Постанова
іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 756/11581/15-к
провадження № 51-3071км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Піх Ю. Г.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Мешечек В. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100050002840, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва та жителя цього АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року ОСОБА_1 виправдано за ч. 3 ст. 185 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 березня 2021 року в порядку ст. 404 КПК змінив вирок місцевого суду, вказав визнати ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він 05 січня 2016 року приблизно о 19:50, перебуваючи на четвертому поверсі будинку № 32-Б поряд із квартирою АДРЕСА_2 ), до якої прилаштована колясочна кімната, реалізуючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у приміщення, за допомогою металевих плоскогубців пошкодив серцевину замка вхідних дверей і проник до приміщення колясочної, звідки викрав вовняну ковдру фірми "Лері Макс" в поліетиленовій прозорій упаковці, вартістю 320 грн, яка належить ОСОБА_2 . Залишивши приміщення колясочної, ОСОБА_1 поклав ковдру на заднє сидіння автомобіля марки "Ауді" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), за кермом якого перебував ОСОБА_3, та збирався покинути зазначене місце, однак свого злочинного умислу до кінця не довів з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками поліції. Такі дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував за ч. 3 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у приміщення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів прокурора зводиться до посилань на безпідставне виправдання судами ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Сторона обвинувачення зазначає, що суд необґрунтовано визнав протокол огляду місця події від 05 січня 2016 року недопустимим доказом з підстав зазначення у ньому статусу ОСОБА_2 як потерпілого та відсутності фототаблиці як додатку. На думку прокурора, вказані підстави не свідчать про порушення порядку проведення цієї слідчої дії.
Як стверджує касатор, суд необґрунтовано визнав указаний протокол недопустимим доказом з тих підстав, що огляд був проведений без ухвали слідчого судді. При цьому прокурор посилається на наявну в матеріалах кримінального провадження заяву ОСОБА_3 від 05 січня 2016 року, в якій останній дає добровільну згоду на огляд працівниками поліції свого автомобіля.
За твердженням прокурора, суд не мотивував свого висновку про те, що протоколом огляду автомобіля підтверджено проведення слідчим обшуку автомобіля, а не огляду.
Вказує сторона обвинувачення і на відсутність у матеріалах кримінального провадження запису судового засідання від 26 квітня 2018 року, на якому зафіксовано додатковий допит ОСОБА_3, зокрема, його показання про недобровільне надання ним працівникам поліції дозволу на огляд автомобіля, а це, на думку прокурора, згідно з п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Прокурор вважає, що довідка ТОВ "Продматорг-Стандарт" про вартість ковдри відповідає вимогам ст. 86 КПК і відсутні порушення при її отриманні, а тому суд безпідставно визнав її недопустимим доказом.
Крім того, суд, виправдовуючи ОСОБА_1, не зазначив, які саме ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК, відсутні у його діянні. З точки зору прокурора, визнавши докази недопустимими, суд повинен був виправдати особу через недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачувалася.
За твердженням сторони обвинувачення, суд за наявності достатніх доказів необґрунтовано виправдав ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК, у зв`язку з чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Як стверджує прокурор, апеляційний суд не зважив на вказані порушення, допущені місцевим судом, належним чином не розглянув апеляційної скарги сторони обвинувачення, не перевірив викладених у ній доводів, не мотивував свого рішення та не надав ніякої оцінки доказам, а тому рішення цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Піх Ю. Г., надавши відповідні пояснення, не підтримала касаційної скарги сторони обвинувачення.
Виправданий ОСОБА_1 та його захисник Мешечек В. В. заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити без змін постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновків,що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а під час перегляду виходить з обставин, установлених судами нижчої інстанції, якщо відповідні висновки цих судів належним чином мотивовано.
Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, а це згідно зі статтями 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Твердження прокурора про допущення судами першої та апеляційної інстанцій істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, на його думку, призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК, є неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках на потерпілого.
Обвинувальний вирок може бути постановлено судом лише в тому разі, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового розслідування докази, перевірив їх і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності, а сукупність цих доказів - із точки зору достатності, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 ґрунтується лише на припущеннях і не підтверджується об`єктивними, достатніми доказами, отриманими в ході досудового слідства і наданими стороною обвинувачення суду.
Зокрема, місцевий суд проаналізував показання ОСОБА_1, який заперечив свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та вказав, що коли він пішки спускався сходами під`їзду, між другим та третім поверхами біля смітника побачив поліетиленовий пакет, не відкриваючи його взяв із собою, вийшов з під`їзду і поклав на заднє сидіння автомобіля. Коли збиралися від`їжджати, вибіг потерпілий ОСОБА_2 і почав говорив, що його обікрали, попросив зупинитися, оскільки викликав поліцію.
Також суд узяв до уваги показання свідків:
ОСОБА_2 (потерпілого), який зазначив, що він повертався з роботи, при вході у під`їзд він пропустив ОСОБА_1, який у руці тримав ковдру в поліетиленовому пакеті, а через декілька секунд перетнувся із жінкою, яка йшла позаду виправданого. Коли піднявся на свій поверх, побачив зламаний замок прилаштованої до квартири колясочної кімнати, оглянувши її та не помітивши вовняної ковдри, відразу побіг на вихід з під`їзду, оскільки бачив таку ковдру в руках у ОСОБА_1 ;
ОСОБА_3 (брата виправданого), який пояснив, що приїхав на своєму автомобілі марки "Ауді" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) забрати ОСОБА_1 та його матір. Коли вони вийшли з під`їзду, поклали на заднє сидіння ковдру в поліетиленовій упаковці, після цього вибіг потерпілий і наказав зупинитися, бо викликав поліцію. Приїхала слідчо-оперативна група, яка без його добровільної згоди, без рішення суду, під погрозою притягнути його до кримінальної відповідальності та забрати автомобіль до штрафмайданчика оглянула автомобіль і вилучила ковдру та четверо плоскогубців;
ОСОБА_4 (матері виправданого), яка вказала, що вони із сином спускалися по сходах - він йшов першим, а вона на один поверх позаду, підійшовши до машини ОСОБА_1 поклав на заднє сидіння ковдру, після цього вибіг потерпілий і наказав їм зупинитися;
ОСОБА_4 (тітки виправданого), яка пояснила, що провела в коридор ОСОБА_1 і його матір, вони пішли по сходах, виправданий ніс драбину, а її сестра - пакет із пляшками;
ОСОБА_5, ОСОБА_6 (працівників поліції), згідно з показаннями яких, коли вони приїхали на виклик, ОСОБА_1 поводив себе спокійно та пояснив, що ковдру знайшов на поверсі у під`їзді.
Крім того, місцевий суд дослідив і належним чином оцінив із дотриманням вимог статей 23, 94 КПК письмові докази у кримінальному провадженні, серед яких:
довідка ТОВ "Продматорг-Стандарт" від 06 січня 2016 року про вартість аналогічної ковдри, що була предметом інкримінованого ОСОБА_1 органом досудового розслідування злочину;
протоколи слідчих дій, а саме:
огляду місця події від 05 січня 2016 року, згідно з яким у присутності понятих оглянуто автомобіль марки "Ауді" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), у багажнику якого виявлено та вилучено троє плоскогубців та одні щипці, а в салоні автомобіля - ковдру;
огляду місця події від 05 січня 2016 року, відповідно до якого у присутності понятих оглянуто кладову, розташовану на четвертому поверсі в під`їзді № 1 біля квартири АДРЕСА_3 ), та виявлено, що серцевина замка кладової пошкоджена, також вилучено три сліди папілярних узорів.
За наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку, що не доведено, що в діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Зокрема, оцінивши показання ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_4, місцевий суд з`ясував, що вони не були безпосередніми свідками, а тому їх показання не містять відомостей щодо обставин крадіжки майна.
Крім того, місцевий суд установив, що показання цих свідків і ОСОБА_1 повністю узгоджуються з показаннями потерпілого, згідно з якими у дверях під`їзду зіткнувся з виправданим і відразу з його матір`ю, та дійшов висновку, що ОСОБА_1 не міг вчинити інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки постійно перебував у полі зору свідків.
Водночас місцевий суд, дослідивши долучений до матеріалів провадження протокол огляду місця події від 05 січня 2016 року, зазначив, що цю слідчу дію проведено з порушенням вимог процесуального законодавства, зокрема було зазначено статус заявника як потерпілого (на час проведення ще не було прийнято відповідного процесуального рішення), не було долучено додатку з фототаблицями (повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста та інших осіб, які брали участь у їх виготовленні або вилученні).
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час проведення слідчої дії не дотримано вимог статей 233, 234, 237 КПК, оскільки слідчий фактично провів обшук автомобіля, після чого він не звернувся невідкладно з клопотанням до слідчого судді. Також проведений огляд був незаконним, оскільки з додаткового допиту свідка ОСОБА_3 убачається, що огляд був проведений без його добровільної згоди, під погрозою притягнення до кримінальної відповідальності та вилучення автомобіля на штрафмайданчик.
На цих підставах суд першої інстанції дійшов висновку про недопустимість протоколу огляду місця події від 05 січня 2016 року як доказу, у зв`язку з тим, що він отриманий в порушення вимог КПК.
Також місцевий суд визнав неналежним та недопустимим доказом довідку, видану ТОВ Продматорг-Стандарт" від 06 січня 2016 року, оскільки не було проведено товарознавчої експертизи, і з неї не вбачається, хто несе відповідальність за правдивість і достовірність інформації щодо вартості ковдри.
Крім того, як зазначив суд, стороною обвинувачення не надано жодного доказу, який би підтверджував, що ОСОБА_1 діяв шляхом проникнення у приміщення колясочної.
При цьому вказав і на те, що стороною обвинувачення нечітко сформульовано пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення. Так, згідно з обвинуваченням останнім вчинено закінчений злочин за ч. 3 ст. 185 КК, однак з викладених стороною обвинувачення фактичних обставин вбачається, що виправданий вчинив закінчений замах на крадіжку.
З вироку місцевого суду вбачається, цей суд у своєму рішенні навів детальний аналіз досліджених ним доказів, у тому числі й тих, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність, що у діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, вказавши у мотивувальній частині вироку правові підстави виправдання.
Такі висновки місцевого суду достатнім чином мотивовані й ґрунтуються на даних, належно перевірених у судовому засіданні та змістовно наведених у вироку.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора, визнав висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими.
Зокрема, суд апеляційної інстанції на підтвердження невмотивованості доводів прокурора послався на те, що місцевий суд ретельно перевірив наявні у кримінальному провадженні докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, касаційна скарга прокурора не містить.
Доводи прокурора про необґрунтоване визнання судом протоколу огляду місця події від 05 січня 2016 року недопустимим доказом Верховний Суд вважає неспроможними.
Згідно зіст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приписами ч. 2 ст. 30 Конституції України заборонено проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Вищенаведені приписи закону знайшли відображення і в кримінальному процесуальному законодавстві, зокрема ст. 13 КПК визначено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За статтею 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Частиною 1 ст. 233 КПК регламентовано, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.
За частиною 2 вказаної статті процесуального закону під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм закону, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що після прибуття працівників поліції на місце за викликом слідчий поліції у присутності двох понятих та за участю, зокрема, ОСОБА_3 провів огляд місця події (автомобіля марки "Ауді") під час якого було вилучено троє плоскогубців та одні щипці, а також ковдру.
За даними, що зафіксовані у протоколі, складеному за результатом цієї слідчої дії, як підставу для огляду автомобіля слідчий указав надання ОСОБА_3 дозволу на здійснення цього огляду автомобіля.
Разом з тим, із технічних засобів фіксації судового засідання, зокрема, від 26 квітня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_3 під час допиту місцевим судом указав на те, що згода на огляд автомобіля ним була надана під тиском працівників поліції, які погрожували йому кримінальною відповідальністю і віддібранням автомобіля на штрафмайданчик.
Прокурор не надав будь-яких доказів на спростування показань свідка ОСОБА_3 у цій частині, більше того матеріали кримінального провадження, крім вказівки в протоколі огляду, не містять даних, які би вказували на те, що свідок добровільно надав згоду на огляд автомобіля.
Наведені обставини ставлять під сумнів добровільність згоди ОСОБА_3, оскільки не були наявні всі процесуальні гарантії, які захищали здатність свідка висловлювати свою справжню думку.
Викладене обґрунтовано врахував суд першої інстанції, який визнав протокол огляду місця події від 05 січня 2016 року, зокрема з цих підстав, недопустимим доказом, з чим погоджується і Верховний Суд.
Крім того, оскільки зазначений доказ було визнано недопустимим через недотримання фундаментальних прав особи, що не викликає сумнівів, Верховний Суд не вбачає підстав перевіряти інші порушення, допущені органом досудового розслідування під час отримання цього доказу, на які послався місцевий суд як на додаткове обґрунтування недопустимості протоколу огляду, оскільки в будь-якому разі їх підтвердження або спростування не призведе до протилежних висновків.
Більше того, суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що вказаний протокол огляду місця події, на який посилається сторона обвинувачення, не є ключовим доказом у цьому кримінальному провадженні, який би підтверджував винуватість ОСОБА_1 за висунутим обвинуваченням.
Верховний Суд зауважує, що під час розгляду кримінального провадження суд має врахувати обставини в їх сукупності, а не надавати перевагу одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу прокурор.
Вирішальну роль у цій справі для суду, який виправдав ОСОБА_1, відіграли показання свідків, проаналізувавши та зіставивши які, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведення ними обставин викрадення майна, які зазначені в обвинувальному акті. Крім того, як установив суд, показання свідків і виправданого повністю узгоджуються та підтверджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_2, який указав, що в під`їзді він зіткнувся з ОСОБА_1, а через декілька секунд - із його матір`ю, яка спускалася позаду його.
Показання цих свідків є логічними, послідовними та узгоджуються між собою та не підтверджують винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Підстав, які би викликали сумніви у правдивості та достовірності цих показань, суди попередніх інстанцій не встановили, з чим погоджується і Верховний Суд.
Крім того, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, що дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, - як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону, однак у цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення цього зроблено не було.
Частиною 3 ст. 185 КК передбачено кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, або що завдало значної шкоди потерпілому.
Факт входження, потрапляння у сховище чи поява у ньому іншим способом у поєднанні з іншими зовнішніми поведінковими проявами дають можливість визначити об`єктивну сторону цього суспільно небезпечного діяння.
Верховний Суд зауважує, що сторона обвинувачення під час розгляду кримінального провадження судами попередніх інстанцій не надала належних, допустимих та беззаперечних доказів факту вчинення ОСОБА_1 проникнення у приміщення колясочної.
На таких підставах Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги обвинувачення в цій частині.
Необґрунтованими вважає Верховний Суд і доводи прокурора про безпідставне визнання місцевим судом недопустимим доказом довідки ТОВ "Продматорг-Стандарт" від 06 січня 2016 року.
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат (п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК).
Встановлення вартості викраденого майна набуває особливого значення для доведення поза розумним сумнівом винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК, оскільки крадіжка є злочином із матеріальним складом.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи з`ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК (у редакції, чинній на час здійснення відповідної процесуальної дії) слідчий або прокурор зобов`язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.
Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року (справа № 420/1667/18, провадження № 51-10433км18), імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК у редакції Закону від 13 травня 2014 року № 1261-VII щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.
У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов`язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, залучити експерта.
З огляду на викладене Верховний Суд не вбачає підстав брати під сумнів висновок місцевого суду про визнання недопустимим доказом довідки ТОВ "Продматорг-Стандарт" від 06 січня 2016 року.
Більше того, матеріали кримінального провадження не містять даних, які б вказували на те, що завадило органу досудового розслідування залучити експерта для визначення вартості саме тієї ковдри, яка була вилучена під час огляду місця події і за версією обвинувачення є предметом кримінального правопорушення у цій справі.
Доводи прокурора про порушення п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК через відсутність звуку на записі показань ОСОБА_3 у судовому засіданні від 26 квітня 2018 року, де зафіксовано додатковий його допит, зокрема показання про недобровільне надання ним працівникам поліції дозволу на огляд автомобіля, Верховний Суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, є однією з підстав, за наявності якої судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Твердження прокурора про відсутність звуку на записі судового засідання від 26 квітня 2018 року не заслуговують на увагу, оскільки під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що звукозапис указаного судового засідання має належну якість, яка дозволяє у достатній мірі здійснити прослуховування додаткового допиту свідка ОСОБА_3 .
Неспроможними є і доводи прокурора про те, що суд, виправдовуючи ОСОБА_1, не зазначив, які саме ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК, у діях виправданого відсутні, оскільки з вироку місцевого суду вбачається, що цей суд дійшов висновку про недостатність доказів, наданих стороною обвинувачення, для доведення того, що в діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого йому кримінального правопорушення, вчиненого за обставин, викладених в обвинувальному акті.
Отже, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд