Постанова
Іменем України
04 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 212/174/20
провадження № 61-2985св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України,
треті особи: Криворізька місцева прокуратура № 2 Дніпропетровської області, прокуратура Дніпропетровської області, Офіс генерального прокурора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 15 травня 2020 року у складі судді Дехта Р. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 360 224,00 грн, завданої незаконними рішеннями та діями органу досудового слідства, прокуратури, та 15 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в період із 23 серпня 2011 року до вересня 2019 року, тобто протягом восьми років, безпідставно притягалась до кримінальної відповідальності, зокрема підозрювалась та обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України, їй був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
У вересні 2019 року ухвалено постанову про закриття кримінального провадження відносно неї.
Внаслідок незаконного перебування під слідством та судом за вказаний період їй завдана значна моральна шкода, яка полягає у позбавленні її права на вільний вибір місця проживання, обмеженні у пересуванні у зв`язку з обранням запобіжного заходу - підписки про невиїзд. Незаконне засудження призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків її як громадянина, оскільки сам факт притягнення до кримінальної відповідальності в якості підозрюваної, обвинуваченої, а пізніше її незаконного засудження за вироком суду, був відомий її родичам та знайомим, що негативно вплинуло на її стосунки з людьми та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Також незаконне кримінальне переслідування завдало серйозного психологічного стресу, який негативно вплинув на її психоемоційний стан.
Враховуючи викладене, просила стягнути з Державного бюджету України на її користь 1 360 224,00 грн моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких становить 15 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 15 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 410 901,00 грн.
Стягнуто Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на користь ОСОБА_1 судові витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 100,00 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка тривалий час перебувала під слідством та судом, що призвело до порушення її конституційних прав, нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на її сімейні зв`язки та відносини з близькими людьми, у зв`язку з чим вона була змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Суд зазначив, що законом передбачене безумовне право громадянина на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому законодавством, у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи, врахувавши час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (87 місяців).
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 15 травня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, який визначив розмір морального відшкодування з урахуванням ступеня глибини та характеру душевних страждань позивачки, істотності вимушених змін у її житті, з врахуванням принципів розумності та справедливості, та вважав судове рішення таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 лютого 2021 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 210/327/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, а саме суд розглянув справу за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Державна казначейська служба України не повинна нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.
Суди необґрунтовано визначили розмір моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, не врахували законодавство про відшкодування шкоди, унаслідок чого розмір морального відшкодування безпідставно завищено.
Суди не врахували, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року поновлено Державній казначейській службі України строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 15 травня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу цивільну справу № 212/174/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Криворізька місцева прокуратура № 2 Дніпропетровської області, Прокуратура Дніпропетровської області, Офіс генерального прокурора, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
Зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 15 травня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 30 травня 2011 року прокурором Жовтневого району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мірошниченком В. С. винесено постанову про порушення кримінальної справи № 52119020 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України.
23 серпня 2011 року під час досудового розслідування, яке проводилось у вказаній кримінальній справі, ОСОБА_1 було пред`явлене обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України. У цей же день їй обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
24 серпня 2011 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченої за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.
27 вересня 2011 року прокурором Жовтневого району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області затверджений обвинувальний висновок й кримінальна справа № 52119020 направлена до суду.
Вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 вересня 2012 року ОСОБА_1 визнано винною у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2012 року вирок суду першої інстанції скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.
Постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2014 року справу було повернуто прокурору Жовтневого району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування .
03 квітня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України, за № 12014040730000572, 28 лютого 2015 року їй вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України, а 02 березня 2015 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області направлений обвинувальний акт.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року обвинувальний акт повернуто прокурору Жовтневого району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області й постановою від 16 червня 2015 року закрито кримінальне провадження № 12014040730000572.
Постановою прокуратури Дніпропетровської області від 16 липня 2015 року постанову від 16 червня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12014040730000572скасовано, матеріали вказаного кримінального провадження направлено прокурору Жовтневого району міста Кривого Рогу для організації досудового розслідування.
28 грудня 2018 року ухвалено постанову про закриття кримінального провадження № 12014040730000572у зв`язку зі встановленням відсутності в діянні службових осіб ОКЗ "ПНД м. Кривий Ріг" складу кримінального правопорушення.
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності їй заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула у зв`язку ззакриттям кримінального провадження за недоведеністю її участі у вчиненні злочину, інкримінованого органом досудового розслідування.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 15 травня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 210/327/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судом норм процесуального права, а саме суд розглянув справу за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
У справі, яка є предметом розгляду, суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом 7 років 3 місяці, тобто 87 місяців.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачці заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула у зв`язку з закриттям кримінального провадження за відсутності, зокрема в її діянні складу злочину, інкримінованого органом досудового розслідування.
При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивачки під слідством і судом, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 410 901,00 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та з урахуванням всіх обставин справи.
Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, є необґрунтованими, оскільки відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому відсутні підстави для застосування пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.
Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, тому доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі норм статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності представника Державної казначейської служби України, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, є безпідставними. Наявне у матеріалах справи зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення з підписом уповноваженої особи свідчить про своєчасне та належне повідомлення апеляційним судом Державної казначейської служби України про розгляд справи, проте остання не забезпечила участь у судовому засіданні свого представника.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що Державна казначейська служба України не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється Державною казначейською службою України не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
Аргументи касаційної скарги про недоведеність позивачкою спричинення їй моральної шкоди, є безпідставними, оскільки Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадках закриття кримінальної справи у разі невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 210/327/15-ц, оскільки викладені у цій постанові висновки не є висновками Верхового Суду у розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України щодо застосування норми права, які мають враховуватись судами.
Не заслуговують на увагу й посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновку Верхового Суду, викладеного у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать викладеним у вказаній постанові висновкам й, відповідно, не свідчать про порушення судами норм матеріально та процесуального права.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи також не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).