Постанова
іменем України
7 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 756/4283/18
провадження № 51-1784км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Трутенко А. Ю.,
прокурора Костюка О. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100050007275, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 20 вересня 2012 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці, 10 лютого 2016 року звільненого у зв`язку із відбуттям покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки
Згідно з вироком суду 3 серпня 2017 року приблизно о 12:00, ОСОБА_1 перебуваючи у приміщенні торгівельного залу магазину "Епіцентр К" (м. Київ, вул. Полярна, 20-Д), шляхом вільного доступу, повторно таємно намагався викрасти майно належне ТОВ "Епіцентр К" на загальну суму 402,20 грн, але з причин, що не залежали від його волі, не довів злочин до кінця, оскільки був затриманий працівниками охорони.
Апеляційний суд залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок-без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м`якості та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що судом першої інстанції ОСОБА_1 безпідставно звільнено від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК, при цьому не враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який раніше притягався до кримінальної відповідальності, проте на шлях виправлення не став і знову вчинив аналогічний злочин. Вказує, що дані обставини також залишились поза увагою апеляційного суду. Крім цього зазначає, що судами безпідставно визнано пом`якшуючою обставиною - щире каяття.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за фактичних обставин, встановлених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, та про правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК, прокурор у касаційній скарзі не оспорює. Тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє законності та обґрунтованості судового рішення в цій частині.
Твердження прокурора, наведені у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК), що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості, заслуговують на увагу.
Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є нетяжким, дані про особу засудженого, який раніше судимий, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1, суд визнав активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття, а обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було. Врахувавши наведені обставини в сукупності, місцевий суд призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Ці ж самі обставини слугували мотивом суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки.
З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який також врахував, що засуджений проживає з матір`ю та батьком, який є інвалідом ІІ групи, що, на думку колегії суддів, свідчить про наявність у ОСОБА_1 стійких соціальних зав`язків.
Разом із тим, статтею 75 КК передбачено, зокрема, що в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Погоджуючись із висновком місцевого суду про можливість застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора зокрема про те, що ОСОБА_1 неодноразово був засуджений за вчинення корисливих злочинів, у тому числі до покарання у виді позбавлення волі, проте не зробив належних висновків та не став на шлях виправлення, маючи непогашену у встановленому законом порядку судимість, через нетривалий час після звільнення з місць позбавлення волі вчинив нове кримінальне правопорушення проти власності, офіційно не працює, стабільного доходу не має.
Наведені дані свідчать про наявність у ОСОБА_1 стійкої направленості умислу на вчинення кримінальних правопорушень та про відверте небажання останнього стати на шлях виправлення та неефективність застосування до нього вказаної норми кримінального закону, як заходу кримінально-правового впливу з метою попередження вчинення нових злочинів.
За наведених вище обставин колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, м`яким покаранням, а протилежні висновки апеляційного суду в цій частині ухвали - необґрунтованими відповідно до вимог ст. 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
У ході нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, й ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК, маючи на увазі те, що призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд