Постанова
Іменем України
04 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 761/11237/20
провадження № 61-8025св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Укркомунобслуговування",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Укркомунобслуговування" про стягнення нарахованих, але не виплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства "Укркомунобслуговування" (далі - ДП "Укркомунобслуговування") про стягнення нарахованих, але не виплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 23 квітня 2016 року ОСОБА_1 працював на посаді директора ДП "Укркомунобслуговування" з посадовим окладом у розмірі 1 347,12 грн згідно Контракту № 14 від 22 квітня 2016 року.
21 квітня 2017 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, згідно пункту 8 частини першої статті 36, 39 КЗпП України.
У день звільнення підприємством було видано йому розрахунковий лист, яким встановлено суму належних йому при звільнені виплат у розмірі 176 397,85 грн, що складалася із заробітної плати за квітень 2017 року, грошової допомоги у розмірі шести посадових окладів та грошової компенсації за невикористану відпустку. Однак, у порушення вимог частини першої статті 116 КЗпП України Підприємством у день звільнення не було проведено з ним повний розрахунок щодо належних йому до виплати сум, у зв`язку із чим він звертався у травні 2017 року до відповідача із відповідним листом, у якому просив здійснити передбачені законом виплати при звільненні, перерахувавши їх на його картковий рахунок. Відповідач, у свою чергу листом повідомив позивача про наявну розбіжність у розмірі посадового окладу у примірнику контракту № 14 від 22 квітня 2016, наданого Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, та примірником цього ж контракту, наявного на підприємстві.
У подальшому, за заявою позивача про видачу судового наказу, виплати у розмірі 176 397,85 грн, що складаються із заробітної плати за квітень 2017 року, грошової допомоги у розмірі шести посадових окладів та грошової компенсації за невикористану відпустку, а також середній заробіток у розмірі 70 465,63 грн було стягнуто судовим наказом, який було скасовано судом.
Позивач зазначив, що на час звернення до суду із даним позовом і до тепер відповідач не провів з ним розрахунку, а тому на підставі положень статті 117 КЗпП України, позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2017 року до 14 квітня 2020 року.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь 176 397,85 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 квітня 2017 року до 21 квітня 2017 року, грошової допомоги у розмірі шести посадових окладів та грошової компенсації за невикористані відпустки, а також 807 462,68 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2017 року до 14 квітня 2020 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до ДП "Укркомунобслуговування" про стягнення нарахованих, але не виплачених коштів при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.
Стягнено з ДП "Укркомунобслуговування" на користь ОСОБА_1 нараховані, але не виплачені суми при звільненні в загальному розмірі 143 996,65 грн (суму зазначено без відрахування податків і зборів).
Стягнено з ДП "Укркомунобслуговування" на користь держави судовий збір в розмірі 1 439,96 грн.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з ДП "Укркомунобслуговування" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими та дійшов висновку, що відповідачем не було проведено з позивачем розрахунок при звільненні, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 143 996,65 грн нарахованих, але не виплачених йому при звільненні коштів. При цьому суд, враховуючи, що при підписанні контракту було здійснено розрахунок посадового окладу директора ДП "Укркомунобслуговування" у розмірі 12 898,00 грн, що погоджено уповноваженими особами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, взяв до уваги як належний доказ при вирішенні даної справи саме суми, які нараховані з посадовим окладом 12 898,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за контрактом від 22 квітня 2016 року № 14 на ОСОБА_1, як на директора ДП "Укркомунобслуговування", було покладено обов`язок забезпечувати виплату заробітної плати, а тому саме він повинен був забезпечити виплату всіх сум, які належали йому при звільненні. Суд не встановив вини підприємства у не проведенні такого розрахунку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1, через свого представника ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
ДП "Укркомунобслуговування", не погоджуючись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу у якій просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ДП "Укркомунобслуговування" залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ДП "Укркомунобслуговування" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 176 397,85 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000,00 грн.
Стягнено з ДП "Укркомунобслуговування" на користь держави судовий збір у розмірі 4 659,95 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку із встановленим розміром заборгованості з оплати праці, характером цієї заборгованості, діями позивача, суд прийшов до висновку про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, вирішуючи спір в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач порушив норми трудового законодавства у частині невиплати позивачу заробітної плати, а тому наявні підстави для покладення на нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції застосував принцип співмірності та стягнув з відповідача середній заробіток за порушення строків виплати належних працівнику коштів у розмірі 10 000,00 грн, врахувавши задоволення позовних вимог у частині стягнення невиплаченої заробітної плати.
Суд першої інстанції у своєму рішенні не навів достатні мотиви на підставі яких дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача належної йому до виплати суми при звільненні саме у розмірі 143 996,65 грн та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, у якій просив вказану постанову скасувати в частині стягнення з ДП "Укркомунобслуговування" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000,00 грн та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з ДП "Укркомунобслуговування" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 807 462,68 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Шевченківського районного суду м. Києва.
23 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 117 КЗпП України, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавство про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13, які підлягали застосуванню, не здійснено відступлення від правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Зазначав, що із системного аналізу вищезазначених міжнародних нормативних актів, Конституції України, КЗпП України, Закону України "Про оплату праці", можна зробити висновок, що на виконання своїх зобов`язань у соціальній сфері, Україна врегулювала питання виплати заробітної плати, а також передбачила гарантії того, що її своєчасна і у повному обсязі виплата є реальною, оскільки гарантована негативними для власника наслідками фінансового характеру, у разі порушення вказаних імперативних норм.
Стаття 117 КЗпП України передбачає не санкції у розумінні ЦК України за невиконання фінансового зобов`язання, а саме гарантії дотримання роботодавцем прав найманого працівника на своєчасне та у повному обсязі отримання заробітної плати.
Законодавець у статті 117 КЗпП України чітко та недвозначно врегулював питання відповідальності роботодавця за неналежне виконання зобов`язань з виплати заробітної плати, та наділив правом орган, який виносить рішення по суті трудового спору, визначити розмір відшкодування за час затримки при звільненні, виключно у випадку, коли такий спір вирішено на користь працівника частково.
При цьому, відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тож, суд не наділений повноваженнями на власний розсуд створювати чи змінювати норми права, а також тлумачити їх таким чином, щоб вони втрачали свій попередній зміст.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року підтверджується, що спір у цій справі щодо стягнення належних позивачеві виплат при звільненні було задоволено судом в повному обсязі, а не частково, а саме вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 176 397,85 грн.
Відтак, суд апеляційної інстанції не був наділений правом визначати розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні на власний розсуд, що свідчить про порушення статті 117 КЗпП України, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавство про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13 та є підставою для скасування судового рішення в цій частині, згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України.
Щодо застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/45-ц та необхідності відступлення від нього зазначав, що вказана справа не є подібною до справи, що є предметом розгляду.
Позивач, у справі що розглядається, діяв добросовісно, своєчасно звернувся до суду за захистом своїх прав, не вчиняв будь-яких дій спрямованих на збільшення розміру відшкодування встановленого статтею 117 КЗпП України за несвоєчасну виплату коштів при звільненні.
Суд апеляційної інстанції більш ніж у 80 разів зменшив розмір відшкодування, який підлягав стягненню з відповідача та був вирахуваний за правилами статті 117 КЗпП України. За умови добросовісної поведінки позивача, така сума відшкодування не може вважатись співмірною та справедливою.
Також апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 510/2117/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/466/17, від 23 березня 2021 року у справі № 555/2416/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 756/687/19.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ДП "Укркомунобслуговування" щодо застосування апеляційним судом положень статті 117 КЗпП України та постанови Великої палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначало, що суд дійшов правильного висновку у постанові від 31 березня 2019 року про те, що суд з урахуванням конкретних обставин справи, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежного від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 був призначений на посаду директора ДП "Укркомунобслуговування" строком з 23 квітня 2016 року до 22 квітня 2017 року на підставі контракту № 14 з директором підприємства, що є у державній власності, укладеним між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та ОСОБА_1 22 квітня 2016 року.
Згідно п. 3.1 розділу 3 Контракту, яким прописані умови матеріального забезпечення директора, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, директору нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених директору: а) посадового окладу у розмірі 19 347,12 грн. і фактично відпрацьованого часу.
Наказом від 04 травня 2016 року № 42/3-к/тр "Про встановлення посадових окладів працівників ДП "Укркомунобслуговування", згідно контракту № 14 від 22 квітня 2016 ОСОБА_1 встановлено розмір посадового окладу директора підприємства у сумі 19 347,12 грн.
Згідно наявних у матеріалах справи розрахункових відомостей за період з травня 2016 року до квітня 2017 року ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата згідно посадового окладу директора підприємства, розмір якого складав 19 347,12 грн.
Наказом державного секретаря Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №134К/ОС від 21 квітня 2017 року припинено дію контракту від 22 квітня 2016 року № 14, укладеного з ОСОБА_1, на підставі підпункту а) пункту 5.2 розділу 5 цього Контракту та звільнено з 22 квітня 2017 року ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії контракту згідно з пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Цього ж дня ОСОБА_1, як директор ДП "Укркомунобслуговування", видав наказ № 13-к/тр про власне звільнення та припинення виконання обов`язків директора ДП "Укркомунобслуговування" у зв`язку зі звільненням за власним бажанням та виходом на пенсію згідно з пунктом 8 частини 1 статті 36 та 39 КЗпП України. Надав доручення відділу бухгалтерського обліку та економічно-договірної роботи провести повний розрахунок з ним відповідно до чинного законодавства, надати грошову допомогу у розмірі шести посадових окладів відповідно до п. 3.4 розділу 3 Контракту від 22 квітня 2016 року № 14 та виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки.
ДП "Укркомунобслуговування" з ОСОБА_1 у день його звільнення не було проведено відповідний розрахунок. ДП "Укркомунобслуговування" було видано позивачу розрахунковий листок за підписом головного бухгалтера згідно якого борг за підприємством перед працівником на початок травня 2017 року складав 176 397,85 грн, з урахуванням посадового окладу директора ДП "Укркомунобслуговування" у розмірі 19 347,12 грн.
10 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. директора ДП "Укркомунобслуговування" Ломовицького Б. Г. із листом, у якому просив здійснити виплату всіх сум, що належали йому при звільненні.
Листом від 11 травня 2017 року за № 124 ДП "Укркомунобслуговування" за підписом в.о. директора ДП "Укркомунобслуговування" Ломовицького Б. Г. надало позивачу відповідь, у якій вказало, що відділом бухгалтерського обліку та економічно-договірної роботи здійснюється перерахунок розміру сум належних ОСОБА_1 при звільненні та остаточним розрахунком, посилаючись на розбіжність між розміром посадового окладу, зазначеного у контракті № 14 від 22 квітня 2016 року, наданого підприємству позивачем, та цього ж контракту, наданого Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України. У листі також зазначалося про необхідність надати підприємству інформацію про спосіб отримання належних до виплати сум.
ОСОБА_1 листом від 23 травня 2017 року повідомив керівника ДП "Укркомунобслуговування" про перерахунок сум, які належать до виплати при звільненні на картковий рахунок, на який йому перераховувалась заробітна плата.
Із матеріалів справи та пояснень учасників справи (їх представників), наданих у суді першої та апеляційної інстанції вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не було проведено під час розгляду справи судом першої інстанції. Такий розрахунок не проведено підприємством з позивачем і під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Із контракту № 14 від 22 квітня 2016 року, наданого позивачем до суду вбачається, що останній містить підписи віце - прем`єр - міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України ОСОБА_3 та директора ДП "Укркомунобслуговування" ОСОБА_1, скріплений печатками Міністерства та підприємства.
Ідентичний за формою та змістом є контракт №14 від 22 квітня 2016 року, наданий Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України.
Єдиною розбіжністю у вказаних примірниках контракту є відомості, внесені до підпункту а) пункту 3.1 розділу 3 Контракту про розмір посадового окладу і фактично відпрацьованого часу. У примірнику, наданому позивачем такий оклад зазначений у розмірі 19 347,12 грн. (т. 1 а. с. 15-27), а у примірнику наданому Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України оклад зазначено у розмірі 12 898,08 грн (т. 1 а. с. 176-188).
Різниця між визначеними розмірами посадового окладу відповідача в двох примірниках контракту становить 6 449,12 грн (19 347,12-12 898,00 = 6 449,12 грн).
Із матеріалів справи вбачається, що аудиторською компанією "Блискор Гарант" було проведено аудит результатів окремих господарських операцій, а також аудит розрахунків по заробітній платі з працівниками, аудит витрат на пальне, касових операцій, операцій за договорами оренди за період з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2017 року. За результатами проведення аудиту 28 травня 2017 року було складено звіт незалежного аудитора, яким встановлено наявність двох примірників контракту № 14 від 22 квітня 2016 року укладених з директором підприємства ОСОБА_1, які містять розбіжності щодо щомісячного розміру посадового окладу директора у сумі 6 449,12 грн (т. 1 а. с. 206-225).
Також із матеріалів справи вбачається, що ДП "Укркомунобслуговування" зверталося у жовтні 2017 року до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, ОСОБА_4, ТОВ "Аудиторська фірма "Блискор Гарант", про стягнення збитків.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року, у справі № 761/ 36197/17, відмовлено ДП "Укркомунобслуговування" у задоволенні позову. Підставою відмови слугувало те, що відсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності незаконних дій відповідача за період нарахування йому заробітної плати, крім того, контракт № 14 від 22 квітня 2016 року, який був підставою для нарахування заробітної плати, незаконним не визнавався.