процесуальним обов`язком, тому відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення відповідачів від права на спадкування після смерті їх баби - ОСОБА_4 .
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 209/4512/14-ц є безпідставними, оскільки висновки, викладені в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).