Постанова
Іменем України
04 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 346/5268/19
провадження № 61-2385св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Печеніжинська селищна рада об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права шляхом зобов`язання вчинити дії.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що є власником житлового будинку на АДРЕСА_1, за яким обліковується земельна ділянка загальною площею 0,52 га.
За наслідками розгляду її заяви про виділення у власність зазначеної земельної ділянки рішенням Сопівської сільської ради від 20 травня 2011 року № 142-6/2011 їй надано дозвіл на виконання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, що передаються у власність.
Проте при виході на місце представників землевпорядної організації сусід ОСОБА_2 перешкоджав у проведенні обмірів земельної ділянки та разом з іншими суміжними землекористувачами відмовився підписати акти погодження меж земельних ділянок.
На теперішній час вона не має можливості отримати (виготовити) технічну документацію, оформити всі необхідні документи щодо приватизації земельної ділянки, у зв`язку з чим ані Сопівська сільська рада, ані Печеніжинська селищною радою рішень щодо виділення їй земельної ділянки у власність не приймають.
Неодноразові її звернення до Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області із проханням погодити межі земельної ділянки замість сусідів та вирішити земельний спір залишились без реагування.
Посилаючись на наведене, просила зобов`язати Печеніжинську селищну раду об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області погодити межі між нею, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, зазначивши про це в актах погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13 жовтня 2020 року у складі судді Калинюк О. П. позов задоволено.
Зобов`язано Печеніжинську селищну раду об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області погодити межі земельної ділянки, яка приватизується ОСОБА_1, із суміжними землекористувачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, зазначивши про це в актах погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Виходячи із того, що відповідачем порушений порядок вирішення земельного спору між ОСОБА_1 та суміжними землекористувачами і власниками земельних ділянок, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у визначений позивачем спосіб.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2021 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд вважав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права з огляду на те, що непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки, яке мотивоване наявністю земельного спору, є формою реалізації прав останнього, а сама по собі процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Суд не звернув увагу на те, що вона не має можливості отримати технічну документацію без акту погодження меж з усіма сусідами або акту узгоджувальної (земельної) комісії про таке погодження.
Неможливість в отриманні технічної документації призводить до неможливості подання всіх документів до Печеніжинської селищної ради для затвердження виготовленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, що передаються у власність.
Суд вправі усунути невизначеність у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Невизнання відповідачем та сусідами її права на виготовлення технічної документації на земельні ділянки, на отримання правовстановлюючих документів на земельні ділянки полягає в пасивному запереченні наявності в неї суб`єктивного цивільного права, зокрема на майно, на право користування майном, яке безпосередньо не спричиняє шкоду, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
Печеніжинська селищна рада подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що позивачка передчасного подала даний позов з огляду на відсутність відмови їй селищною радою у погодженні меж між нею та суміжними землекористувачами.
ОСОБА_1 подала пояснення на відзив, у яких просить суд касаційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати обставини та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції не надходили
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 346/5268/19 за позовом ОСОБА_1 до Печеніжинської селищної ради об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права шляхом зобов`язання вчинити дії.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, за яким закріплена земельна ділянка загальною площею 0,52 га з яких: 0,15 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; 0,17 га - для ведення особистого селянського господарства, 0,20 га - АДРЕСА_1 - для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням від 20 травня 2011 року № 142-6/2011 Сопівська сільська рада надала ОСОБА_1 згоду на виконання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, які передаються у власність, орієнтовною площею 0,52 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства, розташованих на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю "Геоземкадсервіс" провело обміри вищезазначених земельних ділянок для виготовлення державних актів права власності на землю, проте суміжні власники та користувачі земельних ділянок відмовились підписати акти погодження меж.
11 лютого та 28 травня 2019 року ОСОБА_1 зверталася із заявами до Печеніжинської селищної ради, в яких повідомила про відмову суміжних землекористувачів (власників) підписати акти погодження без законних на те підстав, просила розглянути заяви на засіданні земельній комісії з метою надання їй можливості приватизувати земельні ділянки.
Комісія з питань житлово-комунального господарства та комунальної власності, питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи Печеніжинської селищної ради розглянула заяву ОСОБА_1 та рекомендувала кадастрові плани на земельні ділянки площею 0,15 га, 0,1115 га, 0,1128 га погодити у відділі містобудування та архітектури у Коломийському районі, врахувавши, що згідно генерального плану АДРЕСА_1 в частині земельної ділянки ОСОБА_1 проходить проектна вулиця.
Відділ регіонального розвитку містобудування та архітектури Коломийської РДА, за відсутності даних генерального плану села та інформації розміщень будинковолодінь, рекомендував ОСОБА_1 звернутися до Печеніжинської селищної ради, а в разі незгоди з рішенням селищної ради - до суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою касаційного оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2021 року є посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що не має можливості отримати технічну документацію без акта погодження меж із суміжними землекористувачами або акта узгоджувальної (земельної) комісії про таке погодження, у зв`язку з чим просила зобов`язати селищну раду погодити ці межіу судовому порядку.
Згідно з пунктом г) частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
У статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
У частині першій статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Відповідно до частини п`ятої статті 158 ЗК України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.
У разі відмови суміжного землекористувача підписати акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, згідно з частиною третьою статті 158 ЗК України між суміжними землекористувачами виникає земельний спір. Такий спір у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування.
Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування визначено статтею 159 ЗК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
До подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), в яких вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, необхідно вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають.
У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок.
Таким чином відмова суміжних землекористувачів від підписання акта погодження меж земельних ділянок не порушує прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на завершення приватизації земельної ділянки.
Встановивши, що позивачкою не надано доказів того, що селищна рада відмовила їй у погодженні меж чи завершенні процедури приватизації та, виходячи із того, що обраний позивачем спосіб захисту її порушеного права не відповідає специфіці порушеного права й характеру правовідношення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставними з огляду на наявність такого у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) та Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18).
Інші наведені в касаційній сказі аргументи не спростовують висновків апеляційного суду, не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, а зводяться до незгоди з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (стаття 400 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).