ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 488/978/20
провадження № 51-2473км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурорки Чорної І.С.,
захисниці Разумовської О.Г., (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020150050000423, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисниці Разумовської О.Г. на вирок Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Миколаївський апеляційний суд 18 березня 2021 року скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень статей 75, 76 КК і ухвалив у цій частині новий вирок, яким вирішив вважати його засудженим за ч. 2 ст. 185 КК з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він повторно, 15 лютого 2020 року близько 22:00, перебуваючи у приміщенні кафе " Смак", розташованого в м. Миколаїв на пр. Богоявленський, 350, таємно, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння заснув за столиком, викрав у нього мобільний телефон вартістю 3271,56 грн та зник з викраденим майном з місця вчинення злочину, розпорядившись ним на свій розсуд, чим заподіяв потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисниця, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів указує на те, що апеляційний суд:
- безпідставно скасував вирок суду першої інстанції, який, на її переконання був законним і обґрунтованим;
- дійшов хибного висновку про безпідставність висновку суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства та відсутність достатніх доказів про можливості виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, без відбування покарання;
- не врахував обставин, що пом`якшують покарання, які натомість врахував суд першої інстанції, а саме те, що відсутні тяжкі наслідки від злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_1, а також те, що він активно сприяв у розкритті злочину;
- прийняв рішення про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді позбавлення волі строком на два роки, яке не можна вважати обґрунтованим і таким, що ухвалене з дотриманням матеріального та процесуального закону, оскільки судом застосовано закон, який не підлягав застосуванню.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надійшло. У судовому засіданні:
- захисниця підтримала касаційну скаргу;
- прокурорка вважала вирок суду апеляційної інстанції законним та просила залишити його без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Таке рішення апеляційного суду відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1, зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання і особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1, суд врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є умисним злочином середньої тяжкості, його особу, а саме те, що він був раніше 5 разів судимий за скоєння злочинів проти власності та злочинів, пов`язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, офіційно не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, враховуючи обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття, обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено, дійшов висновку про те, що мета покарання, визначена частинами 2, 3 ст. 50 КК, може бути досягнута при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 міри покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
Також суд, з урахуванням вищевикладених обставин, які характеризують особу винного, обставин, які пом`якшують покарання, та у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості злочину та ступінь небезпечності винної особи для суспільства, для досягнення цілей покарання, визнав за можливе виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, із застосуванням статей 75, 76 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК,якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Беручи до уваги вищезазначені положення, з урахуванням наданих матеріалів кримінального провадження, Суд дійшов висновку, що доводи в касаційній скарзі захисниці про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.
Так, апеляційний суд, розглядаючи доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, про безпідставне застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК, встановив, що у вироку суду першої інстанції відсутній обґрунтований та підтверджений належними доказами висновок про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без відбування покарання, як це передбачено ч. 1 ст. 75 КК. Вказаний вирок суду не містить належного мотивування прийнятого рішення, оскільки одні і ті ж самі обставини враховано як при призначенні покарання, так і при прийнятті рішення про звільнення від його відбування.
Разом з цим суд апеляційної інстанції слушно у своєму вироку звернув увагу на те, що, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання, суд першої інстанції не врахував дані щодо його особи, а саме те, що на час скоєння злочину він п`ять разів притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів проти власності та злочинів, пов`язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, судимості за ці злочини не зняті та не погашені в установленому законом порядку, і до нього вже застосовувався інститут звільнення від покарання з випробуванням, проте це не досягло мети його виправлення та запобігання вчиненню ним нових злочинів, адже вказанесвідчить про його вперте небажання стати на шлях виправлення.
Тому з урахуванням цих даних про особу засудженого, тяжкості злочину, та за відсутності інших обставин, які б могли істотно вплинути на висновок суду щодо можливості виправлення ОСОБА_1 без відбуття покарання, доводи у скарзі про те, що відсутні тяжкі наслідки від злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_1, а також те, що він активно сприяв у розкритті злочину, не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності належних підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК.
На думку Суду, саме з урахуванням положень статей 50, 65 КК суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки, яке відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, а також обґрунтовано скасував вирок суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень статей 75, 76 КК.
Оскільки Судом не встановлено тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а також не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому відсутні підстави для задоволення вимог касаційної скарги.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд