Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 236/1932/20
Провадження № 51 - 3190 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника засудженої ОСОБА_1 адвоката Савченка Є.О. у режимі
відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050420000283 від 22 квітня 2020 року, щодо
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Дробишеве, Лиманського району, Донецької області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимої вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 21 червня 2011року за ст. 121 ч. 1 КК України до п`яти років позбавлення волі,
за ст. 115 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_2 - адвоката Савченка Є.О. на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 24 березня 2021 року щодо ОСОБА_2 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2020 року засуджено ОСОБА_2 за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
До набрання вироком законної сили обвинуваченій ОСОБА_2 залишено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2020 року перед Відділом служби у справах дітей та Органом опіки і піклування Виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області порушено питання про необхідність влаштування або встановлення опіки над неповнолітніми ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вироком суду ОСОБА_2 визнано винною та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
07 квітня 2020 року приблизно о 16.00 годині, на території двору домоволодіння АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин сталася сварка. В ході сварки у ОСОБА_2 виник намір на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7, після чого вона, взявши в кухні ніж, цілеспрямовано завдала один прямий удар лезом кухонного ножа, тримаючи його в правій руці, в ліву частину спини ОСОБА_7, спричинивши йому одне непроникаюче колото-різане поранення спини зліва. Далі ОСОБА_2 повернулась у будинок та поклала ніж на піч. Після цього почала кричати малолітня дитина ОСОБА_3 і ОСОБА_7 взяв дитину на руки та з нею на руках вийшов на вулицю з будинку, за ним направилась ОСОБА_2 та намагалася відібрати дитину у ОСОБА_7, який не бажав їй її віддавати та внаслідок штовханини ОСОБА_7 кинув п`ятимісячну дитину на землю.
Побачивши це, у ОСОБА_2 виник умисел на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_7 . Реалізовуючи свій злочинний намір, перебуваючи у зазначеному місці та зазначений час, ОСОБА_2, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправність свого діяння, маючи при цьому намір на позбавлення життя ОСОБА_7, повернулась до дому взяла вищезазначений ніж, наблизилась до ОСОБА_7, який стояв до неї спиною на сходах, які ведуть до будинку, після чого, тримаючи ніж правою рукою, нанесла прямий колотий удар лезом ножа з великою силою в область поперека останнього.
Своїми умисними діями ОСОБА_2 спричинила ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер, а саме одне проникаюче колото-різане поранення спини зліва та одне колюче-ріжуче поранення попереку справа з пошкодженням правої нирки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишено без задоволення апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_2 - адвоката Савченка Є.О., а вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2020 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Савченко Є.О. в інтересах засудженої ОСОБА_2, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої ОСОБА_2, просить змінити вирок суду першої інстанції та скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2, перекваліфікувати її дії зі ст. 115 ч. 1 КК на ст. 121 ч. 2 КК України та призначити їй покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробувальним строком на 3 роки. Посилаючись на практику касаційного суду та надаючи свою оцінку доказам і встановленим судом першої інстанції обставинам кримінального провадження, захисник вказує на те, що у ОСОБА_2 не було умислу на позбавлення життя ОСОБА_8, про що вона зазначала під час її допиту в суді першої інстанції, у зв`язку із чим її дії необхідно кваліфікувати саме за ст. 121 ч. 2 КК України. Крім того, вказує на те, що судами обох інстанцій не досліджувались письмові докази у справі, що є грубим порушенням вимог ст.ст. 20, 22, 23, 404, 405 КПК України. Вважає, що суди не врахували усі обставини, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_2, внаслідок чого їй було призначено занадто суворе покарання.
Заперечень на касаційну скаргу захисника Савченка Є.О. від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Савченко Є.О. у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги та просив її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу захисника Савченка Є.О. необґрунтованою і просила залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_2 - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 115 ч. 1 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.
Суд першої інстанції ретельно дослідив та перевірив на предмет допустимості докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_2 та на підтвердження її винуватості послався, у тому числі: на показання самої ОСОБА_2, яка в судовому засіданні свою провину у висунутому обвинуваченні за ст. 115 ч. 1 КК України визнала в повному обсязі, у вчиненому щиросердно розкаялася та розказала суду обставини події, що сталася 07 квітня 2020 року, внаслідок чого вона нанесла ОСОБА_7 з різницею в часі два удари ножем в життєво-важливі органи. Також ОСОБА_2 вказала і те, що після того, як вона зрозуміла, що ОСОБА_7 помер, вона вирішила відтягнути його до сараю, а вже у вечірній час доби відтягнула його до прибудинкової земельної ділянки та закопала його труп в ямі.
При цьому, необґрунтованими є доводи касаційної скарги захисника щодо часткового визнання вини ОСОБА_2 та помилкового твердження зазначеного у вироку суду про те, що вона повністю визнала свою вину у вчиненому, оскільки на початку судового розгляду 29 липня 2020 року, після оголошення обвинувального акту обвинувачена ОСОБА_2 дійсно лише частково визнала вину, проте, будучи допитаною в судовому засіданні щодо обставин події 22 жовтня 2020 року, вона визнала вину в повному обсязі та розкаялась у вчиненому, що підтверджується аудіозаписом цього судового засідання.
Суд також правильно оцінив та врахував показання представника потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10, які не були очевидцями події, проте вказали на відомі їм обставини щодо смерті ОСОБА_7 .
Зокрема, свідок ОСОБА_10 - дільничний інспектор поліції селища Дробишеве суду пояснив, що ОСОБА_7 останнім часом зловживав спиртними напоями, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за насильство у сім`ї. Відносини між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 були дуже складними, вони часто сварилися та ображали один одного, їх родина перебувала на обліку і потребувала постійної уваги. В квітні 2020 року під час побудинкового обходу він побачив, що ОСОБА_7 немає дома, а на його питання де він є, ОСОБА_2 відповіла, що вона його вбила і труп закопала на огороді, після чого показала місце.
Крім того, суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, які містяться у: витязі з єдиного реєстру досудових розслідувань від 22.04.2020 року, протоколі огляду місця події від 22.04.2020 року з фото-таблицями та відео записом до нього, висновку судово-медичної експертизи № 33 від 04.06.2020 року, висновку судово-медичної експертизи № 34 від 23.04.2020 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 23.04.2020 року з фототаблицями та відеозаписом до нього, висновку судово-психіатричної експертизи № 320 від 05.05.2020 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 під час вчинення кримінального правопорушення за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними, висновку судово-медичної експертизи № 386 від 13.05.2020 р., висновку судово-медичної експертизи № 412 від 19.05.2020 р., висновку судово-медичної експертизи №2/33 від 04.06.2020р., з якого вбачається, що тілесні ушкодження, виявлені на тілі ОСОБА_7 під час проведення судово-медичної експертизи його трупа утворились за обставин, на які вказала підозрювана ОСОБА_2 в ході проведення слідчого експерименту з її участю, та могли бути спричинені наданим на судово-медичну експертизу ножем. Врахував та дав оцінку суд першої інстанції і ухвалі Краснолиманського міського суду Донецької області від 14 травня 2020 року про закриття кримінального провадження, відносно ОСОБА_7, який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України.
Виходячи із сукупності всіх встановлених судом першої інстанції обставин вчиненого діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації поранень, поведінки винної і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання та умисно протиправно заподіяла смерть іншій людині.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_2 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував її дії за ст. 115 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Безпідставними є доводи касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 20, 22, 23 КПК України безпосередньо не оцінив письмові докази, надані стороною обвинувачення, оскільки відповідне дослідження було проведено судом 29 липня 2020 року, одразу після їх надання прокурором в судовому засіданні і висловленні ним думки щодо необхідності надання цим доказам відповідної оцінки. При цьому, на запитання головуючого щодо наявності будь-яких доповнень, заперечень чи уточнень щодо висловленої прокурором думки, ні захисник Савченко Є.О., ні обвинувачена ОСОБА_2 таких не зазначали, погодившись із думкою прокурора в цьому питанні.
При призначені покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_2, яка раніше судима, не працює, за місцем проживання характеризується задовільно, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та психіатра, на час вчинення кримінального правопорушення усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними, а також думку потерпілого про призначення покарання, який у цьому питанні поклався на думку суду. Щире каяття судом визнано обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_2, а рецидив злочину враховано як обставину, що обтяжує її покарання.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_2 без її ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив їй покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ст. 115 ч. 1 КК України, мотивувавши таке рішення. Підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_2 зі ст. 115 ч. 1 КК на ст. 121 ч. 2 КК України і застосування до неї положень ст.ст. 69, 75 КК України за доводами касаційної скарги захисника Савченка Є.О. та матеріалами кримінального провадження не вбачається.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника Савченка Є.О. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, у тому числі про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 та суворість призначеного їй покарання, визнав їх безпідставними, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Апеляційний суд, визнаючи доводи апеляційної скарги захисника безпідставними та залишаючи її без задоволення, зокрема зазначив про таке.
Умисне вбивство (стаття 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника та визнаючи їх необґрунтованими, суд апеляційної інстанції зокрема врахував, що знаряддям вчинення ОСОБА_2 злочину відносно ОСОБА_7 був ніж; кількість, характер і локалізацію поранень та тілесних ушкоджень - два удари ножем в життєво важливі органи, а саме спину; поведінку винної до, під час і після злочину - хоча між потерпілим і обвинуваченою у день події стався конфлікт, ОСОБА_2 не стала викликати поліцію або кликати на допомогу будь-яких третіх осіб, а взяла ніж та нанесла удар чоловіку, після чого повернула ніж на кухню, і, коли розпочалась друга хвиля конфлікту, знов взяла ножа та вдарила потерпілого у нижню частину спини, після чого повернулася в дім, фактично залишивши ОСОБА_7 помирати. Далі ОСОБА_2 вчинила низку послідовних дій, направлених на те, щоб сховати сліди злочину: знищила одяг загиблого, спочатку приховала труп у сараї, а потім закопала на прибудинковій ділянці землі і тривалий час не повідомляла про те, що сталося ані правоохоронним органам, ані будь-кому зі сторонніх осіб.
Крім того, апеляційний суд вказав на висновок судово-психіатричної експертизи № 320 від 05.05.2020 року, та зазначив, що як психічно здорова людина, якою відповідно до цього висновку була визнана ОСОБА_2, могла і мала усвідомлювати, що, наносячи тілесні ушкодження ножем в життєво важливі органи людини, вони призведуть до смерті цієї людини. Відповідно до цього висновку ОСОБА_2 в період часу, відповідний до інкримінованого правопорушення, яким-небудь хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності або недоумством не страждала. Виявляла емоційно нестійкий розлад особистості. Могла усвідомлювати свої дії та керувати ними; в період часу, відповідний до інкримінованого правопорушення, в стані будь-якого тимчасового розладу психічної діяльності не перебувала; хронічними психічними захворюваннями не страждає, може усвідомлювати свої дії та керувати ними; у застосуванні примусових заходів медичного характеру не потребує; в період часу, відповідний до інкримінованого правопорушення, в стані фізіологічного афекту (стані сильного душевного хвилювання) не перебувала; в період часу, відповідний до інкримінованого правопорушення, в емоційному стані (стресі, фрустрації, розгубленості та інше), які можуть істотно вплинути на її свідомість та діяльність, не перебувала.
За таких обставин, апеляційний суд визнав необґрунтованим посилання захисника щодо вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить доказам у справі.
Апеляційний суд також зазначив, що судом першої інстанції взято до уваги той факт, що ОСОБА_7 неодноразово вчиняв насильство проти ОСОБА_2 та стосовно нього було направлено до суду обвинувальний акт за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, а також те, що судом було враховано в якості доказу ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 14.05.2020р., якою закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв`язку зі смертю останнього.
При цьому апеляційний суд зазначив, що ці обставини не впливають на кваліфікацію злочину, не свідчать про відсутність умислу у ОСОБА_2 на вбивство та про те, що вона діяла в стані сильного душевного хвилювання і не може бути визнано обставиною, що пом`якшує покарання, навівши відповідне обґрунтування цьому.
Врахувавши всі обставини справи, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_2 був умисел, направлений саме на позбавлення життя ОСОБА_7 та не знайшов підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_2 з ст. 115 ч. 1 КК України на інші, більш м`які статті кримінального закону - ст. 116, ст. 121 ч. 2 КК України.
Не знайшов апеляційний суд обґрунтованими і доводи апеляційної скарги захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_2 покарання та необхідності врахувати її з`явлення із зізнаннями та сприяння розкриттю злочину як обставин, що пом`якшують її покарання, з огляду на таке.
З`явленням із зізнаннями можна вважати особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про вчинений або підготовлений злочин.
ОСОБА_2 надала покази про вчинення нею злочину лише тоді, коли до неї 22 квітня 2020 року прийшов працівник поліції - дільничний ОСОБА_10 та став з`ясовувати місце перебування ОСОБА_7 . При цьому смерть ОСОБА_7 . ОСОБА_2 приховувала більше двох тижнів з дня подій, тобто, з урахуванням фактичних обставин справи, покази ОСОБА_11, що викривають її злочинні дії, не можна визнати з`явленням із зізнанням.
Щодо активного сприяння розкриттю злочину, то його слід вважати таким, коли особа надає органам дізнання або досудового слідства будь-яку допомогу в установленні невідомих їм обставин справи. Проте, ОСОБА_2 не вчиняла будь-яких активних дій, направлених на сприяння розкриттю злочину, а лише розкаялась та дала правдиві пояснення, які у повному обсязі узгоджуються з тими доказами, що містяться в матеріалах справи та здобуті органом досудового розслідування.
Не встановивши нових обставин, що пом`якшують покарання, апеляційний суд, погодився із розміром призначеного покарання ОСОБА_2 судом першої інстанції в мінімальних межах санкції ст. 115 ч. 1 КК України, не знайшовши підстав для застосування до неї положень ст.ст. 69, 75 КК України.
Відповідно до ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Проте, як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ні у своїй апеляційній скарзі, ні безпосередньо в судовому засіданні апеляційного суду 24 березня 2021 року захисник Савченко Є.О. та обвинувачена ОСОБА_2 не просили повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження в суді першої інстанції та відповідних клопотань не заявляли. За таких обставин у суду апеляційної інстанції не було обов`язку та підстав для повторного безпосереднього дослідження доказів у кримінальному провадженні, як про це зазначає захисник у своїй касаційній скарзі, і у зв`язку із чим в цій частині доводів його касаційна скарга також є необґрунтованою.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації її дій.
За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст.ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника Савченка Є.О., скасування ухвали апеляційного суду та зміни вироку щодо ОСОБА_2, не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд