ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 813/4227/15
адміністративне провадження № К/9901/27942/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представника позивача Нагая І.М.,
представника відповідача Іванського В.І.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Кузана Р.І. від 28 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кухтея Р.В., суддів Яворського І.О., Носа С.П. від 29 вересня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Миколаївцемент" до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Миколаївцемент" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС (правонаступник - Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 липня 2015 року: №0000054201/9594 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 934156,27 грн. (в тому числі 622770,86 грн. - за основним платежем та 311386,41 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); №0000034201/9593 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 5596209,78 грн. (в тому числі 3730806,52 грн. - за основним платежем та 1865403,26 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); №0000064201/9595 в частині зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 15376299,00 грн.
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за наслідками якої складно акт від 03 липня 2015 року №198/28-06-42-01/00293025, у якому, серед іншого, встановлено порушення Товариством вимог підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137,1 статті 137, підпункту 138,1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, підпунктів 138.8.1, 138.8.5 пункту 138.8, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144, пункту 185.1 статті 185, підпункту 186.2.1 пункту 186.2 статті 186, пунктів 187.1, 187.6 статті 187, пункту 188.1 статті 188, підпункту 192.1.1 пункту 192.1, пункту 192.3 статті 192, підпункту 194.1.1 пункту 194.1 статті 194, пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201, пункту 10 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження у перевіреному періоді податкових зобов`язань зі сплати податку на прибуток на загальну суму 2530608 грн. та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 15672686 грн., а також до заниження податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 5741449 грн. та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту (рядок 19 декларації) за грудень 2014 року на 33772 грн.
Так, перевіркою повноти доходів, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, виявлено їх заниження за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року на загальну суму 897473 грн. за результатами проведення операцій з надання в оренду транспортних засобів ТОВ "Україна-Трансервіс", адже загальна сума нарахованої амортизації на вартість таких технологічних транспортних засобів, яку позивачем включено до витрат, що враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток за період з 01 квітня 2013 року по 30 червня 2014 року, значно перевищує загальну суму доходу, отриманого від здачі таких транспортних засобів в оренду ТОВ "Україна-Трансервіс" за вказаний період, що, за висновком контролюючого органу, свідчить про те, що взаємовідносини по договору оренди транспортних засобів спрямовані на отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди, так як останні є збитковими та позбавлені економічного ефекту від їх проведення. Відтак надані позивачем на користь ТОВ "Україна-Трансервіс" послуги оренди (в частині перевищення суми амортизації, яку включено до витрат, над сумою доходу, який отримано від передачі техніки в оренду) є безоплатними, що, окрім іншого, також призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на 179694,54 грн.
Перевіркою ж достовірності та повноти витрат за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, встановлено їх завищення на загальну суму 28092228 грн., що, окрім іншого, аргументовано включенням Товариством до складу валових витрат вартості товарів (робіт, послуг), придбаних у ТОВ "Україна-Трансервіс" та ПП "ІВК Постач" без дотримання відповідних законодавчих підстав, оскільки, на думку відповідача, такі відносини не мали реального характеру. Наведене обґрунтовується тим, що ТОВ "Україна-Трансервіс" не отримало відповідних дозвільних документів на право виконання робіт підвищеної небезпеки, обумовлених в укладених із позивачем договорах щодо виконання робіт з добування вапняку у Демне-Добрянському кар`єрі, а також дозволів на експлуатацію технологічних транспортних засобів, що підлягають реєстрації в ГУ Держгірпромнагляду; Товариство придбавало у ПП "ІВК-Постач" та оприбутковувало вугілля марки ДГР, однак результати податкового контролю цього контрагента (перевірки щодо його взаємовідносин із постачальником вугілля - ДП "Львіввугілля") свідчать про те, що ПП "ІВК-Постач" не мало можливості поставляти вугілля саме цієї марки, оскільки в таких обсягах його не придбавало. Тобто, за висновком контролюючого органу, такі господарські операції спрямовані на зменшення прибутку та розміру податків позивачем та не мають під собою розумної економічно обґрунтованої необхідної та достатньої господарської (ділової) мети, а характер понесених витрат на проведення таких операцій вказує на відсутність їх зв`язку із здійсненням господарської діяльності.
Підставами ж для збільшення грошових зобов`язань з ПДВ також слугував викладений у акті перевірки висновок контролюючого органу про отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди за наслідками відображення у податковому обліку результатів операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у згаданих вище контрагентів; виявлення перевищення суми амортизації, яку включено до витрат, над сумою доходу, який отримано від передачі техніки в оренду.
За результатами перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення, незгода з якими в частині збільшення грошових зобов`язань та застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства по господарських операціях з ТОВ "Україна-Трансервіс" та ПП "ІВК-Постач" за період з 27 вересня 2013 року по 15 липня 2014 року й стала підставою для звернення Товариства до суду із цим позовом.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення у відповідній частині.
Постановляючи рішення, суди, з`ясувавши обставини у справі, які підтверджені дослідженими ними (судами) доказами, надавши їм правову оцінку, визнали безпідставними доводи контролюючого органу про порушення Товариством податкового законодавства та необґрунтованого формування показників податкового обліку, адже операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, останні були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, здійснені за наявності розумної економічної причини (ділової мети), а відтак позивач мав право на зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат за результатами таких відносин та формування податкового кредиту, а також не занизив відповідні податкові зобов`язання зі сплати ПДВ.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
По суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на прибуток і ПДВ. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит і валові витрати, а також про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами. Також зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки встановленим у ході перевірки обставинам завищення Товариством витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування з податку на прибуток, які згідно із податковим законодавством визнаються в розмірі, який не перевищує доходи, отримані від продажу товарів, робіт (послуг), у той же час, до складу витрат Товариством віднесено суму нарахованої амортизації на вартість технологічних транспортних засобів, яка значно перевищує загальну суму доходу, отриманого від здачі таких транспортних засобів в оренду ТОВ "Україна-Трансервіс", що призвело до отримання збитків та заниження податку на прибуток й ПДВ.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні.
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити; представник позивача проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, надавши відповідні пояснення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно цього Кодексу.
За змістом пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду та складаються з: доходу від операційної діяльності; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті.
Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг (підпункт 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України).
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Зміст наведених норм права дає підстави вважати, що до оподатковуваних операцій, які регулюються цими нормами права, відносяться операції, які здійснюються у зв`язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Із змісту податкового законодавства та визначення господарської діяльності, наведеного у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, вбачається, що особа, яка здійснює діяльність, направлену на отримання доходу (зокрема, виробництво товарно-матеріальних цінностей з метою їх наступного продажу), має сплачувати відповідні податки.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Підприємництво це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у перевіреному періоді Товариство здійснювало операції з надання послуг оренди ТОВ "Україна-Трансервіс" на підставі договору №MYK IS/12/09-1 від 31 серпня 2012 року.
Відповідно до умов вказаного договору Товариство (орендодавець) передає в строкове платне користування ТОВ "Україна-Трансервіс" (орендар) для виконання робіт по перевезенню гірничої породи та розкривних робіт з укладкою у відвал на Демне-Добрянському кар`єрі вапняку техніку згідно з переліком, зазначеним у Додатку 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною. Марка техніки, номерні знаки, вартість зазначені у Додатку 1 до даного договору. Техніка належить орендодавцеві на праві приватної власності. Передача техніки в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на техніку. Всі ризики, пов`язані із зберіганням та використанням техніки, несе орендар з моменту підписання Акту приймання-передачі техніки (Додаток 2 до договору).
Згідно з пунктом 2.1 цього договору орендар зобов`язаний використовувати орендовану техніку у відповідності до мети оренди, визначеної у пункті 1.1 договору, тобто, для робіт у кар`єрі; ТОВ "Україна-Трансервіс" взяло на себе обов`язок постійно підтримувати орендовану техніку у належному технічному стані, нести витрати, пов`язані з використанням техніки, купувати за власний рахунок шини та інші запчастини для техніки, проводити необхідні роботи по ремонту техніки.
Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що орендна плата за користування технікою становить 1 000 грн. в місяць з врахуванням ПДВ за кожну одиницю техніки, зазначену у Додатку 1.
Відповідно до пункту 7.10 договору амортизаційні відрахування не включені у вартість оренди та використовуються за власним розсудом орендодавцем.
За висновком судів операції по наданню позивачем в оренду техніки підтверджуються всіма необхідними документами, зокрема актами виконаних робіт (наданих послуг); Товариством виписані ТОВ "Україна-Трансервіс" податкові накладні, суми ПДВ по яким відображені позивачем у складі податкових зобов`язань з ПДВ за відповідні звітні періоди. У відповідності до вимог податкового законодавства отриману оренду плату Товариство враховувало у складі свого доходу, а позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за вказані вище періоди було фактично сплачено Товариством до Державного бюджету України.
Податковий орган, приймаючи повідомлення-рішення про збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток, окрім іншого, виходив з того, що загальна сума нарахованої амортизації на вартість таких технологічних транспортних засобів, яку позивачем включено до витрат, що враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток за період з 01 квітня 2013 року по 30 червня 2014 року, значно перевищує загальну суму доходу, отриманого від здачі таких транспортних засобів в оренду ТОВ "Україна-Трансервіс" за вказаний період, що свідчить про те, що взаємовідносини по договору оренди транспортних засобів спрямовані на отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди, так як останні є збитковими та позбавлені економічного ефекту від їх проведення.
Водночас судами встановлено, що основним видом діяльності Товариства є виробництво цементу, від реалізації якого позивач отримує прибуток. Орендована техніка використовувалася ТОВ "Україна-Трансервіс" виключно для виконання робіт на замовлення позивача у Демне-Добрянському кар`єрі вапняку. Такі роботи були необхідні для видобутку вапняку, який в подальшому використовувався позивачем для виробництва цементу. Передавши техніку в оренду, Товариство скоротило свої витрати на її обслуговування та ремонт, здійснення яких покладалося на орендаря (ТОВ "Україна-Трансервіс"). При цьому згідно звітів про фінансові результати позивача протягом 2013-2014 років останній мав операційний дохід, тобто його діяльність загалом була прибутковою.
Як зазначили суди, податковим законодавством не передбачено обов`язку включення до складу доходу, що враховується при обчисленні об`єкта оподаткування, позитивної різниці (перевищення) між сумою амортизаційних нарахувань на основні засоби та доходом, отриманим від передачі таких основних засобів в оренду. До того ж, враховуючи те, що у взаємовідносинах між позивачем і ТОВ "Україна-Трансервіс" останнє сплачувало орендну плату, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та не заперечується податковим органом, суди дійшли висновку, що послуги з надання в оренду техніки не можуть вважатися безоплатно наданими.
Відтак суди виходили з того, що окреслені господарські операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
У контексті правовідносин, які є предметом дослідження у справі, слід також зазначити, що згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у період, який перевірявся, Товариство було платником ПДВ.
Встановлені у акті перевірки порушення, які оспорюються позивачем, стосуються взаємовідносин Товариства з ТОВ "Україна-Трансервіс" та ПП "ІВК-Постач" як постачальниками товарів (робіт, послуг) на користь позивача.
Як установили суди, взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Україна-Трансервіс" здійснювалися на підставі ряду договорів (від 27 січня 2012 року №№MYK/IS/12/01-05/1, IS/12/01-05/2, MYK/IS/12/01-05) на придбання робіт та послуг у Демне-Добрянському кар`єрі вапняку, а саме розкривних робіт, робіт по влаштуванню розрізних траншей, перевезення гірничої породи у кар`єрі, перевезення гірничого матеріалу для влаштування захисних валів, перевезення відходів з сировинних млинів на відвал, роботи з навантаження і переміщення РШГ на рекультиваційний відвал у кар`єрі тощо.
Взаємовідносини між позивачем та ПП "ІВК-Постач" здійснювались на підставі контракту №MYK-IS12/10/2 від 29 жовтня 2012 року, предметом якого було продаж енергетичного вугілля марки ДГр в опціоні покупця на умовах СРТ ПАТ "Миколаївцемент" в період жовтня-грудня 2012 року. Додатковими угодами період дії цього контракту продовжувався, змінювались вартість контракту та обсяги поставки.
За висновком судів операції по придбанню позивачем у вказаних підприємств товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), за якими сформовані відповідні суми податкових вигод, підтверджуються всіма необхідними документами (актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі, залізничними накладними, протоколами випробувань вугілля, прибутковими ордерами, рахунками та платіжними дорученнями, актами звірки кількісних показників за результатами інвентаризації готової продукції та незавершеного виробництва). Факт відправлення вугілля зі станції "Іваничі" та отримання на станції "Миколаїв-Дністровський" у зазначений в акті період підтверджується також листом ДТГО "Львівська залізниця" №МЮ-14/79 від 05 травня 2015 року. Такі документи оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. У виписаних контрагентами податкових накладних присутні усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ.
Оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Україна-Трансервіс", ПП "ІВК-Постач", суди зазначили, що наявні податкові накладні та первинні документи дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників, перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, тобто такі у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій, обумовлених ними. Придбані у контрагентів товарно-матеріальні цінності (роботи, послуги) використані позивачем у власній господарській діяльності, що не спростовано відповідачем у ході розгляду справи.
Суди визнали, що порушення ТОВ "Україна-Трансервіс" певних адміністративних процедур (зокрема експлуатації окремих технологічних транспортних засобів без відповідних дозволів та тимчасового свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів при довгостроковій оренді) не може свідчити про відсутність факту виконання вказаним товариством робіт для позивача і жодним чином не впливає на відображення таких операцій в податковому обліку Товариства та ТОВ "Україна-Трансервіс", як і обставина допущення певних помилок при маркуванні вугілля у первинних документах сама по собі не може свідчити про безтоварність операцій по поставці ПП "ІВК-Постач" вугілля взагалі, зокрема марки Гр-0200, враховуючи при цьому дані ДСТУ 3472-96, а також інформацію, надану ТОВ СП "Інколаб Сервісез Україна", згідно з якою вугілля марки Гр-0200 та ДГр-0200 має спільні технологічні характеристики, а розбіжність між ними можна встановити лише в лабораторних умовах.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Віта Строй", ТОВ "Грань-Сервіс", ТОВ "Техно-Торг" документально підтверджені та фактично проведені; відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, в ході розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували здійснення таких операцій, свідчили б про відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку, або ж невідповідності їх вимогам Закону №996-XIV, як наслідок, не доведено порушення Товариством установленого законодавством порядку формування відповідних сум податкових вигод.
За наведеного у сукупності, оцінивши установлені конкретні фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданими контрагентами, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.
Слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні незначні помилки в оформленні первинних документів чи відсутність певних документів самі по собі не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Касаційна скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях застосували норми матеріального права всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню, або ж порушили процесуальні норми при досліджені та оцінці доказів у справі.
У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. Фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.
Отже, за наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355 КАС України, Суд