ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2021 року
м. Київ
cправа № 910/2488/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Малашенкової Т.М.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі- Товариство)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2021 (головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді Кравчук Г.А., Козир Т.П.), ухвалену за наслідками перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 24.05.2021 (суддя Головіна К.І.) про повернення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
про визнання недійсним договору у справі
за позовом Товариства
до ОСОБА_1
про стягнення 1 293 512,20 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2021 року Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (на час виникнення спірних правовідносин мала статус фізичної особи-підприємця) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу у розмірі 1 293 512,20 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва 16.03.2021 було відкрите провадження за вказаною позовною заявою; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 15.04.2021; також цією ж ухвалою визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Від ОСОБА_1 18.05.2021 надійшов зустрічний позов, заявлений до Товариства про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 05.09.2012 № 00005718.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку для подачі зустрічного позову відмовлено; зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства про визнання недійсним договору з доданими до неї документами повернуто заявнику.
Вказану ухвалу від 24.05.2021 мотивовано, зокрема, тим, що зустрічний позов було подано з порушенням визначеного приписами статті 180 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України; Кодекс) процесуального строку, а зазначені відповідачем причини пропуску строку визнано судом неповажними.
Разом з тим суд першої інстанції зазначив, що оскільки ухвала господарського суду міста Києва від 16.03.2021 про відкриття провадження у справі, в пункті 5 резолютивної частини якої відповідачу був встановлений строк для подачі відзиву - п`ятнадцять днів з дня її вручення, була направлена відповідачу 18.03.2021 за зареєстрованим місцем її проживання, а саме: АДРЕСА_1, однак остання була повернута до господарського суду міста Києва відділенням поштового зв`язку із відміткою про закінчення терміну зберігання поштового відправлення, то суд дійшов висновку, що 22.04.2021, яке є днем проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення встановленого терміну зберігання, вважається днем вручення ОСОБА_1 вказаної ухвали від 16.03.2021 про відкриття провадження у справі, а, отже, кінцевим строком для подачі відповідачем зустрічного позову було 07.05.2021, проте зустрічний позов був поданий з порушенням визначеного законом процесуального строку.
Оскаржуваною в касаційному порядку постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2021 скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/2488/21, а матеріали оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/2488/21 передано до суду першої інстанції для розгляду.
Постанова апеляційного господарського суду від 23.07.2021 мотивована, зокрема, тим, що суд першої інстанції, направляючи поштову кореспонденцію відповідачу за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ; Реєстр), дійшов помилкових висновків про те, що 22.04.2021, яке є днем проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення встановленого терміну зберігання, вважається днем вручення ОСОБА_1 ухвали від 16.03.2021 про відкриття провадження у справі та залишив поза увагою ту обставину, що 20.10.2020 до вказаного Реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1, а тому у відповідності до частини шостої статті 176 ГПК України, суд мав звернутися до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції від 23.07.2021, Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову від 23.07.2021, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у цій справі залишити в силі.
Узагальнені доводи скаржника зводяться до незгоди з постановою суду апеляційної інстанції від 23.07.2021, порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, приписів частини першої статті, 180, частини восьмої статті 165, статті 119 ГПК України, а також Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо права на справедливий розгляд справи незалежним судом упродовж розумного строку.
Крім того, скаржник посилається на те, що відповідач була обізнана про наявність відкритого провадження у справі, про що свідчить, наявне у матеріалах справи клопотання представника відповідача, зокрема, про ознайомлення з матеріалами справи, а також на неправомірність висновків суду апеляційної інстанції про те, що пропуск строку на подання зустрічного позову був зумовлений несвоєчасним ознайомленням представника відповідача з матеріалами справи, а також те, що, направляючи поштову кореспонденцію відповідачу за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що 20.10.2020 до вказаного Реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1, оскільки відповідачем доказів зміни зареєстрованого місця проживання надано не було.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Товариства, посилаючись на її необґрунтованість, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2021 залишити в силі, оскільки остання є законною, а суд першої інстанції неправомірно повернув зустрічну позовну заяву через пропуск встановленого строку, продовживши при цьому протокольною ухвалою 17.05.2021 у судовому засіданні строк для подання відзиву.
У зв`язку з перебуванням судді Колос І. Б. у відпустці склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 04.10.2021, який наявний в матеріалах справи.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Предметом касаційного перегляду у даній справі є постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2021, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України.
Отже, право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним, подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо її подання.
Частиною першою статті 46 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Пунктом 3 частини другої статті 46 ГПК України визначено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).
Статтею 180 ГПК України визначено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.
До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику.
Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Тобто, право на подання зустрічного позову може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений судом для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.
Згідно з частиною першою статті 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Разом з тим згідно з приписами статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи суд першої інстанції, повертаючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_1, виходив з того, що ухвалу суду від 16.03.2021 про відкриття провадження у справі було направлено на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте вказана ухвала була повернута поштовим відділенням із відміткою про закінчення терміну зберігання поштового відправлення, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що 22.04.2021, яке є днем проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення встановленого терміну зберігання, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду першої інстанції від 16.03.2021 про відкриття провадження у справі, виходячи з чого, кінцевим строком для подачі відповідачем зустрічного позову суд визначив 07.05.2021.
Натомість суд апеляційної інстанції скасовуючи згадану ухвалу від 24.05.2021 вказав, зокрема, на помилковість висновків суду першої інстанції, що 22.04.2021, яке є днем проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення встановленого терміну зберігання, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.03.2021, оскільки направляючи поштову кореспонденцію відповідачу за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд залишив поза увагою ту обставину, що 20.10.2020 до вказаного Реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1, а тому у відповідності до частини шостої статті 176 ГПК України, суд мав звернутися до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
За приписами частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Аналіз вказаної норми ГПК України дозволяє дійти висновку, що повернення поштового повідомлення з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить, зокрема, про відмову сторони від одержання судового рішення чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду та не може бути належним доказом інформування відповідача про час і місце розгляду справи.
Близькі за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 по справі № 752/11896/17-ц та від 10.04.2019 у справі № 461/10610/13-ц.
Касаційний господарський суд виходить з того, що обрахування строку на подання відзиву на позов починається з наступного дня після дати отримання ухвали місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що, приймаючи ухвалу про повернення зустрічного позову місцевий господарський суд помилково вважав 22.04.2021, яке є днем проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення встановленого терміну зберігання, датою отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі, оскільки згідно з наведеними приписами статті 242 ГПК України повернення поштового відправлення до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не може бути належним доказом інформування сторони про час і місце розгляду справи, а також про те суд першої інстанції не врахував, що 20.10.2020 до ЄДРПОУ внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1, а тому порушив приписи частини шостої статті 176 ГПК України.
Безпідставним є посилання скаржника, викладені в касаційній скарзі, щодо помилковості висновку апеляційного господарського суду про необхідність застосування частини шостої статті 176 ГПК України у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності ОСОБА_1, оскільки суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу від 24.05.2021, вказав на порушення судом першої інстанції норм, які чітко передбачено процесуальним законом. Також доводи скаржника про невідповідність зустрічної позовної заяви вимогам статей, зокрема, 162, 164 цього Кодексу у зв`язку з відсутністю у додатках останньої документів про сплату судового збору у встановленому розмірі, є передчасними, оскільки відповідність позовної заяви вимогам вказаних норм вирішується судом першої інстанції з урахуванням приписів статті 174 ГПК України.
Інші викладені в касаційній скарзі доводи скаржника зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було постановлено оскаржувану постанову від 23.07.2021 відповідно до встановлених обставин справи та з дотриманням положень процесуального законодавства, що надає підстави залишити її без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 304, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд