ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 876/55/21
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
за участю представників сторін: не з`явились;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2021
у справі № 876/55/21
за заявою Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський союз" від 25.06.2020 у справі № 32/2020
за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атласгруп"
про стягнення заборгованості в розмірі 82879,89 грн.
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") звернулось до постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атласгруп", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 82879,89 грн.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 25.06.2020 у справі № 32/2020 позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" щодо стягнення з ТОВ "Атласгруп" суми заборгованості 82879,89грн - задоволено. Стягнуто з ТОВ "Атласгруп" на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за Договором №Б/Н від 11.11.2016 в розмірі 82879,89 грн; третейський збір за подання позовної заяви у розмірі 1360,00грн.
АТ КБ "Приватбанк" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду із заявою, в якій просило:
- видати накази на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 25.06.2020 у справі №32/2020 за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ТОВ "Атласгруп" про стягнення заборгованості;
- стягнути з ТОВ "Атласгруп" на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за договором б/н від 11.11.2016 у розмірі 82879,89 грн, з яких 35000,00 грн - заборгованість за кредитом; 8211,92 грн - пеня за несвоечасність виконання зобов`язань за договором; 9667,97 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом;
- стягнути з ТОВ "Атласгруп" на користь АТ КБ "Приватбанк" третейський збір за подання позовної заяви у розмірі 1360,00 грн;
- стягнути з ТОВ "Атласгруп" на користь АТ КБ "Приватбанк" 1135,00 грн судового збору.
В обґрунтування заяви зазначав, що АТ КБ "ПриватБанк" належним чином виконував взяті на себе зобов`язання, передбачені умовами кредитного договору, на підтвердження чого надано виписку по кредитному договору, відповідач також приступив до виконання кредитного договору, тобто користувався кредитними коштами. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості за договором.
Заявник посилався на те, що: третейське застереження міститься у п. 1.1.7.29 "Умов та правил надання банківських послуг"; третейське застереження не визнано недійсним; склад третейського суду відповідає вимогам закону; рішення третейського суду не містить способів захисту прав і охоронюваних законом інтересів, не передбачених законом; питання про права та обов`язки третіх осіб третейським судом не вирішувалося.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2021 у справі №876/55/21 У задоволенні заяви АТ КБ "Приватбанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 25.06.2020 у справі №32/2020 відмовлено. Витрати по сплаті судового збору за подання заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 25.06.2020 у справі №32/2020 покладено на АТ КБ "Приватбанк".
Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що справа не підвідомча третейському суду, відповідно, наявні підстави для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського на підставі пункту 2 частини 6 статті 56 Закону України "Про третейські суди" та пункту 2 частини 1 статті 355 ГПК України.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
АТ КБ "Приватбанк" звернулось до Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2021 у справі № 876/55/21 та постановити нову, якою заяву про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 25.06.2020 у справі №32/2020 задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, оскільки Центральний апеляційний господарський суд всупереч вимогам статті 56 Закону України "Про третейські суди" та статті 355 ГПК України фактично здійснив оцінку законності та обґрунтованості рішення третейського суду.
При цьому зазначає, що Постійно діючий третейський суд при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" належним чином дослідив наявні в матеріалах справи докази та дійшов обґрунтованих висновків щодо погодження умов договору та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Доводи інших учасників справи
Від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що відповідно до положень частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції
За правилами пункту 11 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 ГПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами 2, 3 цієї статті. Справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.
За змістом частини другої статті 253 ГПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції. Аналогічна норма міститься в частині другій статті 253 зазначеного кодексу.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, Верховний Суд є судом апеляційної інстанції, який переглядає в апеляційному порядку судові рішення у тих справах, які апеляційні суди з розглядають як суди першої інстанції, зокрема справи щодо оскарження рішень третейських судів.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Предметом розгляду у цій справі є заява АТ КБ "Приватбанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 25.06.2020 у справі № 32/2020 за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ТОВ "Атласгруп" про стягнення заборгованості.
Відповідно до частини 2 статті 352 ГПК України заява про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного господарського суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня ухвалення рішення третейським судом.
Згідно з частиною 3 статті 354 ГПК України при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статті 355 цього Кодексу.
За приписами статті 355 ГПК України суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу наказу рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею наказу, а причини його пропуску не визнані господарським судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.
Заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Така заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду. Про час та місце розгляду заяви повідомляються сторони, проте неявка сторін чи однієї із сторін не є перешкодою для судового розгляду заяви (частина 1 статті 56 Закону України "Про третейські суди").
Частиною 6 статті 56 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо: 1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом; 2) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною компетентним судом; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі.
З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства при розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для задоволення заяви про видачу виконавчого документа, визначених статтею 56 Закону України "Про третейські суди" та статтею 355 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/8665/17, від 04.06.2019 у справі № 873/8/19, від 27.06.2019 у справі № 873/19/19, від 11.07.2019 у справі № 910/8692/17, від 13.11.2019 у справі №873/51/19, від 24.12.2019 у справі № 870/45/19.
Водночас, аналіз наведених вище приписів дає підстави для висновку, що з`ясування відсутності або наявності підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду здійснюється господарським судом, зокрема і на підставі третейської угоди, обов`язок подання якої одночасно із вказаною заявою передбачений пунктом 2 частини 4 статті 353 ГПК України.
Таким чином, встановлення обставин укладення третейської угоди, її дійсності та змісту у необхідних обсягах, передує вирішенню господарським судом, як вимог про скасування рішення третейського суду, так і питання про наявність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду відповідно до статті 355 ГПК України, статті 56 Закону України "Про третейські суди".
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
У пункті 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
Відповідно до частин 1, 4 - 6 статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
Оригінал третейської угоди або належним чином завірена її копія додається до заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду (пункт 2 частини 4 статті 353 ГПК України).
Звертаючись до суду із заявою про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду, АТ КБ "Приватбанк" посилалося на те, що третейське застереження міститься у пункті 1.1.7.29 "Умов та правил надання банківських послуг"; третейське застереження не визнано недійсним; склад третейського суду відповідає вимогам закону; рішення третейського суду не містить способів захисту прав і охоронюваних законом інтересів, не передбачених законом; питання про права та обов`язки третіх осіб третейським судом не вирішувалося.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач (ТОВ "Атласгруп") та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про відкриття рахунку та анкету про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, в якій міститься про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також того, що вказаний документ взагалі містив умови, зокрема, й щодо третейського застереження.
Роздруківка із сайту АТ КБ "Приватбанк" не може бути належним доказом такого ознайомлення відповідача, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила надання банківських послуг, що підтверджено в постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №704/1023/16-ц, від 02.10.2019 у справі № 322/1220/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, до спірних правовідносин неможливо застосувати правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово ним змінювалися, тобто, позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, яка найбільш сприятлива для задоволення позову.
В матеріалах справи відсутнє погодження ТОВ "Атласгруп" зі змістом Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься у матеріалах цієї справи та третейської справи, не міститься підпису представника ТОВ "Атласгруп", тому його не можна розцінювати як частину договору про відкриття поточного рахунку, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви, а відтак відсутні підстави стверджувати, що сторони погодили у письмовому вигляді третейське застереження в порядку, передбаченому Законом України "Про третейські суди", що, за змістом частини першої статті 5 Закону України "Про третейські суди", є обов`язковою умовою для передачі на розгляд третейського суду спору, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24.09.2014 (провадження № 6-144цс14) щодо форми кредитного договору, зазначивши, що підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися договором приєднання.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.
Наявність між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди", є першочерговою, обов`язковою та безумовною підставою для віднесення справи до підвідомчості третейських судів, а відсутність такої угоди між сторонами спору, як і не підтвердження її укладення, виключає можливість розгляду такої спору третейським судом, тобто засвідчує непідвідомчість справи цьому суду.
Враховуючи наведені положення законодавства, висновки Великої Палати Верховного Суду, та обставини даної справи, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком Центрального апеляційного господарського суду про відсутність підстав вважати, що сторони уклали третейську угоду, зокрема у формі третейського застереження, оскільки наданий позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не міститься підпису представника, тому його не можна розцінювати як частину договору про відкриття поточного рахунку, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви.
За таких обставин, Центральний апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви АТ КБ "Приватбанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення через непідвідомчість даної справи третейському суду згідно з пунктом 2 частини 1 статті 355 ГПК України, вказавши на не підтвердження матеріалами справи укладення третейської угоди між сторонами спору.
Доводи АТ КБ "Приватбанк" наведених вище висновків не спростовують, а твердження апелянта щодо протиправного надання судом першої інстанції оцінки законності рішення третейського суду не відповідають обставинам справи, оскільки це рішення не було предметом розгляду у даній справі та оскаржувана ухвала висновків щодо його законності чи обґрунтованості не містить.