Постанова
Іменем України
04 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 366/2264/18
провадження № 51-568 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Іваненка І.В.,
суддів Луганського Ю.М., Фоміна С. Б.
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.
прокурора Нескородяного А. М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Працюка В.Л.,
потерпілого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Іванківського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110180000221, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Фрузинівка Іванківського району Київської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Іванківського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 80 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим в тому, що він 25 травня 2018 року у вечірній час, перебуваючи на подвір`ї домогосподарства на АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки з ОСОБА_2 завдав останньому один удар дерев`яною палицею, яку він заздалегідь приготував, в голову, а після того, як потерпілий упав, продовжив наносити йому удари ногами по голові. У результаті дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 завдано тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційні скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і закрити кримінальне провадження.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що судовий розгляд проведено однобічно, а висновки суду про доведеність його винуватості за ч. 1 ст. 121 КК України не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та вважає, що діяв у межах необхідної оборони, оскільки захищався від протиправного посягання з боку потерпілого ОСОБА_2 .
Вважає, що суд безпідставно стягнув із нього на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 80 000 грн, в тому числі враховуючи провокативну поведінку потерпілого. Вказує, що суд апеляційної інстанції не виправив допущені місцевим судом порушення, безпідставно залишивши вирок щодо нього без зміни.
Окрім того, зазначає, що апеляційний суд не виконав вказівки суду касаційної інстанції, які були наведені в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року щодо перевірки доводів сторони захисту в інтересах засудженого ОСОБА_1, які були викладені в його апеляційній скарзі, надання їм оцінки та відповіді на них, а також щодо необхідності мотивувати належним чином своє рішення в аспекті кваліфікації дій особи за ч. 1 ст. 121 КК України.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу.
Прокурор та потерпілий заперечили проти задоволення касаційної скарги.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього Кодексу і не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти досудового розслідування та судового розгляду, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість саме такі підстави є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, є правильним, та відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК Україниґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 вказаного Кодексу.
Зокрема, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину, суд послався у вироку на показання самого засудженого ОСОБА_1, який у судовому засіданні не заперечував факт нанесення ним ударів потерпілому дерев`яною палицею, а також факт завдання вже лежачому на землі потерпілому декількох ударів ногою в голову, проте стверджував, що зробив це з метою самозахисту.
Місцевий суд у вироку надав належну оцінку також показанням свідка ОСОБА_3, який стверджував, що бачив лежачого ОСОБА_2 на землі, а ОСОБА_1 завдавав йому ногою ударів в обличчя.
Окрім того, в судовому засіданні безпосередньо було досліджено висновок судово-медичної експертизи № 16 від 13.07.2018 року, згідно з яким у потерпілого виявлені такі тілесні ушкодження: закрита черепно - мозкова травма у вигляді забою головного мозку, уламковий перелом лівої тім`яної кістки зі зміщенням відламків інтракраніально, забійна рана лівої тім`яної ділянки волосистої частини голови, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Посилання засудженого на неправильну кваліфікацію його дій, оскільки у нього не було умислу на заподіяння тілесних ушкоджень й він лише оборонявся від потерпілого, суперечать матеріалам провадження та не ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно із ч. 1 ст. 36 ККУкраїни необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідної оборони, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б необхідної шкоди для припинення посягання.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу, а бажання спричинити шкоду потерпілому, розправитися з ним, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають оцінюватися на загальних підставах.
Оцінивши усі зібрані докази відповідно до вимог ст. 94 КПК Україниз точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК України.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК Українивбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться докази, що спростовують її доводи. У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону апеляційним судом виконано
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник Працюк В.Л. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставив питання про скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадженняу зв`язку з відсутністю в діях його підзахисного складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Київським апеляційним судом ухвалою від 30 жовтня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 було залишено без зміни.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 07 квітня 2020 року ухвалу Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року скасував та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, вказав, що апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу захисника, доводів, викладених у його апеляційній скарзі, не перевірив, належних і достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими в ухвалі не навів, обмежившись лише загальним формулюванням про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції при новому розгляді знову залишив без задоволення подану апеляційну скаргу захисника Працюка В.Л. в інтересах ОСОБА_1, належно мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційна скарга не може бути задоволена.
При цьому суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи сторони захисту щодо наявності під час вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому дій стану необхідної оборони та визнав їх необґрунтованими.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, суддійшов такого висновку на підставі показань потерпілого ОСОБА_2 та самого ОСОБА_1, які він давав в судах першої та апеляційної інстанцій, щодо завдання потерпілому тілесних ушкоджень як дерев`яною палицею, так і вже лежачому на землі потерпілому ударами ногою в голову. Ці показання узгоджуються із даними, які містяться у протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, з відеозаписом слідчої дії, який був безпосередньо досліджений судом апеляційної інстанції.
Окрім того, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, врахував висновок судово-медичної експертизи № 16 від 13.07.2018 року щодо характеру і тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого.
З указаною позицією апеляційного суду погоджується також й колегія суддів касаційного суду з огляду на те, що у вироку місцевого суду відсутні будь-які посилання на встановлення судом фактичних обставин щодо наявності суспільно небезпечного посягання на засудженого з боку потерпілого за указаних у вироку обставин, що є обов`язковою передумовою стану необхідної оборони.
Що стосується посилань засудженого на безпідставність стягнення з нього на користь потерпілого заподіяної шкоди, то вони також не вбачаються обґрунтованими.
Згідно з положеннями ст. 128 КПК Україниособа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Щодо визначення розміру відшкодування потерпілому моральної шкоди, то в цьому випадку суд бере до уваги, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і стосунках.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд узяв до уваги тяжкість завданих тілесних ушкоджень та задовольнив позовні вимоги потерпілого в повному обсязі на суму 80 000 грн. Із цим висновком погоджується і колегія суддів касаційного суду, вбачаючи вказану суму відшкодування розумною і справедливою.
Враховуючи це, суд касаційної інстанції не має достатніх підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що суперечить нормам процесуального закону щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставами для зміни чи скасування ухвали суду апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд