Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 646/1398/20
провадження № 61-9217св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Лиска Павлом Олександровичем, на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року у складі судді Білінської О. В., постанову Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позов мотивовано тим, що з 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2018 року.
За час сумісного проживання у них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні.
Позивачка зазначає, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не приймає участі в її вихованні та не надає допомоги.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини - доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнути з ОСОБА_2 щомісячно на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у твердій грошові сумі в розмірі 5 000 грн, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 грн, щомісячно, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 03 березня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місяць.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, щодитина проживає разом з матір`ю, знаходиться на її утриманні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення відповідача батьківських прав, місцевий суд виходив з того, що доказів того, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, ухиляється від виконання своїх обов`язків по відношенню до дитини, матеріали справи не містять.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Лиска П. О. подав апеляційну скаргу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 24 травня 2021 року рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лиска П. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що розмір аліментів має бути необхідним, достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а права та інтереси дитини повинні ставитися на перше місце.
Вважає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що позивачкою додано відповідні докази, які свідчать про відсутність відповідача на усіх святах, сімейних зустрічах. Також зазначає, що надані нею докази у сукупності підтверджують ігнорування відповідачем інтересів доньки.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
06 серпня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
За час сумісного проживання у сторін по справі народилася дитина - донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2018 року шлюб, зареєстрований 19 листопада 2014 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розірвано.
Установлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом із матір`ю - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.