ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 460/2657/20
адміністративне провадження № К/9901/953/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 460/2657/20
за позовом ОСОБА_1
до Військової прокуратури Південного регіону України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Ніколіна В. В., суддів: Затолочного В. С., Пліша М. А.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог.
1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової прокуратури Південного регіону України (далі відповідач, правонаступник - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови внести зміни до пункту 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289-к;
1.2. зобов`язати відповідача внести зміни в пункту 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289-к з викладенням його в такій редакції: "керуючись ч. 3 ст. 119 Кодексу увільнити від роботи прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня звільнення з військової служби".
2. На обґрунтування позовної заяви позивач зазначав, що станом на 27 квітня 2015 року у відповідача були відсутні підстави для звільнення його з посади прокурора, оскільки частина 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) гарантує збереження за ним місця роботи і посади. Тому формулювання пункту 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289-к, в якому зазначено про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону не відповідає вимогам законодавства про працю.
3. Ухвалою суду першої інстанції від 11 червня 2020 року визнано, що позов ОСОБА_1 до Військової прокуратури Південного регіону України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій подано у строк, установлений законом.
4. Ухвалою суду першої інстанції від 11 червня 2020 року відмовлено Бескровному М.О. у залученні його у справу як представника Військової прокуратури Південного регіону України та наданні доступу до електронної справи №460/2657/20 в підсистемі "Електронний суд".
5. У зв`язку з чим суд першої інстанцій зазначив, що 11 червня 2020 року у судове засідання представник відповідача не прибув, жодних клопотань, інформації про причини неявки суду не подано. Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 61а).
6. Подаючи апеляційну скаргу, відповідач обґрунтовував її тим, що наказом військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289к на виконання вимог пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України через вступ на військову службу. Цим же наказом відповідно до вимог ст. 46-1 Закону України "Про прокуратуру" позивача призначено на ту ж саму посаду прокурора Військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України. Отже, за доводами відповідача, позивач продовжив службу в прокуратурі на тій самій посаді, статус позивача як прокурора не змінився, трудові відносини з ОСОБА_1 фактично припинені не були, а їх регламентація приведена у відповідність з вимогами чинного на той час законодавства. Тому відповідач вважає, що оскаржуваний наказ видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Крім того, відповідач звертає увагу, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, визначений КАС України, що є підставою для залишення позову без розгляду.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом військового прокурора Південного регіону України від 29 жовтня 2014 року № 284-к ОСОБА_1 був призначений на посаду прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України, що підтверджується записом №2 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 16 - 17).
8. Наказом Міністра оборони України від 24 квітня 2015 року № 273 (по особовому складу), відповідно до статті 20 та статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статті 46-1 Закону України "Про прокуратуру", наказано укласти контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на п`ять років та прийняти на військову службу за контрактом, зокрема, молодшого лейтенанта ОСОБА_1 (а.с. 34).
9. Цим же наказом ОСОБА_1, як прийняту на військову службу за контрактом особу офіцерського складу, відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду. ОСОБА_1 було присвоєно чергове звання лейтенант юстиції.
10. На підставі цього наказу між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 28 квітня 2015 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років (а.с. 20-23).
11. Згідно з пунктом 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289-к ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України з 27 квітня 2015 року у зв`язку зі вступом на військову службу (пункт 3 статті 36 КЗпП України) (а.с. 31).
12. Пунктом 2 цього ж наказу від 27 квітня 2015 року №289-к лейтенанта юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України, зараховано до списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, поставлено на всі види забезпечення, з оголошенням таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 28 квітня 2015 року.
13. Підставою видання наказу від 27 квітня 2015 року № 289-к зазначено: рапорт ОСОБА_1, наказ Міністра оборони України від 24 квітня 2015 року № 273.
14. 29 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Військової прокуратури Південного регіону України із заявою, в якій просив змінити пункт 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289-к, виклавши його в наступній редакції: "Керуючись ч. 3 ст. 119 Кодексу увільнити від роботи прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи та посади до дня звільнення з військової служби" (а.с. 26-27).
15. У вказаній заяві позивач також просив відповідача надати завірені належним чином копію його заяви, яка слугувала підставою для видачі наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289-к, копію наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289-к та докази ознайомлення з ним.
16. За результатами розгляду заяви позивача Військовою прокуратурою Південного регіону ОСОБА_1 надіслано лист від 02 березня 2020 року № 11-684вих-20, в якому зазначено про відсутність підстав для внесення змін до наказу військового прокурора регіону, оскільки фактично місце роботи (посади) позивача залишилося таким же, як і до звільнення (а.с. 30).
17. Додатком до зазначеного листа позивачу надіслано копію оскаржуваного наказу від 27 квітня 2015 року №289-к.
18. Судом апеляційної інстанції також було установлено, що 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було видано трудову книжку, в якій зазначено, що відповідно до наказу від 27 квітня 2015 року №289-к його звільнено з посади військового прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України (у зв`язку із вступом на військову службу) з 27 квітня 2015 року.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року адміністративний позов задоволено.
19.1. Визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Південного регіону України щодо відмови внести зміни в пункт 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289 к.
19.2. Зобов`язано Військову прокуратуру Південного регіону України внести зміни в частину першу пункту першого наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289к, виклавши її в наступній редакції: "Увільнити юриста 3 класу ОСОБА_1 від роботи на посаді прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону з 27 квітня 2015 року у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку за посадою до дня звільнення з військової служби (ч. 3 ст. 119 КЗпП України)".
20. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням норм чинного законодавства, оскільки вступ позивача на військову службу за контрактом відбувся під час часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 14.01.2015 №15/2015, і на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі щодо збереження місця роботи та посади, й середнього заробітку за посадою. За висновками суду першої інстанції, на ОСОБА_1, як особу офіцерського складу, прийняту на військову службу за контрактом, поширювалися гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 №2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2232-XII).
21. Проте, як зазначив суд першої інстанції, всупереч зазначеним нормам, позивача наказом від 27 квітня 2015 року № 289-к було звільнено з посади на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України. При цьому, однією із підстав звільнення зазначено рапорт ОСОБА_1, якого він не подавав, що не спростовано відповідачем.
22. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі №460/2657/20 скасовано та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
23. Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цій справі позивач оскаржує наказ відповідача від 27 квітня 2015 року №289-к, звернувшись до суду з цим позовом лише у квітні 2020 року, тобто, з пропущенням встановленого законом для такої категорії справ місячного строку звернення до суду з адміністративним позовом, перебіг якого починається з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
24. За висновками суду апеляційної інстанції, про наказ військового прокурора Південного регіону від 27 квітня 2015 року № 289-к позивачу мало бути відомо після вступу на військову службу, а про формулювання підстави звільнення, що зазначена у спірному наказі, - після отримання трудової книжки 01 жовтня 2019 року.
ІV. Касаційне оскарження
25. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку відповідно зареєстровано 11 січня 2020 року.
26. На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
27. Позивач зауважує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано поновив пропущений відповідачем строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
28. За твердженням позивача, суд апеляційної інстанції допустив до розгляду справи неуповноваженого представника відповідача.
29. Також позивач, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 стверджує, що строк звернення до суду не пропущений з огляду на те, що оскарження наказу від 27 квітня 2015 року спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче правопорушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Позивач наголошує, що лише після отримання 06 березня 2020 року копії оскаржуваного наказу від 27 квітня 2015 року зміг оскаржити його до суду. До того ж, позивач наголошує на тому, що він оскаржує також і бездіяльність відповідача щодо відмови внести зміни до пункту 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27 квітня 2015 року №289-к, а отже, він не пропустив строку звернення до суду.
30. У зв`язку із зазначеним позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
31. У касаційній скарзі позивач просить розглядати справу за участі сторін.
32. 25 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за витребувано із Рівненського окружного адміністративного суду матеріали справи №460/2657/20.
33. 16 лютого 2021 року матеріали справи № 460/2657/20 надійшли до Верховного Суду.
34. 22 лютого 2021 року у Верховному Суді зареєстровано відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому представник відповідача просить закрити касаційне провадження як таке, що відкрито помилково. У разі відмови у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
35. Відповідач не просить розглядати справу за його участі.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
36. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
38. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
39. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
40. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII і статті 13 КАС України.
41. За приписами частини першої статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
42. Статтею 295 КАС України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
43. При цьому за приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
44. Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
45. Положенням частини п`ятої статті 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
46. Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
47. З урахуванням положень Конституції України, з 01 січня 2020 року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Питання самопредствництва не закріплені в нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів.
48. Зокрема, частинами третьою та четвертою статті 55 КАС України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.
49. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.