Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 306/1042/20
провадження № 61-8761св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача),Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - керівник Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Свалявської міської ради,
відповідач- ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позивних вимог
У серпні 2020 року керівник Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Свалявської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Просив стягнути з відповідача на користь держави в особі Свалявської міської ради Свалявського району заборгованість по орендній платі за землю у розмірі 277 512,95 грн., пеню за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 1764,50 грн., 3 % річних у розмірі 20 576,92 грн., інфляційні втрати у розмірі 49 169,21 грн., всього - 349 023,58 грн.
У вересні 2020 року від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в зв`язку з тим, що спір є публічно-правовим, справа повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства та підвідомча Закарпатському окружному адміністративному суду.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 січня 2021 року закрито провадження у справі за позовом керівника Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Свалявської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що орендна плата є податком відповідно до положень Податкового кодексу України, тому такий спір має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись з такою ухвалою, прокурор Свалявського відділу Мукачівської місцевої прокуратури подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу прокурора Свалявського відділу Мукачівської місцевої прокуратури задоволено.
Ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 січня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом спору у справі є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за землю, що виникають з договірних відносин на підставі та з моменту укладення договору оренди.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку, що даний спір є цивільно-правовим. Також зазначає, що нарахування та стягнення орендної плати, в т.ч. застосування санкцій та пені, проводиться відповідно до вимог податкового законодавства, оскільки адміністрування орендної плати за земельні ділянки, які знаходяться у комунальній власності, покладено на податкові органи.
Доводи інших учасників справи
23 червня 2021 року на адресу Верховного Суду від керівника Мукачівської місцевої прокуратури засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому заявник просить суд касаційну скаргу боржника залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
16 червня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що при зверненні до суду з позовом Мукачівська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Свалявської міської ради Свалявського району просила стягнути з відповідача на користь держави в особі Свалявської міської ради Свалявського району заборгованість по орендній платі за землю в розмірі 349 023,58 грн.
Позов мотивований тим, що між Свалівською міською радою та відповідачем укладено договір оренди від 17 червня 2011 року та під час проведення моніторингу виявлено порушення вимог земельного законодавства у частині недотримання умов використання земельної ділянки комунальної власності, яке полягає у тому, що відповідачем за договором оренди наявна заборгованість із орендної плати за користування земельною ділянкою площею 2,6751 га виробничого призначення за адресою: АДРЕСА_1 .
Строк дії договору оренди становить 10 років. Орендну плату за користування земельною ділянкою визначено у розмірі 3542, 58 грн щомісячно. Така плата вноситься не пізніше 15 числа поточного місяця поточного року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процессу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Разом з тим за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 280/191/19 (провадження № 14-377цс19).
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що стороною у справі є суб`єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17 (провадження № 11-524апп18).
Спір у справі, що розглядається, стосується договірних відносин щодо оренди земельної ділянки, яка є комунальною власністю, а міська рада під час здійснення повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин.
Отже, між сторонами у справі виник спір про цивільне право.
Таким чином, апеляційний суд, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.
Той факт, що адміністрування орендної плати за земельні ділянки, які знаходяться у комунальній власності, покладено на податкові органи, не позбавляє Свалявську міську раду як власника земельної ділянки та сторону договору самостійно захищати свої порушені права. Позивач як розпорядник коштів місцевого бюджету та власник земельної ділянки використав саме форму платежу у вигляді орендної плати, що ґрунтується на умовах укладеного між сторонами договору оренди землі і не суперечить вимогам чинного законодавства.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що вказаний спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства, а не цивільного судочинства, є безпідставними.
Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.