Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 756/1512/19
провадження № 61-18775св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та його адвоката Фогеля Володимира Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю як подружжя без реєстрації шлюбу, поділ майна придбаного під час спільного проживання, визнання права власності на майно.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 2001 року по січень 2019 року фактично вона разом з ОСОБА_2 проживала однією сім`єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. Сторони були пов`язанні спільним побутом та бюджетом, мали взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство, мають спільних друзів та товаришів.
Починаючи з 2001 року по 03 вересня 2005 року сторони проживали за адресою: АДРЕСА_1, яка належала відповідачу та його брату - ОСОБА_3 в рівних долях.
20 грудня 2006 року відповідач та його рідний брат здійснили продаж зазначеної квартири, а отримані кошти у розмірі 303 000,00 грн - розподілено між ними порівну, тобто по 151 500,00 грн, що на день підписання договору купівлі-продажу було еквівалентно 30 000,00 дол. США.
У подальшому сторони вирішили придбати квартиру АДРЕСА_2, яку оформлено на ім`я відповідача.
За попередньою усною домовленістю сторін, 18 січня 2007 року відповідач уклав договір № 77 про участь у Фонді фінансування будівництва.
25 січня 2007 року між ОСОБА_4 та АК БСР "Укрсоцбанк" укладено договір кредиту № 014-14-КЖ, відповідно до якого він отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та соціального характеру використання грошові кошти в сумі 56 772,00 дол. США, зі сплатою 12 % річних, з кінцевим терміном погашення до 24 січня 2027року.
26 січня 2007 року ОСОБА_4 отримав (на своє ім`я) свідоцтво НОМЕР_2 про участь у фонді фінансування будівництва фінансової компанії "Прімінвест" за програмою ЗАТ "МЖК "Оболоньжитлобуд", яке засвідчує його права на квартиру.
З 2008 року сторони вселились до спірної квартири, де продовжують проживати однією сім`єю.
21 жовтня 2008 року відповідач отримав лист від АКБ "Укрсоцбанк" про підвищення розміру процентної ставки за договором кредиту № 014-14-КЖ до 14 % річних з 03 листопада 2008 року.
Враховуючи підвищення розміру процентної ставки за кредитним договором, ОСОБА_1 20 травня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу продала свою власну квартиру за 530 640,00 грн, (еквівалентно 67 000,00 дол. США) та надала відповідачу 44 562,00 дол. США (еквівалентно 353 92,00 грн) для погашення кредиту та відсотків за ним.
В подальшому між сторонами почастішали сварки та непорозуміння, що стало підставою для припинення взаємних відносин як чоловіка та жінки.
ОСОБА_1 зазначає, що відповідач не хоче визнавати за нею право на Ѕ частину спільної квартири, не має можливості повернути затрачені нею кошти на придбання, ремонт та облаштування спільної квартири, а також погрожує виселенням з спільної квартири.
Вказані обставини стали підставою для звернення з даним позовом до суду.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд встановити факт її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 липня 2019 року, визнати спільним сумісним майном сторін квартиру АДРЕСА_2, яка складається з 1 кімнати, жилою площею 23, 00 кв. м, загальною площею 59, 20 кв. м та визнати право власності за кожним із сторін на Ѕ частину вищевказаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2020 року у складі судді Луценка О. М. позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факт проживання сторін однією сім`єю у період з 01 січня 2004 року по 01 липня 2019 року та на час придбання спірного майна, а також те, що джерелом його набуття є їх спільні сумісні кошти або їхня спільна праця.
Посилання на періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї.
Матеріалами справи не підтверджується в спірних правовідносинах постійне ведення спільного побуту, бюджету, взаємне матеріальне забезпечення.
Позивачем не надано суду жодних доказів про своє працевлаштування та розмір отриманих доходів за вказаний період.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено у апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 липня 2019 року.
Визнано спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2, яка складається з 1 (однієї) кімнати, жилою площею 23,00 кв. м, загальною площею 59, 20 кв. м.
Визнано право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, яка складається з 1 (однієї) кімнати, жилою площею 23, 00 кв. м, загальною площею 59, 20 кв. м.
Визнано право власності ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, яка складається з 1 (однієї) кімнати, жилою площею 23, 00 кв. м, загальною площею 59, 20 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки в даному випадку позивач довела свої вимоги належними та допустимими доказами, які встановлені судом та які свідчать про існування у сторін в спірний період прав і обов`язків подружжя та придбання спірної квартири за спільні кошти сторін.
Доводи відповідача про те, що він придбав спірну квартиру за особисті кошти та те, що сторони не мали спільного бюджету і будь-яких спільних прав та обов`язків, спростовані матеріалами справи.
Доказів того, що відповідач мав власні кошти для погашення кредиту взятого на придбання спірної квартири в сумі одноразового платежу 44 562,89 дол. США, останній не надав, навпаки позивач надала докази про внесення цього платежу за рахунок отриманих нею коштів від продажу її власної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_2 та його адвокат Фогель В. В. подали касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з`ясував обставини справи.
Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 21, 60, 74 СК України), викладених у постановах Верховного Суду України: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15; від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15; постановах Верховного Суду: від 25 січня 2018 року у справі № 337-5266/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 369/5481/16, від 29 січня 2020 року у справі № 379/3191/15-ц.
Також заявники у поданій касаційній скарзі посилаються на відсутність висновку щодо необхідності встановлення судами джерела (матеріальних коштів), а також ціль придбання майна, що в подальшому зробить можливим визначити правовий статус такого майна.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
19 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року до закінчення касаційного провадження.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.
Доводи відзивів на касаційну скаргу
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Колодій Є. В. у відзивах на касаційну скаргу вказують на правильність висновків апеляційного суду, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.
ОСОБА_1 до відзиву додала клопотання, в якому просить провести розгляд справи з викликом сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 вересня 2005 року позивачем було укладено договір оренди № 485 щодо оренди квартири АДРЕСА_3 . Строк дії цього договору відповідно до пункту 6.1 з 04 вересня 2005 року по 04 вересня 2007 року (т. 1, а.с. 16-17).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 грудня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (продавці) передали у власність ОСОБА_5 (покупець) квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Нерухоме майно належить продавцям на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 серпня 2001 року на підставі розпорядження № 2161 від 14 серпня 2001 року, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 22 серпня 2001 року (т. 1, а.с. 14-15).
18 січня 2007 року ОСОБА_2 та ТОВ "ФК "ПрімІнвест" уклали договір № 77 про участь у Фонді фінансування будівництва (т. 1, а.с. 18).
Відповідно до свідоцтва НОМЕР_2 про участь у Фонді фінансування будівництва ФК "ПрімІнвест" за програмою ЗАТ "МЖК "Оболоньжитлобуд" за ОСОБА_2 закріплено об`єкт інвестування - житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4, загальною проектною площею 58, 05 кв. м (т. 1, а.с. 21).
Відповідно до договору кредиту № 014-14-КЖ від 25 січня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк") надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 56 772,00 дол. США зі сплатою 12,7 % річних з кінцевим терміном погашення - 24 січня 2017 року (т. 1, а.с. 28-34).
Відповідно до пункту 1.4 договору кредиту ОСОБА_2 гарантував, що на момент підписання цього договору не існує подій, що створюють загрозу належному виконанню цього договору (судові справи, майнові вимоги третіх осіб тощо), про які він не повідомив кредитора.
Згідно умов іпотечного договору № 014-14ЗЖ від 25 січня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та АКБСР "Укрсоцбанк", відповідач передав банку в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту № 014-14-КЖ від 25 січня 2007 року майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною житловою площею 58, 05 кв. м (т. 1, а.с. 22-27).
В укладених правочинах (договори кредиту та іпотеки) ОСОБА_2 зазначив місце свого фактичного проживання: АДРЕСА_5 .
21 липня 2008 року, після сплати кредитними коштами об`єкту інвестування, ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 (будівельна адреса: АДРЕСА_6 ) (т. 1, а.с. 43-45).
20 травня 2010 року ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_6 належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири.
За погодженням сторін продаж цієї квартири вчинено за 530 640,00 грн, що є еквівалентом 67 000,00 дол. США (т. 1, а.с. 37-38).
Відповідно до заяви на переказ готівки № kr69019 від 20 травня 2010 року ОСОБА_2 сплатив на погашення кредиту 44 562,89 дол. США (еквівалент 353 192, 10 грн) (т. 1, а.с. 39).
Факт повного погашення кредиту підтверджується листом банку до приватного нотаріуса, де банк просив вилучити запис з Державного реєстру іпотек та зняти заборону на відчуження нерухомого майна (т. 1, а.с. 86).
Як вбачається з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, отримав дохід: за 2007 рік у розмірі 72 347,00 грн; за 2008 рік - 94 206,80 грн, за 2009 рік - 115 926,01 грн, за 2010 рік - 111 383,60 грн, за 2011 рік - 143 746,61 грн, за 2012 рік - 144 634,99 грн, за 2013 рік - 135 741,89 грн, за 2014 рік - 155 913,61 грн (т. 1, а.с. 162-166).
Відповідно до договору № 1008/10 від 10 серпня 2010 року ОСОБА_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_4, доручила, а ЗАТ "Будкомплекс" прийняло зобов`язання виконати роботи по виготовленню та встановленню металопластикових віконних блоків та дверей за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 132-133).
Згідно договору № 000021925 від 17 квітня 2011 року ОСОБА_1 уклала договір з ФОП ОСОБА_7 про постачання питної води торгівельної марки "Небесна криниця" за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 136).
01 червня 2011 року між ТОВ "МЖК "Оболонь-Комфорт" та ОСОБА_2, що є власником квартири АДРЕСА_2, укладено договір № с47а058-п про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території (т. 1, а.с. 137-138).
01 червня 2011 року між ТОВ "МЖК "Оболонь-Комфорт" та ОСОБА_2, що є власником квартири АДРЕСА_2, укладено договір № с47а058-ов про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (а.с. 139-141).
15 липня 2011 року між СПД ОСОБА_8 (провайдер) та ОСОБА_1 (абонент) укладено договір № 13288 про надання послуг підключення та доступу до мережі Інтернет; адреса надання послуг - АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 142).
13 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Тепло-Майстер" укладено договір № 12371 про продаж обладнання - прилад комерційного обліку теплової енергії, а також щодо виконання робіт з проектування та монтажу вузла обліку теплової енергії за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 147).
Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 09 січня 2019 року у справі № 756/56/19 ОСОБА_2 звільнено від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП за малозначністю вчиненого правопорушення. Згідно вказаної постанови 09 грудня 2018 року о 11.24 год. ОСОБА_2 за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_4 спровокував конфлікт, вчинивши сімейну сварку зі своєю співмешканкою ОСОБА_1 . У судовому засіданні ОСОБА_2 визнав факт того, що був конфлікт зі співмешканкою, який виник на підґрунті майнового спору (т.1, а.с. 210).
Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, допитані місцевим судом у судовому засіданні, підтвердили що сторони проживали разом як сімейна пара, а спірна квартира була придбана за рахунок продажу своєї квартири позивачем.
Свідок ОСОБА_14, допитаний у судовому засіданні, повідомив суду про те, що з відповідачем знайомий приблизно 18 років, позивача бачив з відповідачем декілька разів та з точки зору свідка сторін не можна назвати однією сім`єю.
Місцевий суд не прийняв уваги в якості доказів фотокартки, які були надані позивачем, оскільки невідомо ким, коли та з якою метою зроблені ці фотокартки, хто зображений на фотокартках.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування положень статей 21, 60, 74 СК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15; від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15; постановах Верховного Суду: від 25 січня 2018 року у справі № 337-5266/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 369/5481/16, від 29 січня 2020 року у справі № 379/3191/15-ц.
У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 суд касаційної інстанції вказав про те, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, суд касаційної інстанції вказав про те, що для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України. За загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за частиною третьою статті 61 СК України - довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім`ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов`язані із сімейними.
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17, суд касаційної інстанції вказав про те, що відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, суд касаційної інстанції вказав про те, що норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.
Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.
За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15, суд касаційної інстанції вказав про те, що із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.
Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюється положеннями статті 65 СК України.
Так, статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Згідно із частинами 1, 2 статті 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи - підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, суд касаційної інстанції вказав про те, що статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, суд касаційної інстанції вказав про те, що майно, набуте до 01 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, суд касаційної інстанції вказав про те, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, суд касаційної інстанції вказав про те, що за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Отже, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.
У постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 337-5266/15-ц, суд касаційної інстанції вказав про те, що факт періодичного спільного проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї.
У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 369/5481/16, суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про те, що чоловік та жінка, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не мають взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, належність їм майна на праві спільної сумісної власності законом не презюмується. Натомість у законі передбачено виняток і надано їм лише право визнати набуте ними майно спільною сумісною власністю. Але для доведення спільності майна необхідна наявність двох критеріїв: встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і надання доказів набуття певного майна в період цього проживання. Таким чином, майно, набуте під час спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, може бути визнане спільним сумісним майном при доведеності цих обставин, в іншому випадку може залишатись у власності одного з них, на кого було зареєстроване. Визнання майна, яке зареєстровано на чоловіка або жінку, які проживають без реєстрації шлюбу, особистою приватною власністю іншого з них, законом не передбачено
Отже, вирішення питання про встановлення факту спільного проживання сторін є можливим та є доцільним у випадку вирішення спору з приводу визнання спірного нерухомого майна спільним сумісним майном.
Аналогічних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов й у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 379/3191/15-ц.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.