Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 756/2708/17
провадження № 61-19573св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, директор Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року в складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Мельника Я. С., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної Академії педагогічних наук України (далі - Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, Інститут), директора Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної Академії педагогічних наук України ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працювала в Інституті психології імені Г. С. Костюка НАПН України на посаді наукового співробітника на 0,5 ставки у лабораторії вікової психофізіології.
Зазначала, що 12 січня 2016 року від адміністрації Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України їй надійшло два попередження про внесення змін в структуру та до штатного розпису та розписка, які остання відмовилася отримувати, оскільки вказані попередження та розписка були без печатки, не підписані директором та не пройшли відповідної реєстрації. З 13 січня 2016 року до 21 січня 2016 року вона перебувала на лікарняному. На її звернення від 15 березня 2016 року отримала відповідь від 23 березня 2016 року з пропозицією з`явитись до відділу кадрів для отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення.
Вказувала, що після неодноразових спроб, лише 02 лютого 2017 року вона отримала трудову книжку та витяг з наказу від 23 лютого 2016 року № 8-К про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням. При цьому, з наказом про звільнення її не ознайомлювали, обхідного листа не вручали, не повернули особисті речі та особисту оргтехніку.
Стверджувала, що розгляду подання власника у її присутності не було. Також ні Профком Первинної профспілкової організації Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України (далі - Профком), членом якого вона була до 16 лютого 2016 року, ні об`єднана профспілка працівників, аспірантів, докторантів "Захист", членом якої вона була з 17 лютого 2016 року не давали згоду на її звільнення.
Посилалася на те, що дії адміністрації інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, де вона працювала понад 22 роки, завдали їй значної моральної шкоди. Зазначала, що залишилася без засобів до існування, не могла працевлаштуватися ні самостійно, ні через центр зайнятості, втратила самоповагу, повагу чоловіка та оточення, змушена була значно змінити свій спосіб життя, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та необхідність додаткових зусиль для організації свого життя.
Посилаючись на вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог,ОСОБА_1 просила суд: зобов`язати директора Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України ОСОБА_2 поновити її на посаді; стягнути з Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн; покласти на директора Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України ОСОБА_2 обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 у лютому 2016 року отримала компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку строком 32 календарних днів та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, отже, її твердження про те, що про звільнення їй стало відомо лише 09 березня 2016 року та про продовження виконання трудових обов`язків у березні 2016 року спростовані довідкою Управління ПФ України в Оболонському районі м. Києва про нараховану заробітну плату та довідкою про доходи.
Також місцевий суд зазначив, що на момент звільнення ОСОБА_1 в Інституті психології імені Костюка НАПН України не було діючої у встановленому Законом порядку первинної профспілкової організації, відтак, погодження звільнення позивача із профспілковою організацією не вимагалося.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням положень частини другої статті 40 КЗпП України.
При цьому апеляційний суд вказав, що звільнення позивача з посади відбулося у період, коли в Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України було прийнято численну кількість працівників. Будь-яких доказів про те, що у період з 01 січня 2016 року і до звільнення позивача з посади, останній пропонувалися вакантні посади, на які було прийнято інших осіб, суду не надані, як і не надано доказів, що позивач за своєю кваліфікацією не може виконувати функціональні обов`язки на зазначених посадах.
Також апеляційний суд зазначив, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без згоди профспілкової організації, оскільки відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09 грудня 2016 року Первинна Профспілкова організація Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України пройшла державну реєстрацію 01 березня 2002 року та була діючою на момент звільнення позивача.
Крім того в постанові апеляційного суду вказано, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки вона не оскаржувала та не просила суд визнати звільнення незаконним, не просила скасувати наказ від 23 лютого 2016 року, а заявлені нею позовні вимоги у цій справі є похідними, оскільки працівник поновлюється на роботі лише у разі визнання звільнення незаконним та скасування наказу про звільнення.
Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд належно не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не забезпечив повного та всебічного її розгляду, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам, не сприяв сторонам у здійсненні ними процесуальних прав. Так, судом апеляційної інстанції належно не досліджено дотримання власником під час звільнення ОСОБА_1 положень статті 43 КЗпП України, не встановлено, чи було переобрано голову первинної профспілкової організації, хто здійснював повноваження виконуючого обов`язки голови первинної профспілкової організації на момент звільнення ОСОБА_1, чи проводилися засідання профспілкового комітету Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України у період з 23 березня 2015 року до 26 лютого 2016 року, чи звертався власник (адміністрація ) Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України до первинної профспілкової організації з питанням надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент звільнення ОСОБА_1 в Інституті психології імені Г.С. Костюка НАГІН України діючої у встановленому законом порядку первинної профспілкової організації не було, а тому звільнення ОСОБА_1 не потребувало згоди профспілкового комітету та відбулось без порушень статті 43-1 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень.
Зокрема, у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року року у справі № 408/1847/16-ц (провадження № 61-449св17), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18).
Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що лист голови первинної профспілкової організації Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України від 20 листопада 2020 року ОСОБА_3, на який апеляційний суд посилається як на доказ відсутності в Інституті профспілкової організації та згоди Профспілки на звільнення позивача, не може бути належним та допустимим доказом, оскільки питання звільнення працівника, який є членом профспілки, вирішується не головою профспілки, а Профспілкою, яка рішень щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 не приймала.
Доводи інших учасників справи
У березні 2021 року Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
У відзиві відповідач зазначив, що на момент звільнення ОСОБА_1 в Інституті психології імені Г. С. Костюка НАПН України діючої у встановленому законом порядку первинної профспілкової організації не було, а тому таке звільнення відбулося без порушення чинного законодавства, зокрема статті 43-1 КЗпП України.
Також у відзиві вказано, що безпідставними є посилання скаржника на застосування апеляційним судом норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у грудні 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що відповідно до трудової книжки від 15 червня 1991 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 13 січня 2003 року була зарахована на посаду молодшого наукового співробітника лабораторії вікової фізіології та шкільної гігієни Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України згідно з наказом від 09 січня 2003 року № 2/к.
05 січня 2015 року ОСОБА_1 переведена на посаду наукового співробітника лабораторії вікової психофізіології Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України згідно з наказом № 74-к.
Відповідно до наказу від 23 березня 2015 року № 15-К ОСОБА_4, який був головою первинної профспілкової організації, 23 березня 2015 року був звільнений за власним бажанням (підстава - заява ОСОБА_4 ).
30 грудня 2015 року Інститутом психології імені Г. С. Костюка НАПН України видано наказ № 81-ОСН про внесення змін до штатного розпису Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України шляхом скорочення штатної чисельності працівників установи та об`єднання лабораторій. Цим же наказом встановлено перелік посад які скорочуються.
30 грудня 2015 року Інститутом психології імені Г. С. Костюка НАПН України видано наказ № 82-ОСН про проведення змін у зв`язку зі скороченням фінансування на 2016 рік. На підставі наказу здійснювалось скорочення кількості складу працівників відповідно до обсягів видатків загального фонду бюджету та вносились зміни до структури Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України.
Відповідно до акту від 30 грудня 2015 року за підписом працівників Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтверджено факт відмови наукового співробітника 0,5 ставки лабораторії вікової психофізіології ОСОБА_1 написати заяву про переведення на запропоновану посаду наукового співробітника на 0,25 ставки лабораторії, а також відмови поставити свій підпис про ознайомлення з попередженням про внесення змін в структуру та до штатного розпису, про виключення посади.
Проведення скорочення працівників відбулося на підставі листа Національної академії педагогічних наук України від 29 грудня 2015 року № 4?6/139/2 до Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України щодо уточнення обсягів видатків загального фонду бюджету, а саме скорочення фінансування. Відповідно до кошторисів в порівнянні з 2015 роком кошти на поточні видатки у 2016 році були зменшені на 1 439 022 грн, кошти на оплату праці і нарахування на заробітну плату було зменшено на 1 275 700 грн.
29 лютого 2016 року наукового співробітника 0,5 ставки лабораторії вікової психофізіології ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (наказ інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України від 23 лютого 2016 року № 8-К.
Відповідно до журналу виходу на роботу працівників лабораторії вікової психофізіології за лютий, березень 2016 року та копії табелів обліку використаного робочого часу за період з 01 лютого по 29 лютого 2016 року та за період з 01 березня до 31 березня 2016 року ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року не табелювалась, оскільки на роботу не виходила.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 отримала компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку 32 календарних днів та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, що передбачена статтею 44 КЗпП України та підтверджено довідкою Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про нараховану заробітну плату а також довідкою про доходи.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.
При цьому КЗпП України визначає можливість працівнику оскарження наказу про його звільнення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджали його за 2 місяці про наступне вивільнення.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що вона працювала у відповідача та станом на день звільнення обіймала посаду наукового співробітника 0,5 ставки лабораторії вікової психофізіології. У зв`язку зі зміною структури Інституту та штатного розпису, а також із введенням з 01 січня 2016 року в дію нової структури Інституту, посада, яку обіймала позивач, підлягала виключенню зі штатного розпису.
Судами встановлено, що з 01 січня 2016 року до 01 березня 2017 року в Інститут було прийнято працівників на наукові посади: головного наукового співробітника - 1 особа, провідного наукового співробітника - 5 осіб, старшого наукового співробітника - 3 особи.
Також судами встановлено, що зазначені посади позивачу не пропонувалися, оскільки у позивача був відсутній відповідний кваліфікаційний рівень (науковий ступень), що підтверджується витягом з посадових інструкцій та кваліфікаційними вимогами до наукових співробітників та працівників, які займають адміністративні посади та працюють за сумісництвом на наукових посадах.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів, що власник належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, підтвердженням якого є акт від 30 грудня 2015 року за підписом працівників Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про факт відмови наукового співробітника 0,5 ставки лабораторії вікової психофізіології ОСОБА_1 написати заяву про переведення на запропоновану посаду наукового співробітника на 0,25 ставки лабораторії.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами".
Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Вказані правові висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.
З матеріалів справи вбачається, що запис про державну реєстрацію первинної профспілкової організації Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України здійснено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 01 березня 2002 року, в якому керівником профспілкової організації зазначено ОСОБА_4 .
Відповідно до наказу від 23 березня 2015 року ОСОБА_4 був звільнений за власним бажанням. З моменту звільнення ОСОБА_4 ним не здійснювались відрахування в первинну профспілкову організацію.
Крім того, стаття 252 КЗпП України та стаття 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", які передбачають, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок), також свідчить про те, що членство ОСОБА_4 в профспілці припинилося зі звільненням з Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України 23 березня 2015 року.
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18 грудня 2012 року, яка є єдиним юридичним документом, який підтверджує існування юридичної особи, зазначено ОСОБА_4, як особу, яка має право вчиняти дії від юридичної особи, має право підпису. Окрім нього ніхто не мав права підпису, а відтак і права вчиняти будь-які юридичні дії від імені профспілкового комітету Інституту.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на момент звільнення ОСОБА_1 в Інституті психології імені Г.С. Костюка НАПН України не було діючої у встановленому законом порядку первинної профспілкової організації, що свідчить про відсутність порушення прав ОСОБА_1 щодо недотримання власником положень статті 43 КЗпП при звільнені позивача.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року року у справі № 408/1847/16-ц (провадження № 61-449св17), постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 (провадження № 61-22164 в18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) з огляду на таке.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли
з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Правовідносини у зазначених як приклади справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.
Так, у справі № 336/5828/16 та справі № 408/1847/16-ц предметом позову є визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Проте, обставини вказаних справ є відмінними від справи, що перегадається, оскільки у справах, на які посилається заявник, позивачі є членами діючого виборного органу профкому первинної профспілкової організації, а тому до них застосовуються додаткові гарантії, встановленні статтею 252 КЗпП України та статтею 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Крім того, необґрунтованим є посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у справі № 758/824/17, оскільки предметом спору вказаної справи є визнання електронних торгів недійсними.
Доводи касаційної скарги про наявність діючого Профкому в Інституті, посилаючись на обрання 16 лютого 2016 року на звітно-виборних зборах первинної профспілкової організації Інституту ОСОБА_3 головою Профкому, не заслуговують на увагу з огляду на те, що зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо нового керівника профкому Первинної профспілкової організації Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України ОСОБА_3 були внесені лише 09 грудня 2016 року, що підтверджується випискою наявною в матеріалах справи, та яка дає підстави вчиняти від імені Профкому юридичні дії.
Також слід зазначити, що виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09 грудня 2016 року, на яку посилається Голова Профкому ОСОБА_3 в своєму листі від 20 листопада 2020 року, обґрунтовуючи затвердження її як керівника профспілки з дотриманням вимог чинного законодавства є належним та допустим доказом, копія якої є в матеріалах справи, тому доводи скаржника про неправомірність апеляційного суду посилання в своєму рішенні на вищезгадану виписку є необґрунтованими.
Як вбачається з вищевикладеного, наведені в касаційних скаргах доводи зводяться до помилкового тлумачення заявниками норм права та незгоди із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що цими судам неправильно застосовано норми матеріального права або допущено такі порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.