Постанова суду № 921/768/19 від 07.10.2021 про стягнення заборгованості у розмірі 2 936 860, 12 грн

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 921/768/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна"

на рішення Господарського суду Тернопільської області

(суддя - Руденко О.В.)

від 23.09.2020

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Бонк Т.Б.; судді: Бойко С.М., Матущак О.І.)

від 25.05.2021

у справі № 921/768/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термобуд-Каркас"

про стягнення заборгованості у розмірі 2 936 860, 12 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Зінкевич Д.В., Макіян Д.Г;

відповідача - Вітів В.А., Кукурудза Р.Є.;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термобуд-Каркас" про стягнення заборгованості у сумі 2 936 860, 12 грн за договором поставки.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 40 713 918, 99 грн відповідно до видаткових накладних, ТТН та додатків до договору (№1 від 01.03.2018, №2 від 08.05.2018, №3 від 14.05.2018, №5 від 08.01.2019), який відповідач оплатив частково.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021, у позові відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів свої позовні вимоги належними доказами.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2020 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

3.2. Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваної постанови застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18 (щодо застосування частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"); від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 (щодо застосування статей 3, 5, 8 Закону України "Про електроні документи та електронний документообіг", статті 7 Цивільного кодексу України, оскільки вважає, що листи надіслані з офіційної електронної адреси товариства є належними доказами); від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №129/1033/13-ц (щодо застосування статей 79, 237 Господарського процесуального кодексу України); від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18 (щодо застосування статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Крім того, підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" визначило пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Термобуд-Каркас" просило відмовити в її задоволенні. При цьому відповідач вказує про порушення порядку подання доказів позивачем; не подання доказів на підтвердження наявності повноважень у заступника головного бухгалтера позивача, яка підписала акт звірки. На думку товариства, суд апеляційної інстанції надав розгорнутий аналіз кожному долученому до матеріалів справи доказу.

3.4. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" на адресу суду 23.09.2021 надійшли письмові пояснення щодо підстав касаційного оскарження.

3.5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Термобуд-Каркас" подало відзив на пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна". Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Термобуд-Каркас" на адресу суду направило ремарку на пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна".

3.6. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

ТОВ "Блок Майстер Україна" (постачальник) та ТОВ "Термобуд-Каркас" (покупець) 06.03.2018 уклали договір №06/3, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю товар - рулон оцинкований 2,0 мм оц. (7210) в обсязі, на умовах та в строки, визначені даною угодою, а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його на умовах договору (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 1.2 договору найменування, кількість та ціна товару зазначається у рахунках та накладних на відпуск товару та вказуються сторонами у додатках, що є невід`ємною частиною договору. Рахунки та накладні складаються на підставі замовлень покупця і оформлюються на кожну партію товару, що поставляється і мають силу специфікацій до цього договору.

Номенклатура і кількість товару визначаються у накладних на відпуск товару і додатках до договору (пункт 2.1 договору).

Строки та місце поставки товару узгоджується сторонами при поставці кожної партії товару окремо та зазначаються у додатках до договору. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару представнику Покупця після підписання сторонами видаткових накладних на товар (пункти 3.1-3.2 договору).

У розділі 4 договору сторони погодили, що ціна товару є договірною і встановлюється в національній валюті України та вказується окремо на кожну партію товару на основі рахунків, виставлених в сторону покупця та зазначаються у додатках, що є невід`ємною частиною договору. Загальна сума цього договору визначається як сума по всіх поставках, здійснених протягом всього терміну дії цього договору, згідно суми всіх накладних на відпуск товару.

Згідно з пунктами 5.2, 5.3 договору ціна погоджується сторонами у додатку/специфікації та включає вартість тари, упакування, маркування, податок на додану вартість. Покупець оплачує поставлений товар за ціною та у порядку, погодженому у додатку/специфікації.

Сторони погоджуються, що податкова накладна за товари або послуги (розрахунки корегування до податкових накладних), складені за цим договором, будуть надані виключно в електронній формі зареєстровані в ЄРПН, складені згідно з чинного законодавства про електронні документи, електронний документообіг та електронний цифровий підпис, із заповненням всіх обов`язкових реквізитів з накладанням електронного цифрового підпису уповноваженої особи та печатками. Підтвердженням надання постачальником покупцю податкових накладних та отримання їх Покупцем є факт реєстрації податкових накладних в ЄРПН через програму M.E.Doc, незалежно від системи (програми), яку Покупець використовує для отримання та реєстрації податкових накладних розрахунків коригування (пункт 5.5 договору).

Згідно з пунктом 9.1 договір набирає сили з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

В подальшому сторони укладали додатки до вказаного договору:

-додаток №1 від 06.03.2018, згідно з яким постачальник взяв на себе зобов`язання поставити покупцю рулон оцинкований 2,00 мм 1100, DX51D+Zn275 (7210) в кількості 252, 476 т, на загальну суму 7 729 628, 48 грн;

- додаток №2 від 08.05.2018, згідно з яким постачальник зобов`язався поставити покупцю - рулон оцинкований 2,0 мм 1100, DX51D+Zn275 (7210) в кількості 430т на загальну суму 11 993 388, 00 грн;

- додаток №3 від 01.10.2018, згідно з яким постачальник зобов`язався поставити покупцю - рулон оцинкований 2,0 мм 1100, DX51D+Zn275 (7210) в кількості 361, 1450000 т, на загальну суму 10 242 361, 12грн;

-додаток №5 від 08.01.2019, згідно з яким постачальник зобов`язався поставити покупцю - рулон оцинкований 2,0 мм 1100, DX51D+Zn275 (7210) в кількості 650 т, на загальну суму 18 434 650,00грн;

Умовами вказаних додатків сторони передбачили таке:

-відповідно до пункту 4 вказаного додатку підставою для оплати є даний договір та рахунок фактура, наданий постачальником; оплата за товар здійснюється після відвантаження товару на підставі виставленого рахунку;

- згідно з пунктом 5 вказаного додатку датою поставки товару вважає дата підписання сторонами видаткової накладної.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження фактичного здійснення поставки товару позивач до апеляційної скарги надав копії видаткових накладних.

При цьому, як встановив суд апеляційної інстанції, позивач стверджує, що загальна вартість поставленого відповідачу товару становить 48 249 917, 39 грн, а посилаючись на додані до апеляційної скарги платіжні доручення, позивач вказує, що відповідач здійснив оплату поставленого товару на загальну суму 45 313 057, 27 грн.

Крім того, до позовної заяви позивач долучив копію акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 12.06.2019, згідно з яким станом на 12.06.2019 борг ТОВ "Термобуд-Каркас" становить 6 865 854, 87 грн. Від імені відповідача такий акт підписаний заступником головного бухгалтера Граділь М.С.

Також позивач долучив акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 26.11.2019, згідно з яким станом на 26.11.2019 борг ТОВ "Термобуд-Каркас" становить 2 936 860, 12 грн. Від імені відповідача вказаний акт не підписаний.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термобуд-Каркас" про стягнення заборгованості у сумі 2 936 860, 12 грн за договором поставки.

5.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

По-перше, копія видаткової накладної №БМ-0000074 від 06.03.2018 та оригінал видаткової накладної №БМ-0000074 від 06.03.2018 (копію з якої зроблено судом першої інстанції та долучено до матеріалів справи) відрізняються за змістом, а саме:

-в найменуванні товару : у копії видаткової накладної -"лист 2.0 оц", а в оригіналах документів - "рулон оцинк. 2.0";

-в коді УКТЕД: у копіях видаткової накладної - "721049.00.00", а в оригіналах документів - "7210";

-в кількості товару: у копіях видаткової накладної - "95.9100000т", а в оригіналах документів - "95.9278569";

-у різних відтисках печаток відповідача: у копіях видаткової накладної - печатка "Термобуд-Каркас", а в оригіналах документів - "Для документів".

По-друге, копії з оригіналів ТТН від 06.03.2018, зроблених судом, та копії ТТН, поданих позивачем, також різняться між собою, зокрема, також в частині найменування товару (в оригіналах - рулон оцинк.,в копіях - лист); в наявності підписів водіїв (оригінали містять підписи, копії-ні); зазначеннях в графі "ціна без ПДВ", "загальна сума" (наприклад, в копії ТТН №БМ-0000074/2 в "ціна без ПДВ" вказано 25 517,50грн,в оригіналі - 612 306,00грн, в копії ТТН №БМ-0000074/3 "ціна без ПДВ" вказано 25 517,50грн,в оригіналі - 25 512,75грн, в копії ТТН №БМ-0000074/4 "ціна без ПДВ" вказано 0,00, в оригіналі - 25 512,75грн ), в кількості місць (в копії ТТН №БМ-0000074/5 -13,91000тн, "ціна" - 25 517,50грн,в оригіналах - 13 92786тн, "ціна" - 25 512,75грн).

На підставі частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням встановленої судом невідповідності оригіналам поданих позивачем копій видаткової накладної та ТТН суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такі докази не можуть братися до уваги.

По-третє, врахувавши заперечення відповідача, що його директор не підписував жодних видаткових накладних та ТТН від 06.03.2018 (ні на рулон оцинк., ні на лист оцинк.), заперечення власників транспортних засобів щодо їх участі у здійсненні спірної поставки 06.03.2018, відсутність в укладеному сторонами договорі поставки №06/3 умов щодо можливості поставки до підписання такого договору (за твердженнями позивача згідно з ТТН від 01.03.2018), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем здійснення 06.03.2018 спірної поставки товару відповідачу.

По-четверте, оцінюючи податкову накладну, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до довідки Головного управління ДПС у Тернопільської області від 13.09.2020 №4432/10-5/19-00-0710/20667 сума сформованого податкового кредиту ТОВ "Термобуд-Каркас" по взаєморозрахунках із ТОВ "Блок Майстер Україна" у березні 2018 року станом на 23.09.2020 становить 0 грн, що свідчить про те, що відповідач не відобразив у своєму податковому обліку спірну поставку.

По-п`яте, господарськими судами відхилено посилання позивача на акт звірки за період 01.01.2019-12.06.2019, оскільки він підписаний не першими керівниками позивача, а заступником головного бухгалтера Граділь М.С.

По-шосте, господарськими судами відхилено також листи №20/05/2019 від 20.05.2019 та №12/06/19 від 12.06.2019, зі змісту яких вбачається визнання покупцем наявної у нього заборгованості перед постачальником за видатковою накладною від 06.03.2018, оскільки відповідач підписання даних листів своїм керівником та їх надіслання постачальнику заперечує. При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що в долучених позивачем роздруківках (скрін-шотах), якими позивач обґрунтовує свої доводи про отримання вказаних листів, не зазначено, з якої електронної пошти такі листи надіслані, самого повідомлення також немає.

5.4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в позові, Товариство з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" подало касаційну скаргу, підставою касаційного оскарження визначивши пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18 (щодо застосування частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"); від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 (щодо застосування статей 3, 5, 8 Закону України "Про електроні документи та електронний документообіг", статті 7 Цивільного кодексу України, оскільки вважає, що листи надіслані з офіційної електронної адреси товариства є належними доказами); від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №129/1033/13-ц (щодо застосування статей 79, 237 Господарського процесуального кодексу України); від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18 (щодо застосування статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Також підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" визначило пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд не дослідив зібрані докази у справі, а саме: копії документів, доданих до позовної заяви; додаткові докази, надані заявником на підставі заяви від 24.06.2020; додані представником позивача 23.09.2020 додатково первинні документи. Крім того, підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна" визначило пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.5. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори.

Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням, як стверджує позивач, відповідачем зобов`язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою, другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У даних правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

У справі, що розглядається спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу товару за договором, його ціни, розміру оплати та як результат суми боргу за поставлений товар, стягнення якої є предметом даного позову.

Верховний Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Для з`ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом належало було дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача як покупця заборгованості за договором.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Втім наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та дійшли передчасного та необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову.

5.6. Скаржник вказує, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", викладені в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Так, у згаданих постановах Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог Закону бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Не врахувавши наведеної правової позиції, суди попередніх інстанцій необґрунтовано не взяли до уваги акт звірки за період 01.01.2019-12.06.2019, який підписаний заступником головного бухгалтера Граділь М.С., тобто бухгалтером в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, судами попередніх інстанцій враховано доводи відповідача щодо відсутності у представника позивача відповідних повноважень на підписання спірного акта звірки, проте поза увагою суду залишились обставини щодо особи, яка підписала вказаний акт зі сторони відповідача та наявності у неї відповідних повноважень.

5.7. При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до практики Верховного Суду (постанови від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16, так і в постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18) акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Тобто, сам лише акт звірки, підписаний уповноваженими на його підписання особами не може бути достатнім доказом заборгованості, якщо інформація, відображена в ньому не підтверджена первинними документами.

5.8. На підтвердження наявності заборгованості в розмірі 2 936 860, 12 грн за договором поставки, позивачем під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій подано, а судами долучено до матеріалів справи, зокрема такі докази: оригінал видаткової накладної № БМ-0000074 від 06.03.2018 та оригінали ТТН, які оглянуті судом першої інстанції, а їх копії долучені до матеріалів справи; копії видаткових накладних, які підтверджують постачання товару на загальну суму 48 249 917, 39 грн та копії платіжних доручень, за якими відповідач здійснив оплату поставленого товару на загальну суму 45 313 057, 27 грн (вказані документи досліджені судом апеляційної інстанції); а також акти звірки та листи відповідача №20/05/2019 від 20.05.2019 та №12/06/19 від 12.06.2019.

У цій справі суд апеляційної інстанції в судовому засіданні 26.04.2021 за результатами розгляду поданих сторонами клопотань з метою забезпечення принципу рівності сторін перед судом та належного дослідження фактів, на які посилаються сторони в апеляційній скарзі та відзиві на неї, враховуючи висновки суду першої інстанції в частині невідповідності поданих позивачем копій видаткової накладної та ТТН оригіналам, з яких суд зробив копії виключно для їх огляду для встановлення відповідності поданих позивачем копіям і не долучав їх в якості доказів до матеріалів справи, апеляційний суд поновив строк та долучив подані сторонами докази до матеріалів справи.

Разом з тим суд апеляційної інстанції на підставі частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням встановленої судом невідповідності оригіналам поданих позивачем копій видаткової накладної та ТТН, погодився з висновком суду першої інстанції, що такі докази не можуть братися до уваги.

Відповідно до частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У пункті 7.3.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 зроблено висновок щодо застосування наведеної процесуальної норми, а саме: такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу такого письмового документа.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про неврахування оригіналів документів, поданих на виконання ухвали суду про їх витребування, не узгоджується з нормою частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України та висновком Великої Палати Верховного Суду про її застосування.

5.9. Також скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", викладені в постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.

Так, у згаданих постановах Верховного Суду зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця.

Скаржник також посилається на правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, відповідно до якого у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

При цьому, колегія суддів враховує, що з 01.01.2018 набули чинності зміни до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідно до яких частину другу доповнено абзацом дев`ятим такого змісту: Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

5.10. Скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування статей 79, 237 Господарського процесуального кодексу України, викладені в постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 04.12.2019 у справі №129/1033/13-ц.

У згаданих постановах Верховним Судом викладено правову позицію, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи заперечення відповідача, що його директор не підписував жодних видаткових накладних та ТТН від 06.03.2018 (ні на рулон оцинк., ні на лист оцинк.), заперечення власників транспортних засобів щодо їх участі у здійсненні спірної поставки 06.03.2018, відсутність в укладеному сторонами договорі поставки №06/3 умов щодо можливості поставки до підписання такого договору (за твердженнями позивача згідно з ТТН від 01.03.2018), суд апеляційної інстанції в цій справі дійшов висновку про недоведеність позивачем здійснення 06.03.2018 спірної поставки товару відповідачу.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що врахувавши заперечення відповідача про те, що його директор не підписував жодних видаткових накладних та ТТН від 06.03.2018 (ні на рулон оцинк., ні на лист оцинк.), не перевірили обставин підписання первинних документів та засвідчення їх відтиском печатки відповідача, а також не перевірили наявності інших реквізитів, які в розумінні абзацу дев`ятого частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дали б можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб`єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.

Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Відповідно до пунктів 1, 5, 9, 10 розділу 3 Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року N 1000/5 право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Відбиток печатки, що засвідчує підпис посадової особи, ставиться таким чином, щоб він охоплював останні кілька літер найменування посади особи, яка підписала документ, але не підпис посадової особи. У документах, створених на основі уніфікованих форм, печатка ставиться на окремо виділеному для цього місці з відміткою "М. П.".

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

У постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 927/833/18 викладено правову позицію, згідно з якою, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у цій справі, чи ні).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.

З огляду на викладене, з метою перевірки факту приймання-передачі товару судам необхідно було дослідити обставини оформлення первинних документів (видаткових накладних, ТТН), можливої втрати печатки відповідачем, або її викрадення чи в інший спосіб вибуття з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, чого у цій справі зроблено не було.

Крім того, з огляду на наведене, щодо доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: листів-відповідей на адвокатські запити надані відповідачем, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, тобто поклавши в основу своїх висновків відповіді власників автомобілів, надані на адвокатські запити представників відповідача, господарські суди не оцінили ТТН на відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на наявність відповідних реквізитів, які дали б можливість ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції.

5.11. Також скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування статей 3, 5, 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", статті 7 Цивільного кодексу України, викладені в постановах від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19. Як наслідок за доводами скаржника суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував листи №20/05/2019 від 20.05.2019 та №12/06/19 від 12.06.2019, які надіслані з електронної адреси, зазначеної представниками відповідача у відзиві на позовну заяву, зареєстровані на паперових носіях, підписані та скріплені печаткою із записом вхідного реєстраційного номера і дати документа у вигляді комп`ютерного файла (сканована копія) відповідного документа, як належні докази підтвердження заборгованості відповідача.

У постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17 викладено правову позицію, відповідно до якої юридичний аналіз положень статей 6-7 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що цивільні відносини між сторонами договору можуть регулюватися звичаєм ділового обороту, яким є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Так, у цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження своїх вимог позивач надав листи №20/05/2019 від 20.05.2019 та №12/06/19 від 12.06.2019, зі змісту яких вбачається визнання покупцем наявної у нього заборгованості перед постачальником за видатковою накладною від 06.03.2018. Разом з тим відповідач підписання даних листів своїм керівником та їх надіслання постачальнику заперечує.

При цьому, як встановив суд апеляційної інстанції, позивач стверджує, що такі листи надійшли на його адресу з офіційної електронної адреси ТОВ "Термобуд-Каркас" - termobudkarkas@gmail.com. Разом з тим, відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру судових рішень, сформованих станом на 12.06.2019, та станом на 20.05.2019, офіційною електронною адресою товариства є 68porbogdan@mail.ru.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що в долучених позивачем роздруківок (скрін-шотів), якими позивач обґрунтовує свої доводи про отримання вказаних листів, не зазначено, з якої електронної пошти такі листи надіслані, самого повідомлення також немає.

Щодо посилань скаржника, що позивач сам вказав свою електронну пошту termobudkarkas@gmail.com в листі від 05.10.2018 апеляційний суд вказав, що вказана переписка велась між сторонами у жовтні 2018року, в той час як спірні листи датовані травнем-червнем 2019року і як зазначено вище, станом на дати їх складання офіційною електронною адресою було - 68porbogdan@mail.ru.

Згідно зі статтею 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до практики Верховного Суду не може вважатися належним письмовим доказом і не може бути доказом у справі роздруківка електронного листування, яка не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення (постанови від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19).

З огляду на викладене, оскільки як встановив суд апеляційної інстанції в цій справі, в долучених позивачем роздруківках (скрін-шотах) не зазначено, з якої електронної пошти такі листи надіслані, а також те, що відповідач підписання даних листів своїм керівником та їх надіслання постачальнику заперечував, колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження в цій частині не знайшла свого підтвердження, оскільки на відміну від цієї справи у справі № 914/2505/17 відповідач не заперечував здійснення ним електронної переписки з позивачем щодо спірних правовідносин.

5.12. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Разом з тим наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за договором з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України.

З урахування наведеного у своїй сукупності суд констатує, що місцевим та апеляційним господарським судом в межах наданих їм повноважень (стаття 86, 269 Господарського процесуального кодексу України) не забезпечено дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів не врахувавши того, що оцінка обставин справи здійснюється з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати правомірними та обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Блок Майстер Україна".

................

Перейти до повного тексту