Постанова
іменем України
7 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 296/5239/19
провадження № 51-2504км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Кулаківського К.О.,
захисника (в режимі відеоконференції) Тимофеєва А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Тимофеєва А.В. на вирок Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019060020001576, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз 19 лютого 2019 року Корольовським районним судом м. Житомира за ч. 1 ст. 128 КК до покарання у виді 240 годин громадських робіт,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 2 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 19 лютого 2019 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавляння волі на строк 3 роки 10 днів.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього відповідні обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 14 квітня 2019 року приблизно о 2:00 він, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, проник до гаража, який знаходився на огородженій металевим забором території будинку АДРЕСА_2, звідки намагався таємно викрасти майно потерпілої ОСОБА_2 на суму 456 грн, однак не довів свій злочинний умисел до кінця, так як був викритий пересічними громадянами.
Вироком Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу прокурора задоволено.
Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання і постановлено свій вирок, яким призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 19 лютого 2019 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавляння волі на строк 3 роки 10 днів.
У решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вважає, що апеляційний суд незаконно скасував вирок суду першої інстанції в частині застосування до його підзахисного положень ст. 75 КК, оскільки судом не в повній мірі враховано особу винного та всіх обставин, що пом`якшують його покарання.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, а прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.
Правильність встановлення фактичних обставин, доведеність винуватості та застосування закону України при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі не заперечується та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
У цій справі саме наведеними законодавчими приписами керувався апеляційний суд при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.
За матеріалами кримінального провадження прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав на нього апеляційну скаргу. У ній він стверджував про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК) та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. У зв`язку з цим прокурор просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині призначеного покарання і постановити свій вирок, яким обрати ОСОБА_1 покарання, що належить відбувати реально.
Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи сторони обвинувачення, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства і визнав, що місцевим судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК).
Ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості кримінального правопорушення, форми вини урахував конкретні обставини справи, характер протиправних дій засудженого, який вчинив злочин проти власності. Крім того, вказаний суд зважив на поведінку засудженого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності та вчинив злочин під час відбування покарання за попереднім вироком. Визнав обставинами, які пом`якшують покарання, повне визнання вини, щире каяття, а обставиною, яка обтяжує покарання, рецидив злочину.
З огляду на ці обставини в їх поєднанні апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети. При цьому думка потерпілої щодо даного питання сама по собі не може бути вирішальною, оскільки це відноситься до дискреційних повноважень суду.
Отже, урахувавши обставини, що пом`якшують покарання, та інші обставини, на які посилається сторона захисту у своїй касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою його визнано винуватим, яке потрібно відбувати реально, мотивувавши належним чином своє рішення, та із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення ОСОБА_1 на підставі положень ст. 75 КК від відбування основного покарання з випробуванням. Переконливих обґрунтувань, які б ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили необхідність застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, у касаційній скарзі не міститься.
Тому, колегія суддів вважає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК. Підстав для скасування вироку апеляційного суду, як про це йдеться в касаційній скарзі захисника, не вбачається.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, вирок апеляційного суду слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд