УХВАЛА
7 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 1-23/2005
провадження № 13-182зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Григор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву захисника Федаша М. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Донецької області від 6 жовтня 2005 року, ухвали Верховного Суду України від 19 жовтня 2006 року та постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 17 квітня 2019 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження та наявних у Верховному Суді даних, вироком Апеляційного суду Донецької області від 6 жовтня 2005 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду України від 19 жовтня 2006 року та постанови Великої Палати від 17 квітня 2019 року ОСОБА_1 було засуджено за ст. 69; пунктами "а", "г", "е", "і" ст. 93; ч. 2 ст. 142; ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 2153 Кримінального кодексу України 1960 року; ч. 4 ст. 187; ст. 257 Кримінального кодексу України 2001 року (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 22 липня 2021 року в справі "Лебедєв та інші проти України" (заява № 33994/20 та 7 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення та постановив, що сам факт визнання існування порушення вже є достатньою справедливою сатисфакцією.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, а також на рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021, захисник Федаш М. М. звернувся до Великої Палати із заявою про перегляд згаданих вироку, ухвали й постанови за виключними обставинами. На думку сторони захисту, установлене щодо ОСОБА_1 порушення ст. 3 Конвенції та визнання неконституційними окремих положень статей 81, 82 КК у поєднанні з тривалістю ув`язнення засудженого слугують підставами для умовно-дострокового звільнення останнього від відбування покарання.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
За змістом заяви у ній висловлюється незгода з постановленими щодо ОСОБА_1 рішеннями національних судів поза зв`язком із позицією ЄСПЛ, яка стосується механізмів не індивідуального, а загального характеру, зокрема необхідності запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували в перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного ув`язнення. Справедливості застосування такого виду покарання до осіб, визнаних винними у вчиненні особливо тяжкого злочину, ЄСПЛ під сумнів не ставив.
Так, у рішенні "Лебедєв та інші проти України" ЄСПЛ зазначив, що для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду покарання на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його подальшого ув`язнення, до яких належать покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація, адже первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття заходу примусу. Водночас ЄСПЛ постановив, що сам факт визнання існування порушення вже є достатньою справедливою компенсацією.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, на яке захисник посилається серед іншого як на підставу для здійснення перегляду судових рішень у порядку глави 34 КПК, указано на системну проблему в українському законодавстві, котру належить подолати шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини.
Удосконалення нормативно-правових актів є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі й на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер установленого порушення Конвенції свідчать про те, що у таких випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів їхнього усунення, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1 та 7 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих порушень Конвенції були істотні помилки, які поставили під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні або зумовили несправедливість засудження, що наразі тягне за собою зміну оскаржених судових рішень Великою Палатою.
Що стосується інших доводів захисника, то Велика Палата вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК установлення неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення є виключною обставиною за умови застосування судом відповідних норм при вирішенні конкретної справи. Положення ст. 463 КПК визначають, що заява про перегляд судового рішення подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування нововиявлених або виключних обставин, крім випадку оскарження судового рішення на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Конституційний Суд України рішенням свого Другого сенату від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 визнав такими, що не відповідають Основному Закону України, положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК через неможливість їх застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Верховну Раду України було зобов`язано невідкладно привести вказані статті КК у відповідність до Конституції України, законодавчо унормувати порядок заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням або умовно-дострокового звільнення.
Отже, виконання приписів Конституційного Суду України, відображених у рішенні, на яке посилається захисник, насамперед повинно бути здійснено шляхом унесення Верховною Радою України змін до норм права, котрі регулюють звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення їх дії на такий вид заходу примусу, як довічне позбавлення волі.
Крім того, відповідно до положень розділу VIII КПК питання про умовно-дострокове звільнення осіб від відбування призначеного покарання та заміна його невідбутої частини більш м`яким вирішуються під час виконання вироку в порядку ст. 539 КПК, тобто місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
З огляду на викладене Велика Палата не має правових підстав для перегляду за виключними обставинами оспорюваних судових рішень.
Таким чином, у відкритті провадження за зверненням захисника Федаша М. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду