УХВАЛА
06 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/857/19
Провадження № 12-56гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткача І. В.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 905/857/19
за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 (головуючий суддя Пилипенко Н. М., судді Барабашова С. В., Пушай В. І.)
та рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2020(суддя Говорун О. В.),
за позовом ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу"
про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 102 723,50 грн,
в межах розгляду справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу",
ВСТАНОВИЛА:
У липня 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" (далі - ПрАТ "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу") про стягнення 102 723,51 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), що складається з: невиплаченої заробітної плати за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 в сумі 8 944,50 грн та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 93 779 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у справі № 905/857/19 в межах справи про банкрутство позов ОСОБА_1 задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 102 723,51 грн. Стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 921 грн в порядку частини другої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Рішення суду мотивовано тим, що позивача було звільнено 15.03.2017, однак доказів виконання відповідачем обов`язку в частині виплати позивачу заробітної плати за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 та компенсації за невикористану відпустку суду надано не було.
Суд першої інстанції врахував, що відповідач надав науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 24.07.2017 №2372/2/21-10.2, відповідно до якого 15.03.2017 відповідачем був виданий наказ №1211к "Про звільнення", яким 3485 працівників звільнено за угодою сторін. За таких обставин, з урахуванням копії наказу відповідача №1211к "Про звільнення", суд визнав спростованими доводи відповідача в частині втрати наказу про звільнення позивача.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо недоведеності факту виконання позивачем роботи за період з 01.03.2017 по 15.03.2017, виходячи з того, що позивача було звільнено за угодою сторін на підставі пункту першого частини першої статті 36 КЗпП України (далі - КЗпП України), а не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, передбачених, зокрема, пунктами третім та четвертим частини першої статті 40 КЗпП.
Суд врахував, що антитерористична операція на території м. Хрестівка (м. Кіровське) здійснювалась з 14.04.2014. Відповідач змінив зареєстроване місцезнаходження (Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1) 03.06.2015 та не довів суду неможливості з червня 2015 року вести облік та зберігати документи на підставі яких, зокрема, здійснювалась виплата заробітної плати працівникам, а також здійснювався облік наданих працівникам відпусток за зміненим місцезнаходженням. Оскільки до 28.02.2017 відповідачем здійснювалася виплата заробітної плати позивачу, суд вважав, що відповідачем складались документи первинного обліку праці та заробітної плати.
Суд зауважив, що позивачем, на підтвердження 117 днів невикористаної відпустки надана особова картка, в якій зазначено, що позивач звільнений за угодою сторін 15.03.2017 на підставі наказу №1211к, трудова книжка позивачем отримана. З відомостей, які зазначені в особовій картці, суд встановив, що відповідачем після зміни місцезнаходження неодноразово приймались накази про відпустку позивача, тому відповідачем не доведено, що копія особової картки не могла бути отримана безпосередньо у відповідача при звільненні.
Місцевий господарський суд вказав, що наданий відповідачем науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 24.07.2017 № 2372/2/21-10.2 не засвідчує настання форс-мажорних обставин. Настання цих обставин, що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, мають бути засвідчені сертифікатом Торгово-промислової палати України (відповідно до статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції").
Керуючись приписами статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд першої інстанції зазначив, що внаслідок настання випадку непереборної сили роботодавець не звільняється від виплати заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2020 скасовано в частині стягнення з ПрАТ "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 93 779,00 грн. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 у розмірі 8 944,50 грн. В частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за невикористані дні щорічної відпустки суд апеляційної інстанції зазначив, що кількість днів невикористаної відпустки є невизначеною, оскільки відсутня будь-яка інформація щодо сум компенсаційних нарахувань. Суд встановив, що позивач не надав відомостей відносно розрахунку за 117 днів невикористаної відпустки по роках (за 2014, 2015, 2016, 2017 роки); нарахування грошової компенсації за період з 31.08.2014 по 31.12.2015 не підтверджено розміром середнього заробітку за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.
ПрАТ "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 905/857/19, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати за період з 01 по 15 березня 2017 року.
Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 233/342/19, від 04.05.2020 у справі № 408/3388/17, від 01.09.2020 у справі № 221/3677/17, що кореспондується з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Ухвалою від 02.09.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 905/857/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302, пункту 7 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-2159цс15, від 23.03.2016 у справі № 6-364цс16, від 11.05.2016 у справі № 6-383цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-948цс16.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського зауважує, що у наведених постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України суди за подібних правовідносин дійшли висновку про відмову у стягненні заробітної плати та відмову у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодуванні моральної шкоди, тоді як колегія суддів не погоджується з такою відмовою у позовних вимогах про стягнення заробітної плати з огляду на таке.
Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача-роботодавця (виробничі потужності якого знаходяться на території проведення АТО) заборгованості із заробітної плати перед звільненим працівником. Як стверджує відповідач, звільнення зумовлене забезпеченням безпеки працівників у зв`язку з тим, що у березні 2017 року підприємство було захоплено невідомими озброєними особами, що підтверджується науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України. Відповідач вважає такі обставини обставинами непереборної сили, які знівелювали можливість ПАТ "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" виконати свої зобов`язання відповідно до статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України перед звільненим працівником.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 94 КЗпП України.
Частинами другою, третьою статті 21 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
Частиною третьою статті 15 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 Кодексу законів про працю України.
При цьому нормами трудового законодавства не передбачено обставин для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.
Працівник має підпорядковане становище перед працедавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій працедавця (подібний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 681/1629/18).
Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відзначає, що частиною першою статті 9 ЦК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Таким чином, до трудових відносин можуть застосовуватися норми ЦК України, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що крім надзвичайності та невідворотності, фахівці визначають ще одну ознаку непереборної сили, як непередбачуваність, яка характеризує вже не просто причину порушення зобов`язання, а й психічне ставлення особи до подій та результатів, виражене в тому, що вона не передбачала і не могла передбачити настання цих подій.
Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, не залежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили дає стаття 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11.04.1980). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладання зобов`язання.
Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
При цьому з урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18.12.2014 № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.
Перевіривши підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 7 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Тобто на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави пункту 7 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України може бути передано справу у разі, якщо колегія суддів (палата, об`єднана палата) Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України у подібних правовідносинах.
Звертаючись з позовними вимогами у цій справі, позивач просив стягнути з відповідача заробітну плату та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем у період з 21.09.1999 по 15.03.2017 та був звільнений на підставі пункту першого частини1 статті 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін. У день звільнення позивачу не була виплачена заробітна плата за період з 01.03.2017 по 15.03.2017, а також не була виплачена компенсація за 117 днів невикористаної щорічної відпустки.
Заперечуючи проти позовних вимог у повному обсязі, відповідач стверджує про те, що документи, які могли б підтвердити або спростувати заборгованість роботодавця, залишились на території проведення антитерористичної операції. 15.03.2017 відповідач звернувся до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення внаслідок здійснення невідомими особами протидії законній господарській діяльності відповідача. У захоплених будівлях залишилась документація про фінансово-господарську діяльність. Відповідач фактично втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: Донецька обл., м. Кіровське, у тому числі до договорів, бухгалтерських первинних документів, документів кадрового діловодства, а також печаток та штампів. Втрата контролю над виробничими потужностями та іншим майном, зокрема, трудовими книжками працівників, оригіналами наказів, особових справ, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу унеможливило виконання відповідачем обов`язків перед позивачем, які передбачені трудовим законодавством. Факт перебування у трудових відносинах і звільнення позивача не може свідчити про наявність невиплаченої заробітної плати, оскільки заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Як зазначалося вище, відповідач не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заробітної плати з 1 по 15 березня 2017 року та просить рішення судів в цій частині скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, предметом касаційного перегляду у цій справі є питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача-роботодавця (виробничі потужності якого знаходяться на території проведення АТО) заборгованості із заробітної плати.
Водночас у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-2159цс15 предметом позовних вимог є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
При цьому Верховний Суд України виходив з того, що відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини. Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Таким чином, Верховний Суд України у справі № 6-2159цс15 з огляду на об`єкт (предмет) позову (компенсація у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди), а також зміст позовних вимог (можливість застосування до правовідносин сторін статті 617 ЦК України, якою передбачено звільнення особи від відповідальності у зв`язку з обставинами непереборної сили) дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
У постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі № 6-364цс16 предметом позовних вимог є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-948цс16 предметом позовних вимог є стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату.
Верховний Суд України скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення наведених позовних вимог послався на висновки, які ним були викладені у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-2159цс15, про те, що настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Водночас у справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не вирішується питання щодо стягнення з відповідача компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум (в тому числі заробітної плати), тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а вирішується питання про стягнення заробітної плати, яка є винагородою, обчисленою, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Таким чином, предмет (об`єкт) позовних вимог, а також зміст позовних вимог у наведених справах і у справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не є подібними.
У постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі № 6-383цс16 предметом позовних вимог є стягнення заборгованості із заробітної плати, заборгованості за лікарняним листом, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та визнання недійсною заяви про відпустку без збереження заробітної плати.
При цьому у Верховному Суді України переглядалася ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 04.11.2015 лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати.
Тобто у наведеній справі також не вирішувалося питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача заробітної плати.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, зважаючи на предмет касаційного перегляду у цій справі (питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача - роботодавця заборгованості із заробітної плати), Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на її розгляд на підставі пункту 7 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, оскільки висновки Верховного Суду України, від яких Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду просить відступити, зроблені не у подібних правовідносинах.
Згідно з частиною третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, на неврахування якої судами попередніх інстанцій посилається скаржник у цій справі, предметом судового розгляду є питання стягнення з підприємства-роботодавця на користь звільненого працівника заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Так, із посиланням на положення статті 617, пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України, статті 117 Кодексу законів про працю України, статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що відповідно до науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 24.07.2017 за № 2370/2/21-10.2 терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 243/2071/18 дійшла висновку, що зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлене можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.
Отже, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 243/2071/18 дійшла висновку, що з березня 2017 року ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" фактично втратило контроль над своїми ресурсами, потужностями та документацією. При цьому відповідно до науково-правового висновку, складеного Торгово-промисловою палатою України від 24.07.2017, дії ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" за надзвичайних обставин, які спрямовані, насамперед, на захист життя і здоров`я його працівників в умовах терористичної загрози з боку незаконних збройних формувань, відсутності контролю та управління майном, не можуть бути регламентовані строками, тому об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність під час дії невідворотних обставин підстав для задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду вважає наведені мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 02.09.2021, обґрунтованими та приймає справу до розгляду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Ураховуючи викладене, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов`язковою згідно з приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 120,121,234, 235, 301,302 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду