ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/594/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
представники учасників справи в судове засідання не з`явилися;
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Курдельчук І.Д.)
від 05.10.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий -Зубець Л.П., судді - Алданова С.О., Мартюк А.І.)
від 28.04.2021
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Дебора-Електро"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 1 202 458, 88 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Дебора-Електро" (надалі - позивач, ТОВ "ВП "Дебора-Електро") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - АТ "Українська залізниця", відповідач) 1 202 458, 88 грн, з яких: 377 362, 26 грн сума основної заборгованості, 467 181, 07 грн пені, 77 328, 91 грн 3% річних, 280 586, 74 грн втрат від інфляції.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договорів підряду №ПВРЗ (ВКБ-18.754)ю від 20.11.2018, №ПВРЗ (ВГЕ-18.757)ю від 20.11.2018, №ПВРЗ (ВГЕ-18.812)ю від 18.12.2018, №ПВРЗ (ВГЕ-18.810)ю від 18.12.2018, №ПВРЗ (ВГМ-18.777)ю від 30.11.2018, №ПВРЗ (ВГЕ-18.756)ю від 20.11.2018 щодо проведення розрахунків за виконані позивачем роботи.
1.3. У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в частині 810 818,06 грн, які складаються з: - пені у сумі 455 555,13 грн; - 3% річних у сумі 75 056,99 грн; - інфляційних втрат у сумі 280 205,94 грн. АТ "Українська залізниця" вказувало, що обґрунтованою сумою, яка підлягає до стягнення є пеня в розмірі 11 625,94 грн та інфляційні втрати в сумі 380,80 грн. Також відповідач вказував, що відсутні підстави стверджувати про порушення з боку відповідача строків оплати виконаних робіт.
1.4. 20.03.2020 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій, у зв`язку з оплатою суми основної заборгованості, просив стягнути з відповідача 822 927,72 грн, з яких 467 181,01 грн - пені, 278 417,90 грн - інфляційних витрат та 77 328, 81 грн - 3% річних.
1.5. 05.10.2020 відповідач подав пояснення по справі та заяву про застосування строків позовної давності.
2. Фактичні обставини справи, установлені судами
2.1. Між сторонами було укладено ряд договорів підряду, а саме № ПВРЗ (ВКБ-18.754)ю від 20.11.2018 (на виконання ремонту колії трансбордерного візка), №ПВРЗ (ВГЕ-18.757)ю від 20.11.2018 (на виконання робіт з модернізації трансформаторної підстанції житлового масиву "Північний"), №ПВРЗ (ВГЕ-18.812)ю від 18.12.2018 (на виконання робіт з улаштування системи опалення (теплові завіси) будівлі старого вагоноремонтного корпусу (2 комплекти обладнання) за адресою: 64660, Харківська область, м. Лозова, смт. Панютине, вул. Заводська,5), №ПВРЗ (ВГЕ-18.810)ю від 18.12.2018 (на виконання робіт з улаштування системи опалення (теплові завіси) будівлі нового вагоноремонтного корпусу (4 комплекти обладнання ) за адресою: 64660, Харківська область, м. Лозова, смт. Панютине, вул. Заводська,5), №ПВРЗ (ВГМ-18.777)ю від 30.11.2018 (на виконання роботи з капітального ремонту КВР (ремонт підкранових колій мостових кранів) інв. №5920100000031 та капітального ремонту КВЦ роликове відділення (ремонт підкранових колій мостових кранів) інв №592010000006), №ПВРЗ (ВГЕ-18.756)ю від 20.11.2018 (на виконання капітального ремонту компресорного обладнання з технічним обслуговуванням (компресорна установка 2ВМ10-63/9)).
2.2. Факт виконання позивачем робіт по договору № ПВРЗ (ВКБ-18.754)ю підтверджується актом приймання виконаних робіт за грудень 2018 року від 17.12.2018 на суму 2 684 135, 38 грн та актом приймання виконаних робіт за березень 2019 року від 25.03.2019 на суму 310 887, 65 грн.
2.3. По акту за грудень 2018 року мала бути здійснена оплата у строк до 03.04.2019, оплату було здійснено замовником 18.02.2019 на суму 2 684 135, 38 грн, щодо оплати акту за березень 2019 року на суму 310 887, 65 грн, то її мали сплатити до 08.04.2019, однак вказана оплата не здійснена.
2.4. Факт виконання позивачем робіт за договором № ПВРЗ(ВГЕ- 18.757)ю підтверджується актом приймання виконаних робіт за грудень 2018 року від 17.12.2018 на суму 2 887 706, 82 грн (оплата робіт по даному акту до 03.01.2019); актом приймання виконаних робіт за грудень 2018 року від 28.12.2018 на суму 473 239, 07 грн (оплата робіт по даному акту до 16.01.2019) та актом приймання виконаних робіт за березень 2019 року від 25.03.2019 на суму 157 940, 70 грн (оплата робіт по даному акту до 04.12.2019).
2.5. Однак, в порушення умов договору замовником було здійснено оплату 25.02.2019 з простроченням лише за актом від 17.12.2018 на суму 2 887 706, 82 грн.
2.6. Факт виконання позивачем робіт по договору №ПВРЗ (ВГЕ-18.812)ю підтверджується актом приймання виконаних робіт за грудень 2018 року від 28.12.2018 на суму 2 802 667, 55 грн (оплата робіт по даному акту до 30.01.2019) та актом приймання виконаних робіт за березень 2019 року від 25.03.2019 на суму 97 309, 86 грн (оплата робіт по даному акту до 21.04.2018).
2.7. Проте оплату за актом від 28.12.2018 відповідач здійснив 26.03.2019 на суму 2 802 667, 55 грн та по акту від 25.03.2018 - 04.12.2019 на суму 97 309, 86 грн, тобто по вказаному договору замовником було порушено строки оплати вартості робіт.
2.8. Факт виконання робіт по договору № ПВРЗ (ВГМ- 18.777)ю підтверджується актом приймання виконаних робіт за грудень 2018 року від 17.12.2018 на суму 289 731, 67 грн (оплата робіт по даному акту до 17.01.2019); актом приймання виконаних робіт за грудень 2018 року від 17.12.2018 на суму 839 565, 78 грн (оплата робіт по даному акту до 17.01.2019); актом приймання виконаних робіт за березень 2019 року від 25.03.2019 на суму 44 187, 54 грн (оплата робіт по даному акту до 21.04.2019) та актом приймання виконаних робіт за березень 2019 року від 25.03.2019 на суму 22 287, 07 грн( оплата робіт по даному акту до 21.04.2019).
2.9. Однак, в порушення умов договору замовником було здійснено оплату за актом від 17.12.2018 тільки 01.02.2019 частково на суму 180 019, 80 грн; по акту від 17.12.2018 оплату було здійснено 26.03.2019 та сплату залишку заборгованості за актом від 17.12.2018 вартістю 289 731, 67 грн, було здійснено замовником також 26.03.2019 загалом на суму 949 277, 65 грн; інші два акти не оплачено.
2.10. Факт виконання по договору №ПВРЗ(ВГЕ- 18.810)ю позивачем робіт підтверджується актом приймання виконаних робіт за грудень 2018 року від 28.12.2018 на суму 4 210 927, 57 грн (оплата робіт по даному акту до 30.01.2019) та актом приймання виконаних робіт за березень 2019 року від 25.03.2019 на суму 24 064, 58 грн (оплата робіт по даному акту до 21.04.2019).
2.11. Однак, в порушення умов договору №ПВРЗ(ВГЕ- 18.810)ю оплату було здійснено з затримкою, тобто за актом від 28.12.2018 оплату було здійснено тільки 26.03.2019, а за актом від 25.03.2018 лише 04.12.2019.
2.12. Факт виконання позивачем робіт за договором №ПВРЗ (ВГЕ- 18.756)ю підтверджується актом приймання виконаних робіт за грудень 2018 року від 17.12.2018 на суму 383 200, 01 грн (оплата робіт по даному акту до 09.01.2019); актом приймання виконаних робіт за грудень 2018 року на суму 71 850, 00 грн (оплата робіт по даному акту до 22.01.2019) та актом приймання виконаних робіт за березень 2019 року на суму 23 949, 99 грн (оплата робіт по даному акту до 15.04.2019).
2.13. Однак, в порушення умов договору №ПВРЗ (ВГЕ- 18.756)ю оплату було здійснено також з затримкою: за актом від 17.12.2018 оплату було здійснено 25.02.2019; за актом від 28.12.2018 здійснено лише 26.03.2019 та за актом від 25.03.2018 оплата була проведена 04.12.2019.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 закрито провадження в частині вимог про стягнення 377 362, 26 грн основної заборгованості, у зв`язку із відсутністю предмета спору. Позов про стягнення 822 927, 72 грн задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 467 181, 01 грн пені, 278 417, 90 грн інфляційних втрат, 77 328, 81 грн 3% річних, 18 036, 88 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
3.2. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі виходив з того, що між сторонами відсутній спір в частині основного боргу, оскільки відповідач після відкриття провадження у цій справі повністю сплатив заборгованість.
3.3. З огляду на прострочення відповідачем оплати робіт, суд першої інстанції визнав наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат правильним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги в цій частині задовольнив повністю.
3.4. Місцевий господарський суд не погодився з наданим відповідачем розрахунком штрафних санкцій, оскільки він був не повний, не точний та не обґрунтований.
3.5. Також суд першої інстанції відхилив заяву про застосування строків позовної давності, оскільки вона була подана з порушенням строків подання заяв по суті.
3.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод" без задоволення.
3.7. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції та крім того, вказав, що заява про застосування строку позовної давності не може бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки вона була відхилена місцевим господарським судом, як така, що подана після закінчення строку на її подання.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження
4.1. 11.06.2021 АТ "Українська залізниця" в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення в частині стягнення 246 372,37 грн пені, 226 391,21 грн інфляційних втрат, 37 233,14 грн 3% річних, 7 679,95 грн судового збору скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
4.2. В обґрунтування підстави касаційного оскарження згідно з приписами пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суди неправильно застосували:
- норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та не врахували висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 917/1615/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19, від 12.12.19 у справі № 911/634/19, від 19.12.19 у справі № 920/1027/18;
- норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та не врахували висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.19 у справі № 924/312/18.
4.3. Також скаржник вказує, що суди неправильно застосували норму частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України щодо прийняття заяви про застосування позовної давності, поданої до ухвалення судом рішення, при цьому, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.4. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
5.2. Відповідно до частини 3 та частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
5.3. У справі, що переглядається, відповідач 05.10.2020 до винесення судом рішення по суті спору подав заяву про застосування строків позовної давності.
5.4. Суд першої інстанції, залишивши таку заяву без розгляду з тих підстав, що вона подана з порушенням строку для подання відзиву, безпідставно не брав до уваги, що позовна давність не є інститутом процесуального права (пункт 61 постанови ВП ВС від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19); п. 5.43 постанови ВП ВС від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19)).
5.5. При вирішенні питання про позовну давність слід застосовувати норми глави 19 Цивільного кодексу України, які визначають особливий порядок здійснення заяви сторони у спорі щодо позовної давності. Зокрема, така заява може бути зроблена до винесення судового рішення.
5.6. У справі, що переглядається, позивач з позовом звернувся 13.01.2020, розрахунок пені по договорах № ПВРЗ (ВКБ-18.754)ю від 20.11.2018, №ПВРЗ (ВГЕ-18.757)ю від 20.11.2018 здійснив з 04.01.2019, по договору №ПВРЗ (ВГЕ-18.756)ю від 20.11.2018 - з 10.01.2019. Враховуючи дату звернення з цим позовом, пеню по вказаних договорах можна нараховувати лише з 13.01.2019. По інших договорах розрахунок пені зроблено в межах строку позовної давності.
5.7. У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця" стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та неврахування висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 917/1615/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19, від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від 19.12.2019 у справі № 920/1027/18.
5.8. У постановах від 21.10.2020 у справі № 917/1615/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19, від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від 19.12.2019 у справі № 920/1027/18 та від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 Верховний Суд висловив правову позицію щодо строку нарахування пені. У зазначених постановах суд касаційної інстанції, застосувавши частину 6 статті 232 Господарського кодексу України вказав, що нарахування пені, якщо інше не передбачено договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
5.9. Верховний Суд зауважує, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 уточнила правову позицію, викладену у справі № 911/634/19, вказавши, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців.
5.10. Умовами пункту 6.2 укладених між сторонами договорів за несвоєчасний розрахунок виконаних робіт погоджено пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день затримки.
5.11. Тобто сторони не погодили іншого строку, відмінного від визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, що складає шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
5.12. Водночас, при здійсненні розрахунку пені позивач по всіх договорах нарахував її понад шестимісячний строк, а саме, з квітня 2019 року по грудень 2019 року.
5.13. З огляду на подану заяву про застосування строку позовної давності, враховуючи висновки Верховного Суду щодо строку нарахування пені, які викладені у постановах від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, від 21.10.2020 у справі № 917/1615/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19, від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від 19.12.2019 у справі № 920/1027/18 та які не були враховані судами попередніх інстанцій, а також здійснивши перерахунок пені, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 418 819,69 грн.
5.14. Також в касаційній скарзі відповідач стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини 2 статті 625 ЦК України та не врахували висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.19 у справі № 924/312/18. Скаржник вважає, що суди повинні були врахувати висновок про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
5.15. У частині 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, що встановлює вимоги щодо законності та обґрунтованості судового рішення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5.16. У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18 вказавши, що:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується залежно від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (пункт 38.1 постанови).
5.17. У пункті 38.2 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 об`єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
5.18. При цьому, при з`ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов`язується строк виконання грошового зобов`язання; дослідити обставини виконання зобов`язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з`ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов`язання перед кредитором (пункт 28 постанови ОП КГС від 20.11.2020 у справі № № 910/13071/19).
5.19. З огляду на те, що прострочення з оплати заборгованості за грудень 2018 року та березень 2019 року по Договору № ПВРЗ (ВГЕ-18.812)ю від 18.12.2018, за грудень 2018 року та березень 2019 року по Договору № ПВРЗ (ВГМ-18.777)ю від 30.11.2018, за грудень 2018 року та березень 2019 року по Договору № ПВРЗ (ВГЕ-18.810)ю від 18.12.2018, за грудень 2018 року та березень 2019 року по Договору № ПВРЗ (ВГЕ-18.756)ю від 20.11.2018 періодами складало менше 15 днів, а також враховуючи правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 228 746,70 грн.
5.20. Здійснивши перерахунок 3% річних, Верховний Суд вважає, що вони є обґрунтованими, а їх розрахунок зроблено арифметично правильно, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування в цій частині оскаржуваних рішень.