ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 260/931/19
адміністративне провадження № К/9901/17909/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Гебеш С.А. від 17.01.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Матковської З.М., суддів Бруновської Н.В., Макарика В.Я. від 20.05.2020
у справі № 260/931/19
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Закарпатській області
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача №ЗК229/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-107 від 06.06.2019 про накладання штрафу на позивача у розмірі 625 950,00 гривень.
2. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.01.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2020, позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК229/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-107 від 06.06.2019; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 1921,00 грн.
3. 20.07.2020 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2020 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
4. Ухвалою Верховного Суду від 13.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
5. 07.09.2020 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.04.2019 ОСОБА_2 звернувся до Управління Держпраці в Закарпатській області з заявою, у якій просив провести перевірку дотримання вимог трудового законодавства ФОП ОСОБА_1, який використовує найманих працівників без укладення з ними письмових трудових договорів та цивільно-правових угод.
7. У зв`язку зі зверненням ОСОБА_2 начальник Управління Держпраці у Закарпатській області виніс наказ від 26.04.2019 № 87 "Про проведення інспекційного відвідування" та направлення від 26.04.2019 № 424 на проведення інспекційного відвідування суб`єкта господарювання.
8. На підставі цього наказу та направлення на перевірку посадові особи відповідача провели інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1, за результатами якого було складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, від 06.05.2019 № ЗК/229/214/АВ та у якому зафіксовано порушення позивачем вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
9. На підставі зазначеного акта інспекторами Управління Держпраці у Закарпатській області відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень від 20.05.2019 № ЗК/299/214/АВП про забезпечення виконання вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та повідомлення про виконання припису у строк до 15.12.2019.
10. У зв`язку з тим, що позивач не повернув примірники акта та припису відповідачу інспекторами праці складено акт про відмову від підпису від 20.05.2019 № ЗК/299/241/АВ/ВП.
11. 15.05.2019 начальник Управління Держпраці у Закарпатській області прийняв рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЗК/229/214/АВ/П/ПТ-ТД, яким призначено розгляд справи на 09:30 год. 30.05.2019. Позивачу направлено повідомлення про розгляд справи від 20.05.2019 №07-02/2059, яке ним не було отримано завчасно, а тому розгляд справи було відкладено на 10:00 год. 06.06.2019 року.
12. 06.06.2019 від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою.
13. 06.06.2019 відповідач виніс постанову № ЗК/229/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-107 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 625950,99 грн, яка листом від 07.06.2019 № 0702/2362 направлена позивачу.
14. Однак із цією постановою позивач не погодився, а тому звернувся до суду з даним позовом, за захистом порушеного, на його думку, права.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
15. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що оскаржувана постанова відповідача є протиправною, оскільки особи, зазначені у акті інспекційного відвідування, не є його працівниками, а є односельчанами, які приходять до нього в гості. Трудового договору з останніми не укладав, так як вони у нього не працюють і ніяких коштів він їм не сплачує. Наголосив про те, що він має неприязні відносини із сусідом ОСОБА_2, за заявою якого була проведена перевірка.
16. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Позивач періодично залучає до роботи п`ять найманих працівників по ремонту сільськогосподарського техніки та переробки сільськогосподарської продукції без укладення з ними письмових трудових договорів та цивільно-правових угод.Факт допуску ФОП ОСОБА_1 до виконання робіт ОСОБА_14, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 без укладання письмового трудового договору зафіксовано відеотехнікою, підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_7, найманого працівника ОСОБА_4 та поясненнями ФОП ОСОБА_1 .
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не навів та не надав належних та допустимих доказів того, що позивач допустив до виконання робіт ОСОБА_14, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_6 без укладення трудового договору та без повідомлення органу центральної влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, а тому прийшов до висновку, що оскаржувана постанова є протиправною і підлягає скасуванню.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
18. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що судами не враховано, що Порядком №295 не передбачено обов`язку відповідача засвідчувати електронним цифровим підписом відеоматеріали інспекційного відвідування, а тому долучений до акта інспекційного відвідування відеоматеріал є належним та допустимим доказом у справі. Окрім цього, судами не враховано, що оскільки позивач проживає на території України, то зобов`язаний володіти українською мовою. Натомість Порядок №295 не передбачає обов`язку посадових осіб відповідача перевіряти вільне володіння суб`єкта господарювання українською мовою та забезпечувати йому перекладача.
19. Позивач у відзиві на касаційну скаргу позивача зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими з дотриманням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, з урахуванням положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
21. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
23. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі також - Закон № 877-V, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
24. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
25. Частиною п`ятою статті 2 Закону № 877-V передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
26. Системний аналіз положень статті 2 Закону № 877-V дає змогу дійти висновку, що органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
27. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".
28. У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі № 200/5877/19-а та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
29. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
30. На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі також - Порядок № 295, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
31. Колегія суддів враховує ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 визнано нечинною.
32. Відповідно до положень частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
33. Зважаючи на те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.
34. З огляду на викладене, норми постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.
35. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 420/5895/18.
36. Згідно з пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
37. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для проведення інспекційного відвідування позивача стало звернення ОСОБА_2 до Управління Держпраці в Закарпатській області з заявою від 19.04.2019, у якій він просив провести перевірку дотримання вимог трудового законодавства ФОП ОСОБА_1, який використовує найманих працівників без укладення з ними письмових трудових договорів та цивільно-правових угод.
38. Також судами встановлено, що відповідачем на підтвердження порушення позивачем частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України посилається на матеріали відеозапису, пояснення свідка ОСОБА_7, найманого працівника ОСОБА_4 та пояснення ФОП ОСОБА_1 .
39. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
40. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
41. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
42. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
43. Відповідно до підпунктів 3, 6 пункту 11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.
44. Як встановлено судом першої інстанції, наданий відповідачем DVD-диск із відеофіксацією з події проведення інспекційного відвідування у позивача, який досліджувався судом під час розгляду справи, є уривком інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1, що не дає можливості відтворити вказану подію в повному обсязі. Відеозапис не містить доказів фіксації, що зазначені в акті інспекційного відвідування особи виконували будь-яку роботу у позивача та що вони є найманими працівниками ФОП ОСОБА_1 . Зазначений відеозапис містить лише фіксацію процедури проведення відповідачем інспекційного відвідування.
45. Щодо інших досліджених судом в ході судового розгляду справи відеофайлів, які містяться на DVD-диску та були отримані від заявника ОСОБА_2 і надіслані суду відповідачем до відзиву в обґрунтування своєї позиції щодо порушення позивачем трудового законодавства, то суд першої інстанції зазначив, що такі є дуже низької якості і з них неможливо встановити, що у ФОП ОСОБА_1 взагалі проводяться роботи у його дворо-господарстві і працюють зазначені відповідачем у акті перевірки особи. З даного відеозапису судом першої інстанції встановлено, що з двору позивача виїжджає та заїжджає сільгосптехніка (трактори) і це відео супроводжується коментарем ОСОБА_2, який і надав його відповідачу. Як встановлено судом першої інстанції, з цього відеозапису неможливо встановити порушення позивачем трудового законодавства.
46. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що із поданих відповідачем відеофайлів вбачається, що вони містять панорамний вид вулиць, здійснення руху техніки та здійснення будівельних робіт, а також додаткові коментарі до вказаних подій особи, яку суд не може встановити, однак такі не містять жодних доказів, фактів, на яких наголошує відповідач, тобто факту допуску позивачем працівників до роботи без оформлення трудового договору.
47. Суд апеляційної інстанції зауважив, що у цьому випадку неможливо встановити, ким здійснювалася та як здійснювалася відеофіксація, в ході якого заходу та на які носії.
48. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо неналежності доданих відповідачем відеозаписів як доказів справі.
49. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
50. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 72 КАС України).
51. Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
52. За правилами частини третьої статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
53. Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій, дослідивши матеріали відеозаписів, встановили, що такі не містять інформації про обставини, які б підтверджували заперечення відповідача щодо протиправності оскаржуваної постанови, суди дійшли правильного висновку, що такі не стосуються предмета доказування та не є належними доказами у цій справі.
54. З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, щодо помилковості висновків судів про недопустимість поданих ним електронних доказів, так як відповідні аргументи не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо їх неналежності як доказів у справі.
55. Натомість доводів щодо спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині відсутності на поданих суду відеозаписах інформації, яка б підтверджувала допущення позивачем порушень, зазначених у акті інспекційного відвідування, касаційна скарга не містить.
56. Окрім того, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що покази свідка ОСОБА_7, на які посилається відповідач в обгрунтування своєї позиції, є суперечливими, адже мають розбіжності щодо подій із показами свідків, наданими в судовому засіданні під присягу.
57. Щодо посилань відповідача в акті на те, що факт порушення позивачем трудового законодавства підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_7, суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні відповідні пояснення і такі не зазначені у акті перевірки.
58. За клопотанням представника відповідача судом допитано в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2, який звернувся до відповідача з заявою, яка стала підставою для інспекційного відвідування у позивача.
59. Допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_2 пояснив, що ФОП ОСОБА_1 періодично використовує найману працю та залучає неповнолітніх осіб до роботи і це ним зафіксовано на відеозаписі, який він надав відповідачу. Він постійно бачить як на дворо-господарстві у позивача працюють люди і постійно шумить техніка. Також свідок підтвердив, що він є сусідом позивача і має неприязні відносин з ним.
60. Також судом першої інстанції в ході судового розгляду допитано інших свідків, які, як зазначено у акті перевірки, були працівниками у позивача, а саме: ОСОБА_14, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 .
61. Допитані в ході судового розгляду справи свідки ОСОБА_14, ОСОБА_11 та ОСОБА_4, будучи попередженні про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав, пояснили, що вони дійсно часто приходили в гості до ФОП ОСОБА_1, однак ніколи не працювали у останнього. Є лише друзями позивача і можливо інколи йому допомагали. Коштів від ФОП ОСОБА_1 не отримували.
62. Надаючи оцінку показам свідків, суд першої інстанції критично оцінив покази свідка ОСОБА_2, оскільки його покази спростовуються показами інших свідків ОСОБА_14, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 .
63. Будь-яких доводів щодо спростування зазначеного висновку суду першої інстанції касаційна скарга не містить.
64. Окрім цього, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач під час проведення інспекційного відвідування не забезпечив перекладача позивачу та не переконався, чи позивач вільно володіє українською мовою та колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, в частині незгоди з ним, оскільки такі не впливають на правильність висновків судів щодо недоведеності відповідачем допущення позивачем порушень трудового законодавства в частині допуску осіб до роботи без належного оформлення трудових відносин.
65. Колегія суддів зауважує, що доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, спрямовані на переоцінку доказів у справі. Водночас до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
66. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
67. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд