Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 296/4565/17
провадження № 61-10353св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Фещенко Антон Олександрович, орган опіки та піклування Житомирської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Ярош Володимир Васильович, на рішення Корольовського районного суду м. Житомира,
у складі судді Сингаївського О. П., від 11 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С., від 26 травня 2021 року
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання довіреності та договору купівлі-продажу квартири недійсними, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення без надання іншого житла.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він був та фактично є власником квартири АДРЕСА_1 .
У 2015 року загубив правовстановлюючі документи на квартиру та мав намір їх відновити, проте довідався, що 02 березня 2015 року квартиру було продано ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу.
Представником продавця у договорі зазначено ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від 22 серпня 2014 року нібито від імені позивача.
ОСОБА_1 стверджував, що не видавав довіреності від 22 серпня
2014 року і не уповноважував ОСОБА_5 продавати квартиру. У зв`язку з чим був змушений звернутися до правоохоронних органів.
У кримінальному провадженні ОСОБА_5 повідомив, що на підставі довіреності від 22 серпня 2014 року не діяв, договору купівлі-продажу не підписував, а паспорт № НОМЕР_1, який зазначений у оспорюваному договорі, втратив у 2006 році, а тому йому невідомо, хто діяв на підставі втраченого ним паспорта.
Крім того, в ході кримінального провадження проведено почеркознавчу експертизу, якою встановлено, що підпис від імені позивача на довіреності від 22 серпня 2014 року вчинений іншою особою.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсною довіреність серії та номер бланка: НАА 128180, на представництво його інтересів, видану на ім`я ОСОБА_5 та посвідчену
22 серпня 2014 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А. О. за № 330 у реєстрі нотаріальних дій;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 від 02 березня 2015 року, укладений між представником продавця ОСОБА_5, який діяв від імені власника ОСОБА_1 на підставі довіреності від 22 серпня 2014 року, та покупцем
ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А. О. за № 96 в реєстрі.
- усунути перешкоди у користуванні житлом та виселити ОСОБА_6, ОСОБА_3 з спірної квартири без надання іншого житла.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 жовтня
2018 року залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_4, законним представником якої є ОСОБА_3, та в якості третьої особи орган опіки та піклування Житомирської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, визнавши недопустимим доказом висновок експерта № 1/3421 від 20 жовтня 2016 року, складений за результатами проведеної у кримінальному провадженні почеркознавчої експертизи, вважав недоведеними позовні вимоги.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2019 року в частині відмови в усуненні перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_6 без надання іншого житла скасовано, провадження у цій частині справи закрито.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_6 померла, а спірні правовідносини в частині її виселення не допускають правонаступництва.
Переглядаючи оскаржуване рішення в іншій частині, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо недопустимості, як доказу, висновку експерта № 1/3421 від 20 жовтня 2016 року, складеного за результатами проведеної почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні.
При цьому, відхиляючи доводи позивача про те, що він ніколи не мав волевиявлення на видачу оспорюваної довіреності для відчуження спірної квартири, суд вказав на їх безпідставність, оскільки поведінка ОСОБА_1 свідчить про зворотне та спростовує його твердження. Суд вважав, що ОСОБА_1 було відомо про продаж спірної квартири та він особисто був ініціатором даного правочину і вчиняв дії, спрямовані на його укладення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ярош В. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ярош В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, щодо допустимості, як доказу у цивільній справі, висновку почеркознавчої експертизи, що проведена у кримінальному провадженні та містить інформацію щодо предмета доказування за поданим позовом.
Вважає, що наданий висновок експерта відповідає вимогам статті 102
ЦПК України та статтям 1, 7, 10 Закону України "Про судову експертизу". При цьому, апеляційний суд помилково керувався науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року, які не є нормативно-правовим актом.
Стверджує, що позивач не мав наміру відчужувати свою квартиру, а безпідставна відмова у захисті прав на майно спричинила позбавлення його єдиного житла.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Шостачук І. М., в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначає, що висновок експерта не був підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду, не був визнаний доказом в ході судового розгляду кримінального провадження, надана копія висновку не завірена, а тому судом першої інстанції обґрунтовано не взята до уваги.
Суд апеляційної інстанції також правильно вказав на те, що експертиза проводилась з порушенням науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року.
Крім того, позивачем не спростовано того факту, що він сам був ініціатором вчинення спірного правочину та вчиняв дії щодо його укладення.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 02 березня 2015 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області
13 березня 2001 року, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А. О. 22 серпня 2014 року за реєстром № 330 від імені
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Корольовським МВ УМВС України в Житомирській області
13 лютого 1999 року, передав у власність (продав), а покупець ОСОБА_6 прийняла у власність (купила) квартиру
АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено за 316 648 грн.
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А. О., який при вчиненні
02 березня 2015 року відповідної нотаріальної дії зазначив, що договір підписано у його присутності, а особи громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також перевірено повноваження представника та належність квартири ОСОБА_1 .
Спірна квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2004 року та набута ОСОБА_6 у спільну сумісну власність із чоловіком - ОСОБА_3 у період зареєстрованого шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 . Відповідно до спадкової справи № 9/2018 року спадщину, після ОСОБА_6, прийняли неповнолітня дочка ОСОБА_4, 2004 року народження, а також мати ОСОБА_2 .
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що її покійний чоловік працював директором ріелторського агентства і вона допомагала йому в цій діяльності. У 2015 році її чоловік підшукував квартиру ОСОБА_8 . На той час продавалася квартира по АДРЕСА_2, яку продавав ОСОБА_1 . Вона мала ключі від даної квартири і показувала її покупцям, в тому числі ОСОБА_8, які вирішили її придбали. Перед укладенням договору купівлі-продажу ОСОБА_8 зустрічались із
ОСОБА_1 в її присутності і останній повідомляв, що він загубив свій паспорт, тому договір буде укладати його представник за довіреністю.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що позивач ОСОБА_1 винаймав у неї кімнату з початку лютого 2015 року до травня 2016 року. Його привів друг її чоловіка. Гроші за проживання ОСОБА_1 їй передавали через чоловіка невідомі їй особи. У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 зловживав спиртними напоями вона попросила його звільнити житло.
Апеляційний суд, оглядаючи матеріали кримінального провадження № 12015060020003085, зареєстрованого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, встановив, що ухвалою слідчого судді Богунського районного суду
м. Житомира від 16 травня 2016 року надано дозвіл слідчому СВ Житомирського відділу поліції ГУ НП в Житомирській області тимчасового доступу до документів та розпорядження про їх вилучення (виїмку) у володінні приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Фещенка А. О., що містять нотаріальну таємницю, а саме довіреності ОСОБА_1 громадянам ОСОБА_10 та ОСОБА_5 про продаж квартири АДРЕСА_1 ; інших документів, наданих нотаріусу для оформлення договору купівлі-продажу.
Протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 24 травня
2016 року за участі двох понятих та описом від 24 травня 2016 року, складених слідчим СВ Житомирського відділу поліції ГУ НП в Житомирській області, у приватного нотаріуса Фещенка А. О. вилучені документи, у тому числі: довіреність про розпорядження майном ОСОБА_1 ; договір купівлі спірної квартири ОСОБА_1 ; витяг перевірки дійсності довіреності тощо.
За змістом довіреності від 22 серпня 2014 року ОСОБА_1, 1958 року народження, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Корольовським РВ УМВС України в Житомирській області 13 лютого 1999 року, уповноважив ОСОБА_5, 1969 року народження, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області 13 березня
2001 року, управляти та розпоряджатися всім належним йому майном, укладати всі дозволені законом угоди, в тому числі: продавати майно, визначаючи суми та інші умови на свій розсуд; проводити розрахунки по укладених угодах; отримувати гроші від усіх осіб за всіма підставами; вести від імені ОСОБА_1 справи у всіх установах, у тому числі, реєстраційній службі, БТІ, ЖЕКУ; підписувати від імені ОСОБА_1 цивільно-правові угоди та розписуватися за ОСОБА_1 . Довіреність видана строком до
22 серпня 2017 року з правом передоручення та посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А. О. та зареєстрована в реєстрі за № 330.
Постановою слідчого СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області від 29 вересня 2016 року в кримінальному провадженні № 12015060020003085 призначена судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експерту Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру в Житомирській області. На вирішення експертизи поставлені питання: чи виконаний підпис в графі "підпис" довіреності №330 ОСОБА_1 .?; чи виконаний підпис в графі "підпис" в довіреності № 330 та в квитанції про сплату коштів банку ГУ ДКСУ у Житомирській області однією особою?
За висновком судового експерта групи технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних видів досліджень Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 1/3421
від 20 жовтня 2016 року підпис, який розміщений в графі "підпис" у оригіналі довіреності № 330 від 22 серпня 2014 року на право управляти та розпоряджатися майном ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).
Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У розглядуваній справі, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності свого волевиявлення на видачу довіреності
від 22 серпня 2014 року на ім`я ОСОБА_5, якою уповноважив останнього на продаж квартири АДРЕСА_1 .
При цьому, суд першої інстанції, вказуючи на недопустимість висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1/3421 від 20 жовтня 2016 року, як доказу у цивільній справі, послався на те, що надана копія висновку не завірена, а крім того висновок експерта підготовлений не на замовлення учасника цивільної справи або на підставі ухвали суду.
Апеляційним судом були витребувані та оглянуті матеріали кримінального провадження № 12015060020003085 і зауважень щодо невідповідності оригіналу наданої позивачем копії висновку не висловлено.
Стосовно можливості використання як доказу у цивільній справі висновку експерта, проведеного у кримінальному провадженні, Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17 вказав, що чинне цивільне процесуальне законодавство не встановлює заборони використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.
Відповідно до частин першої-другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частин першої, третьої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
За змістом частини першої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, суди мали оцінити наданий позивачем висновок № 1/3421 від 20 жовтня 2016 року складений в межах кримінального провадження на підставі постанови слідчого, не як висновок експерта в розумінні пункту 2 частини другої статті 76 та статті 102 ЦПК України, а як письмовий доказ у цивільній справі, в сукупності з іншими доказами.
Натомість апеляційний суд, оцінюючи вказаний висновок як висновок експерта та вказуючи на недоліки матеріалів кримінального провадження і порушення порядку призначення експертизи, фактично виконав функції суду кримінальної юрисдикції.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Правильно встановивши, що учасники цивільної справи були обмежені у праві обрати експертну установу, запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта, апеляційний суд з огляду на вищенаведені положення статей 12, 76, 95, 102 ЦПК України мав повідомити учасникам справи, що наданий позивачем висновок № 1/3421 від 20 жовтня 2016 року не є висновком експерта в розумінні цивільного процесуального законодавства та роз`яснити як право звернутися до суду із клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи в межах розглядуваної цивільної справи, так і наслідки вчинення або невчинення цих процесуальних дій.
Крім того, апеляційний суд, пославшись на наявність в матеріалах кримінального провадження протоколів допиту свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, не дав оцінки позиції відповідача ОСОБА_5, який і в межах кримінальної справи і в своїх письмових поясненнях апеляційному суду (т. 3 а.с. 113) наполягав, що ніяких правочинів щодо спірної квартири не вчиняв і не підписував, а паспорт зазначений в довіреності та договорі купівлі-продажу втратив у 2006 році.
При цьому, в матеріалах справи наявна копія довідки Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області № 262 від 19 грудня 2008 року, відповідно до якої 28 жовтня 2006 року ОСОБА_5 замість втраченого паспорта серії НОМЕР_2 було видано інший паспорт серії НОМЕР_4 .
Апеляційний суд в оскарженій постанові вказав, що факти одержання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 паспортів замість втрачених тлумачиться на користь відповідачів, однак про наслідки такого тлумачення не зазначив.
За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
До повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, тоді як суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не використав вказані повноваження, належним чином не перевірив вказаних обставин справи, не роз`яснив позивачу право заявляти клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, що позбавляє Верховний Суд ухвалити власне рішення.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами встановлені не повно, а порушення допущені під час розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційним судом не усунені, постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності закриття апеляційним судом провадження у справі в частині позовних вимог про виселення ОСОБА_6, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,