ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 240/7570/20
провадження № К/9901/28917/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Київської обласної прокуратури на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Гонтарука В. М., суддів: Сторчака В. Ю., Курка О. П.
І. Обставини справи
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Київської області від 17 квітня 2020 року № 145к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", з 22 квітня 2020 року;
1.2. визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 02 квітня 2020 року № 154 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
1.3. поновити позивача на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Київської області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури, з 22 квітня 2020 року;
1.4. стягнути з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 22 квітня 2020 року по дату винесення судового рішення;
1.5. допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу;
1.6. стягнути з Прокуратури Київської області на користь позивача витрати на правову допомогу.
2. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 23 грудня 2020 року позов задовольнив частково.
3. Позивач та відповідачі оскаржили це рішення в апеляційному порядку.
4. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 травня 2021 року зупинив провадження у справі № 240/7570/20 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
5. Таке своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що визначеності у питанні про те, чи відповідають окремі положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) Конституції України, та з метою забезпечення конституційних прав і свобод позивача, дану адміністративну справу неможливо розглянути до вирішення справи, яка перебуває на розгляді Конституційного Суду України, який перевіряє конституційність норм, які слугували безпосередньою підставою для звільнення позивача.
6. Так, станом на 26 червня 2020 року ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі, здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 113-ІХ. Аналогічного змісту інформація містилась на офіційному вебсайті і на час постановлення ухвали апеляційним судом.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
7. Київська обласна прокуратура, вважаючи ухвалу про зупинення провадження у справі постановленою з порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу.
8. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
9. Верховний Суд ухвалою від 20 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених частиною третьою, пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
10. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
11. У силу частин першої та другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
12. З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними, допустимими та достовірними доказами.
13. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
14. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
15. Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
16. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
17. При цьому згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
18. За правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) є джерелами права для судів України.
19. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі "Kudla v. Poland", § 30 рішення у справі "Vernillo v. France", § 43 рішення у справі "Frydlender v. France", § 43 рішення у справі "Wierciszewska v. Poland", § 23 рішення в справі "Capuano v. Italy" та ін.).
20. Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, Верховний Суд нагадує про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) висновок Суду, згідно з яким "Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)".
21. Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
22. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі, не обґрунтував належним чином наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду згаданим вище конституційним поданням і предметом даного спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду даної справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання.
23. Подібні висновки щодо застосування згаданих норм процесуального права висловлені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в адміністративній справі № 826/25204/15, прийнятій у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду.
24. Слід зазначити, що зупинення провадження у справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності.
25. Так, орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби та потреби у працевлаштуванні.
26. У зв`язку з цим, для цієї категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного та оперативного розгляду, а саме місячний строк для звернення до суду замість загального шестимісячного.
27. Крім того, трудові спори пов`язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу.