Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 332/2074/17-ц
провадження № 61-15670св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Перша запорізька державна нотаріальна контора,
особи, які подавали апеляційну скаргу - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2, правонаступниками якої є ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, - ОСОБА_5, на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2017 року у складі судді Сінєльніка Р. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першої запорізької державної нотаріальної контори про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6 . У липні 2017 року йому стало відомо, що незадовго до своєї смерті його батько набув право власності на нерухоме майно, що знаходиться на території Донецької області, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
ОСОБА_1 зазначав, що для отримання спадщини він не зміг у встановлений строк звернутись із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини, оскільки він не був обізнаний про наявність спадкового майна, а також про те, де це майно знаходиться.
Вважав причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини поважними.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Надано ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю три місяці для прийняття спадщини та подання заяви про прийняття спадщини до органів нотаріату після смерті його батька - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що позивач пропустив строк для подачі заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори з поважних причин, пов`язаних із об`єктивними та істотними труднощами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання йому додаткового строку для подання заяви щодо прийняття спадщини до нотаріальної контори, оскільки позивач пропустив строк для подачі такої заяви з поважних причин, пов`язаних із об`єктивними та істотними труднощами.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що не знайшли свого підтвердження доводи заявника про те, що оскаржуване рішення має наслідки порушення права на спадщину ОСОБА_2 та ОСОБА_3
ОСОБА_2, вважаючи себе особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині як непрацездатна вдова згідно із частиною першою статті 1241 ЦК України, за наявності належних та допустимих доказів, не позбавлена можливості звернутись до нотаріальної контори, та у випадку відмови до суду з позовом про встановлення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Оскільки ні після смерті спадкодавця у передбачений законом строк, ні на момент ухвалення оскаржуваного рішення, ані на час перегляду рішення в апеляційному порядку, будучи обізнаними про смерть спадкодавця, наявність заповіту та волю спадкодавця, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися, тому суд апеляційної інстанції вважав, що вони не входять до кола спадкоємців які прийняли спадщину і не можуть вважатися належними відповідачами, які повинні були бути залучені до розгляду цієї справи.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постійно проживали разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, внаслідок чого вважаються такими, що прийняли спадщину згідно частини третьої статті 1268 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2, правонаступниками якої є ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, - ОСОБА_5, подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просили скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, та витребувано матеріали цивільної справи № 332/2074/17-ц із Заводського районного суду м. Запоріжжя.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі відмовлено. Касаційне провадження у справі № 332/2074/17-ц зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 332/2074/17-ц. залучено до участі у справі ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як правонаступників ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Справу № 332/2074/17-ц призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
ОСОБА_3 вважає, що позивачем не доведено існування обставин, на які він посилався у своїй позовній заяві, а також не наведено поважних причин пропуску шестимісячного строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності майна спадкодавця - ОСОБА_6 на території Донецької області, а також обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2, правонаступниками якої є ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, - ОСОБА_5, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що зазначений ОСОБА_1 відповідач Перша запорізька державна нотаріальна контора не є належним відповідачем у справі, оскільки відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини, а також відмови від прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Представник ОСОБА_2, правонаступниками якої є ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, - ОСОБА_5, вважає, що на момент подання позову ОСОБА_1 було достовірно відомо, що його мати ОСОБА_2 проживала разом із спадкодавцем та має право на обов`язкову частку у спадщині, тому вона є такою, що прийняла спадщину після померлого ОСОБА_6 .
Разом із тим вважає, що судом першої інстанції порушено правила територіальної підсудності.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційні скарги, у якому зазначено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
За життя померлий ОСОБА_6 склав заповіт, згідно із яким на випадок своєї смерті заповідав все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, а також все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_1 (а. с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, про що свідчить видане міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції свідоцтво про смерть, актовий запис від 03 вересня 2014 року № 5702 (а. с. 2).
ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвами про народження від 29 грудня 1966 року серії НОМЕР_1 та 27 листопада 1973 року серії НОМЕР_2 (а. с. 3, 55).
У відповідності до свідоцтва про шлюб від 06 листопада 1965 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 з 06 листопада 1965 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 (а. с. 56).
Згідно витягу зі спадкового реєстру № 48751540 спадкова справа після померлого ОСОБА_6 не заводилась (а. с. 13).
Відповідно до листа Першої запорізької державної нотаріальної контори від 27 липня 2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що оскільки він не звертався до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини у строк, встановлений статтею 1270 ЦК України, та не проживав разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, ОСОБА_1 вважається таким, що не прийняв спадщину. Роз`яснено, що згідно статті 1272 ЦК України, за позовною заявою, додатковий строк для прийняття спадщини може бути встановлений судом (а. с. 16).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинностіцим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановити або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, - ОСОБА_5, задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Частинами першою-третьою статті 11-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. Спадкова справа підлягає реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" вказано, що визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК України, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.
Вчинення нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину відноситься до компетенції нотаріусів (стаття 34 Закону України "Про нотаріат").
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що законодавець встановив шестимісячний строк для прийняття спадщини, не маючи на меті безумовне позбавлення спадщини спадкоємців, які бажали її прийняти, але за певних обставин пропустили цей строк.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, ураховуючи указ Президента України "Про рішення ради національної безпеки і оборони України" від 04 листопада 2014 року № 875/2014 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача об`єктивних труднощів для своєчасного прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_8, оскільки йому було невідомо про те, що незадовго до своєї смерті його батько ОСОБА_8 набув право власності на нерухоме майно, що знаходиться на території Донецької області, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Верховний Суд погоджується з такими висновками про те, що ОСОБА_1 пропустив строк з поважних причин, а зазначеним рішенням судів не порушені права заявників, які не брали участі у справі, проте при зазначених обставинах суд апеляційної інстанції мав закрити провадження на підставі апеляційної скарги осіб, які не брали участі у справі.
З урахуванням приписів статті 410 ЦПК України Верховний Суд не вбачає необхідності скасування правильних по суті і законних судових рішень з одних лише формальних міркувань, перевіривши їх у межах доводів касаційних скарг осіб, які не брали участі у справі та конкретних обставин про те, що вони не довели порушень зазначеними судовими рішеннями їхніх спадкових прав, оскільки вони спадщину не прийняли і не вчинили дій до її прийняття.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що у матеріалах справи відсутня обґрунтована постанова про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину, є безпідставними, оскільки предметом позову є не оскарження дій нотаріуса, а визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, який залишив заповіт на користь позивача.
Разом із тим не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про те, що оскаржуване рішення має наслідки порушення права на спадщину ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки ні після смерті спадкодавця у передбачений законом строк, ні на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень, будучи обізнаними про смерть спадкодавця, наявність заповіту та волю спадкодавця, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що вони не входять до кола спадкоємців які прийняли спадщину і не можуть вважатися належними відповідачами, які повинні були бути залучені до розгляду цієї справи.
Крім того матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постійно проживали разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, внаслідок чого вважаються такими, що прийняли спадщину згідно частини третьої статті 1268 ЦК України.
При цьому ОСОБА_2, вважаючи себе особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині як непрацездатна вдова згідно із частиною першою статті 1241 ЦК України, за наявності належних та допустимих доказів, не позбавлена була можливості звернутись до нотаріальної контори, та у випадку відмови до суду з позовом про встановлення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідно частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Оскільки спадкоємець вчасно не подала заяву про прийняття спадщини, то поновлення її права на прийняття такої відбувається шляхом звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Разом із тим, позивач звернувся до нотаріальної контори та нотаріусом роз`яснено позивачу порядок звернення до суду, повідомлено строк, на який може бути відкладена нотаріальна дія.
Доводи касаційних скарг про те, що судами першої та апеляційної інстанцій було проігноровано урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, не зазначив того, у чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах, зокрема, якому саме конкретному висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, суперечать рішення судів.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.