Постанова
іменем України
5 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 526/1090/20
провадження № 51-3616 км 21
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Щепоткіної В. В.,
суддів Антонюк Н. О., Макаровець А. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,
прокурора Чорної І. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Сергієнка В. І. на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020170130000253, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у с. Пирятинщина Гадяцького району Полтавської області, проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 21 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді виправних робіт за місцем роботи строком на 1 рік 6 місяців з відрахуванням в дохід держави 10% із суми заробітку.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 603 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 25 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 18 квітня 2020 року приблизно о 20:15, перебуваючи на АДРЕСА_2, де мешкав ОСОБА_2, та у зв`язку з вчиненням останнім фізичного насильства щодо сина ОСОБА_1 . ОСОБА_3, діючи умисно, наніс ОСОБА_2 два удари кулаком в обличчя, спричинивши тілесне ушкодження середньої тяжкості, яке не потягло за собою наслідків, передбачених ст. 121 КК, але спричинило тривалий розлад здоров`я.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Сергієнко В. І., посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання. Вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином враховано обставини нанесення ОСОБА_1 тілесного ушкодження ОСОБА_2, поведінку останнього, а також дані про особу винного, котрий позитивно характеризується, до кримінальної відповідальності притягується вперше, частково відшкодував потерпілому витрати на лікування. З урахуванням викладеного, виправлення ОСОБА_1 вважає можливим з призначенням покарання за ч. 1 ст. 122 КК у виді виправних робіт за місцем роботи строком на 6 місяців з відрахуванням в дохід держави 10% із суми заробітку. Також, захисник посилається на необґрунтованість висновків місцевого та апеляційного судів у частині вирішення цивільного позову ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди оскільки потерпілим не наведено жодного доказу спричинення йому моральної шкоди.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Чорна І. С. вказала на необґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як встановлено ч. 1, ч. 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 122 КК, а також вид призначеного ОСОБА_1 покарання за вказане кримінальне правопорушення у касаційній скарзі не оспорюються.
Разом з тим, доводи касаційної скарги захисника Сергієнка В. І. про те, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді виправних робіт за місцем роботи строком на 1 рік 6 місяців з відрахуванням в дохід держави 10% із суми заробітку за своїм розміром невідповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок суворості, є необґрунтованими.
Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності та потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції за результатами перегляду вироку щодо ОСОБА_1 за його апеляційною скаргою, дотримався наведених вимог матеріального права.
Санкція ч. 1 ст. 122 КК передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 57 КК покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
За матеріалами справи, обираючи ОСОБА_1 міру примусу, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 є нетяжким, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного, обставини, які передували вчиненню злочину, дані про особу винного, котрий вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, частково відшкодував завдану потерпілому шкоду.
Таким чином, повною мірою врахувавши наведені обставини, зваживши на принцип індивідуалізації покарання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно призначив ОСОБА_1 найбільш м`яке за видом покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 122 КК, у виді виправних робіт за місцем роботи, та у межах, визначених санкцією вказаної норми для цього виду покарання строком на 1 рік 6 місяців з відрахуванням в дохід держави 10% із суми заробітку, що не свідчить про його явну несправедливість та надмірну суворість.
На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає. Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки місцевого та апеляційного судів і доводили би необхідність зміни судових рішень, в касаційній скарзі захисника відсутні.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника Сергієнка В. І. про неправильне вирішення судами першої та апеляційної інстанцій позовних вимог потерпілого в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, то вони також є безпідставними з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
За приписами ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Цих вимог закону при вирішенні цивільного позову потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 місцевим та апеляційним судами дотримано.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, при визначенні та обґрунтуванні стягнення на користь потерпілого в рахунок відшкодування моральної шкоди було враховано конкретні обставини провадження, докази, досліджені й оцінені в судовому засіданні, а також тяжкість наслідків вчиненого правопорушення, характер і обсяг моральних страждань, яких зазнав потерпілий ОСОБА_2 .
Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд урахував, що в результаті завданих ОСОБА_1 ударів ОСОБА_2, потерпілий отримав тілесне ушкодження середньої тяжкості, яке не потягло за собою наслідків, передбачених ст. 121 КК, але спричинило тривалий розлад здоров`я, через яке він безумовно зазнав фізичного болю як під час травмування, так і під час лікування, а також моральних страждань і переживань щодо відновлення стану здоров`я.
За таких обставин, зазначений у вироку розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з засудженого ОСОБА_1 в сумі 25 000 грн на користь потерпілого ОСОБА_2, узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу понесених потерпілим моральних страждань. Підстав для зменшення цього розміру немає.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у частині суворості призначеного йому покарання та вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд відповідно до приписів ст. 419 КПК обґрунтовано визнав їх неспроможними та, з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення, залишив вирок щодо ОСОБА_1 без зміни.
З урахуванням викладеного, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд