Постанова
Іменем України
05 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 757/11090/18-ц
провадження № 61-9987св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа - ОСОБА_3, про припинення договорів поруки.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк"), третя особа - Свідерська Л. Д., про припинення договорів поруки, який мотивований тим, що 22 червня 2007 року між ним та ВАТ "Кредитпромбанк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", далі - ПАТ "Дельта Банк"), був укладений договір поруки № 49.28/12-П1/07-In на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 49.28/12/07-In.
13 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредитпромбанк" був укладений договір поруки № 49.28/41/П1/07-Сна на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 13 грудня 2007 року № 49.28/41/07-Сна.
12 червня 2009 року ВАТ "Кредитпромбанк" направив ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомлення-вимоги № 18726/49.28-7249-49.54 про погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 49.28/12/07-In та за кредитним договором від 13 грудня 2007 року № 49.28/41/07-Сна, в яких вимагалось дострокове погашення кредитної заборгованості в загальному розмірі 475 292,88 дол. США в строк до 12 липня 2009 року.
Оскільки вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором банк повинен був пред`явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто в строк до 12 січня 2010 року, а банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 49.28/12/07-In в солідарному порядку з ОСОБА_1 лише 23 травня 2011 року, а з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 грудня 2007 року № 49.28/41/07-Сна лише 25 листопада 2010 року, то порука є припиненою.
Позивач просив визнати припиненою поруку за договором поруки № 49.28/12-П1/07-In від 22 червня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредитпромбанк", визнати припиненою поруку за договором поруки від 13 грудня 2007 року № 49.28/41/П1/07-Сна, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредитпромбанк".
УхвалоюПечерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2018 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ПАТ "Дельта Банк".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що правові підстави вважати, що кредитором порушено строки звернення з позовом до суду в розумінні частини четвертої статті 559 ЦК України і як наслідок, втрачено право вимоги до поручителя щодо виконання основного зобов`язання, відсутні. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2011 року, позовні вимоги ПАТ "Кредитпромбанк" про стягнення солідарно боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено, а в зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ "Кредитпромбанк" про визнання поруки припиненою відмовлено. Тобто, дані правовідносини уже були предметом судового розгляду.
Оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили і яким задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень статті 559 ЦК України немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Печерського районного суду м. Києва.
30 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц.
У касаційній скарзі зазначається, що строк дії поруки не встановлено кредитними договорами та договорами поруки. Позов до поручителя кредитор пред`явив після збігу шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України (у відповідній редакції).
Доводи інших учасників справи
У серпні 2020 року ПАТ "Дельта Банк" надіслало відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що оспорювану поруку не може бути визнано припиненою, оскільки відсутні будь-які правові підстави, зазначені у статті 559 ЦК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 22 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Кредитпромбанк" було укладено кредитний договір № 49.28/12/07-In, згідно умов якого ВАТ "Кредитпромбанк" відкриває ОСОБА_3 невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України та/або в іноземній валюті в межах загальної суми 552 900,00 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату надання кожного кредиту, а ОСОБА_3 зобов`язується повернути не пізніше 21 червня 2017 року наданий кредит на умовах та у порядку, що передбачені цим договором.
22 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредитпромбанк" був укладений договір поруки № 49.28/12-П1/07-In в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 перед ВАТ "Кредитпромбанк" за договором № 49.28/12/07-In.
Відповідно до пункту 1.2 договору поруки від 22 червня 2007 року № 49.28/12-П1/07-In, поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору.
Згідно з пунктом 1.3 договору поруки від 22 червня 2007 року № 49.28/12-П1/07-In, поручитель бере на себе зобов`язання відповідати перед банком в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник.
13 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Кредитпромбанк" було укладено кредитний договір № 49.28/41/07-Сна, згідно умов якого ВАТ "Кредитпромбанк" відкриває ОСОБА_3 відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 560 000,00 грн строком до 09 грудня 2016 року.
13 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредитпромбанк" був укладений договір поруки № 49.28/41/П1/07-Сна в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 перед ВАТ "Кредитпромбанк" за договором № 49.28/41/07-Сна.
Відповідно до пункту 1.2 договору поруки від 13 грудня 2007 року № 49.28/41/07-Сна, поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору.
У пункті 1.3 договору поруки від 13 грудня 2007 року № 49.28/41/07-Сна сторони погодили, що поручитель бере на себе зобов`язання відповідати перед банком в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник.
26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно умов якого ПАТ "Кредитпромбанк" передало, а ПАТ "Дельта Банк" отримало право вимоги за кредитними договорами, в тому числі від 22 червня 2007 року № 49.28/12/07-In та від 13 грудня 2007 року № 49.28/41/07-Сна, тобто ПАТ "Дельта Банк" є правонаступником ПАТ "Кредитпромбанк", отже, є кредитором у зобов`язанні.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції
Закону України від 14 червня 2016 року № 1414-VIII) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 233/4348/16 (провадження № 61-121св21).
Отже, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Тобто, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2011 року, позовні вимоги ПАТ "Кредитпромбанк" про стягнення солідарно боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено, а в зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ "Кредитпромбанк" про визнання поруки припиненою відмовлено. Тобто, вказані правовідносини уже були предметом судового розгляду.
При ухваленні судом рішення про задоволення вимог кредитора до поручителя, стягнення з останнього кредитної заборгованості, суд встановлює обставини щодо дійсності поруки, що є підставою для задоволення таких вимог. Отже при розгляді позову до боржника та поручителя Деснянський районний суд м. Києва встановив обставини дійсності поруки, а тому стягнув борг також з поручителя.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 317/503/16 (провадження № 61-9995св18) зазначено, що відмова в задоволенні позову про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильною.
Таким чином, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили і яким задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень статті 559 ЦК України немає.
Враховуючи вищезазначене, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
У постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року по справі № 202/4494/16-ц, на яку посилається позивач у касаційній скарзі. За актуальним висновком Великої Палати ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, зокрема викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 та від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.