П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 212/5377/17
провадження № 51-1425 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів: Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Нескородяного А.М.,
захисників Савченка І.В. (у режимі відеоконференції),
Боровика І.В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Савченка І.В. на вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_1 у строк покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 12 червня 2017 року по 06 серпня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2021 року вирок суду першої інстанції змінив, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 12 червня 2017 року по 06 серпня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 12 червня 2017 року приблизно о 19:20, знаходячись поблизу супермаркету "АТБ" на вул. Едуарда Фукса, 1-а у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, під час сварки зі своєю дружиною ОСОБА_2 через розходження поглядів на спільне сімейне життя та підозру останньої у зраді, маючи умисел на умисне протиправне заподіяння їй смерті, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з мотивів гострої неприязні, у присутності дитини, умисно наніс ОСОБА_2 розкладним ножем не менше восьми ударів в обличчя, трьох - в ліву руку, двох - у ліве передпліччя, один - в грудну клітину з правого боку. Від отриманих ударів потерпіла не втрималась на ногах і впала на тротуар обличчям донизу. Користуючись значною фізичною перевагою, продовжуючи діяти на досягнення своєї злочинної мети, направленої на заподіяння ОСОБА_2 смерті, ОСОБА_1, стоячи над потерпілою, наніс ножем один удар зверху вниз у ліву лопатку в ділянку розташування серця та залишив указаний ніж в тілі потерпілої. Після цього ОСОБА_1, вирішивши, що вчинив усі необхідні дії для заподіяння смерті ОСОБА_2, припинив своє злочинне посягання та втік з місця вчинення кримінального правопорушення.
Свої злочинні дії ОСОБА_1 не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_2 з наявними тілесними ушкодженнями була виявлена громадянами та доставлена до КЗ "Криворізька міська клінічна лікарня № 8 "ДОР", де їй було надано своєчасну медичну допомогу, в результаті чого її смерть не настала.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 потерпіла отримала тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, в тому числі, тяжке тілесне ушкодження за ознакою постійної втрати загальної працездатності на 35 %.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
За змістом касаційної скарги з урахуванням доповнень до неї захисник Савченко І.В., не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
- суд першої інстанції:
- залишив поза увагою неконкретність пред`явленого обвинувачення;
- безпосередньо не дослідив речові докази, проте послався на них у вироку, що є грубим порушенням вимог КПК України;
- безпідставно визнав доказом витяг з ЄРДР;
- неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1, оскільки він не мав умислу на вбивство потерпілої, його намір охоплювався лише заподіянням тілесних ушкоджень;
- необґрунтовано вказав на відсутність у ОСОБА_1 щирого каяття;
- суд апеляційної інстанції не врахував позицію потерпілої, яка пробачила ОСОБА_1, належним чином не перевірив викладених в апеляційній скарзі сторони захисту доводів, що призвело до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Захисники і засуджений підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити без зміни постановлені стосовно ОСОБА_1 судові рішення.
Мотиви Суду
Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У поданій касаційній скарзі захисник Савченко І.В. покликається на неправильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, наголошуючи на тому, що засуджений мав умисел лише на заподіяння тілесних ушкоджень.
Проте зазначені доводи сторони захисту Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів з огляду на таке.
За приписами ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Ціль досягнення суспільно небезпечного результату - це конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Так, з системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів справи, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 дотримано в повному обсязі.
Касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Свої висновки про те, що ОСОБА_1 учинив закінчений замах на умисне вбивство, суд першої інстанції зробив, урахувавши показання потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, дані, що містяться у протоколах огляду місця події, огляду предметів із фототаблицями, тимчасового доступу до речей і документів, проведення слідчих експериментів, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, висновках експертів, речові докази.
Так, потерпіла ОСОБА_2 показала про те, що з ОСОБА_1 проживає у шлюбі з 2012 року, мають спільну дитину. У влітку 2016 року в неї з`явився інший чоловік, з яким розпочались інтимні стосунки, про які у серпні цього ж року дізнався ОСОБА_1 . Після чого, ОСОБА_1 протягом дев`яти місяців висловлював їй різного роду погрози, казав, що щось з нею зробить, щоб вона нікому не була потрібною, що викраде дитину, яку вона ніколи не побачить. У травні 2017 року обвинувачений її побив, тому вона разом з дитиною пішла з дому та мала намір офіційно розлучитись. ОСОБА_1 намагався її розшукувати, переслідував її, у зв`язку з чим вона переховувалась він нього. 12 червня 2017 року приблизно о 18 год вона з сином пішла до магазину "АТБ", що в районі Піонеру у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, по дорозі до якого до неї підійшов ОСОБА_1, який слідкував за нею у цей день на таксі, та намагався її забрати. Вона відштовхувалась від ОСОБА_1, який утримував її за плечі та одяг, оскільки йти з ним чи повертатись до нього не мала наміру. Згодом потерпіла побачила у руках ОСОБА_1 ніж, перелякалась, проте розуміла, що останній дістав його не просто так, тому намагалась вивільнитись від його дій. Після чого вона відчула удар ножем у ліве око, за яким прослідувала велика кількість ударів в обличчя. Вона почала кричала, намагалась закривати обличчя руками та уникнути подальших ударів, після того, як вона впала на асфальт, ОСОБА_1 продовжував наносити удари, зокрема в ліву лопатку. На її крики збіглись люди, у яких вона цікавилась, де її дитина, але те, що відбувалось з нею далі, потерпіла не пам`ятає.
Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 показали, що 12 червня 2017 року, знаходячись на чергуванні біля магазину АТБ, що на вул. Едуарда Фукса, 1-а у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, виявили велике скупчення людей, які кликали їх та повідомили, що бачили, як чоловік, яким виявився ОСОБА_1, під час сварки з дівчиною почав нецензурно виражатись у бік останньої, кричав, що зараз її вб`є, потім дістав ніж та наніс ним удари в обличчя та спину, після чого залишив місце події. ОСОБА_4 повідомив, що він разом зі свідками події затримав чоловіка, що втікав, ( ОСОБА_1 ), який був у якомусь незрозумілому стані, казав, що нічого не пам`ятає, на руках у нього були сліди крові. ОСОБА_3 вказав, що він разом із представниками швидкої медичної допомоги підійшов до дівчини, яка лежала у крові, ззаду під лівою лопаткою на її тілі знаходився встромлений ніж. Згодом на місце події прибула слідча група Покровського відділу поліції, яким було передано правопорушника.
Показання свідків були підтверджені переглянутим в судовому засіданні відеозаписом з бодікамер патрульних інспекторів.
Свідок ОСОБА_5 показала суду про те, що у 2017 році вона та її син ( ОСОБА_6 ) стояли біля пельменної в районі Піонеру у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, почули крики багатьох людей, на які побіг син. Наздоганяючи сина, вона помітила чоловіка - обвинуваченого ОСОБА_1, який побіг у двори в сторону Більшовика. Біля фонтану вона побачила на землі жінку, яка була вся у крові, в лівому плечі стирчав ніж. Хтось із людей викликав швидку та поліцію, вона в цей час намагалася говорити з пораненою жінкою, щоб остання не втратила свідомість.
Свідок ОСОБА_6 показав суду, що влітку 2017 року після роботи він разом з матір`ю був у районі Піонеру. Почувши крики людей про допомогу, повернувся та побачив, що біля фонтану навпроти входу до магазину "АТБ" лежить на землі жінка в крові.
Під час проведення слідчих експериментів 11 серпня 2017 року потерпіла та свідок ОСОБА_6 показали про обставини вчинення ОСОБА_1 злочину.
Згідно з висновком експерта № 1348 від 14 серпня 2017 року наявні у ОСОБА_2 тілесні ушкодження - проникаюче поранення склери, тотальне відшарування сітківки, контузія тяжкого ступеню, травматична катаракта, гемофтальм лівого очного яблука - відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою постійної втрати загальної працездатності на 35 %; 16 колото-різаних сліпих, непроникаючих поранень в області нижнього повіка лівого ока, лівої виличної області, лівої щоки, правої виличної і скроневої області, на кінчику носа, в правій надбрівній області, лівого плечового суглобу, правої половини передньої поверхні грудної клітини, лівої верхньої кінцівки - відносяться до легкого тілесного ушкодження; ушкодження виникли більш всього від ударної дії плескатого колюче-ріжучого предмету, яким міг бути клинок ножа або іншого предмету з такими ж властивостями, з застосуванням фізичної сили, достатньої для утворення ушкоджень.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 171 від 07 вересня 2017 року ОСОБА_1 на хронічне психічне захворювання, недоумство, тимчасовий хворобливий розлад психічної діяльності або інший хворобливий стан психіки в період інкримінованого йому діяння не страждав і не страждає, виявляв раніше і виявляє емоційно нестійкий розлад особистості. Психічні й поведінкові розлади внаслідок уживання алкоголю, синдром залежності. Під час інкримінованого йому діяння він міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. ОСОБА_1 може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. ОСОБА_1 властиві такі індивідуально-психологічні особливості, як нормальний рівень розумового розвитку, активність, достатня комунікабельність при поверховості соціальних контактів, егоцентричність, демонстративність, збудливість з легким виникненням запальних і дратівливих реакцій, зовнішньо обвинувальний тип емоційного реагування, вузьке коло інтересів, проте ці особливості істотно не вплинули на його свідомість і поведінку в кримінальній ситуації. ОСОБА_1 у досліджуваній ситуації в стані фізіологічного афекту або іншому емоційному стані, що істотно вплинув на свідомість і поведінку, не перебував.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив саме інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння.
При цьому суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 при заподіянні тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 розумів можливі негативні наслідки своїх дій, врахувавши спосіб та обставини, викладені у вироку, зокрема його поведінку до, під час і після вчинення злочину, характер, локалізацію, кількість та тяжкість тілесних ушкоджень, механізм їхнього спричинення, знаряддя злочину, рішучість та динаміку дій засудженого на місці події, куди він прибув із наміром вчинити саме протиправні дії стосовно потерпілої, а також мотив цього діяння, супроводження насильницьких дій погрозами вбивства.
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 мав прямий умисел позбавити життя потерпілу і вчинив для цього всі необхідні дії, однак злочинний результат не настав лише в силу обставин, які не залежали від його волі, а саме наявність великої кількості очевидців подій, які здійняли галас через вчинене над жінкою насильство у присутності дитини.
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому злочині доведена поза розумним сумнівом.
Підстав для перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України Суд не вбачає, тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині колегія суддів уважає необґрунтованими.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК України.
Приписами статті 337 КПК України регламентовано, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Згідно з обвинувальним актом, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, діючи умисно з метою спричинення смерті ОСОБА_2, з мотивів гострої неприязні до неї вчинив замах на вбивство потерпілої, однак свої дії не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі. Його дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України за ознаками вчинення особою закінченого замаху з прямим умислом дій, безпосередньо спрямованих на вчинення умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті людині, не доведеного до кінця з причин, які не залежали від її волі.
Суд першої інстанції, як убачається з вироку, визнав доведеною винуватість ОСОБА_1 у закінченому замаху на вбивство ОСОБА_2 за обставин, викладених в обвинувальному акті.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 проведено з дотриманням вимог ст. 337 КПК України, в межах пред`явленого обвинувачення, та його діям дано правильну юридичну оцінку.
З огляду на вищезазначене доводи захисника про те, що ОСОБА_1 пред`явлено неконкретне обвинувачення, не заслуговують на увагу.
Щодо доводів захисника про недослідження речових доказів судом першої інстанції, то Суд зазначає про таке.
Статтею 357 КПК України передбачено, що речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов`язані з річчю та її оглядом.
Суд першої інстанції у вироку послався як на доказ на постанову про визнання речовими доказами.
Водночас із матеріалів провадження не вбачається, що учасниками процесу заявлялись клопотання про дослідження речових доказів. При цьому судове провадження в суді першої інстанції відбувалося відповідно до вимог ст. 22 КПК України на засадах змагальності, жодна зі сторін не була позбавлена права заявляти відповідні клопотання та ставити перед судом питання дослідження тих чи інших доказів.
До того ж, згідно з протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 01 вересня 2017 року стороною обвинувачення підозрюваному ОСОБА_1 та його захиснику Лапшину М.Л., який на той час представляв інтереси підозрюваного, було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, в тому числі й до речових доказів та відеозаписів слідчих дій. Сторона захисту будь-яких заяв, зауважень, клопотань не мала.
Щодо доводів сторони захисту про безпідставне посилання як на доказ на витяг з ЄРДР, то колегія суддів погоджується з тим, що він (витяг) не є процесуальним джерелом доказів, а лише слугує підтвердженням інформації з електронної бази даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, проте посилання на нього судом першої інстанції не є тим порушенням, що виплинуло на законність та обґрунтованість ухваленого рішення.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність пом`якшуючих чи обтяжуючих покарання обставин, дані про його особу, зокрема те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, тобто суд дотримався вимог статей 50, 65-67 КК України.
При цьому суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження та враховуючи ставлення ОСОБА_1 до вчиненого злочину, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у нього щирого каяття.
Щодо доводів про неврахування позиції потерпілої, то Суд уважає їх необґрунтованими з огляду на те, що її позиція не впливає на правильність прийнятого рішення та призначеного покарання. При призначенні покарання думка потерпілого може враховуватись судом, однак не є вирішальною.
Наведені в касаційній скарзі доводи сторони захисту, аналогічні доводам апеляційної скарги захисника Рагозіної О.В., були перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційні скарги захисника, потерпілої та прокурора на вирок суду першої інстанції, з дотриманням вимог 404, 405, 407, 414 КПК України, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Суд апеляційної інстанції навів достатнє обґрунтування відсутності підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, з чим погоджується й колегія суддів.
Разом із тим, перевірив суд апеляційної інстанції й обґрунтованість призначеного ОСОБА_1 покарання та погодився з його видом і розміром, урахувавши ті ж обставини, що і суд першої інстанції.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд