Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 520/11358/15-ц
провадження № 61-7539св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи (за первісним позовом):
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого єОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
учасники справи (за зустрічним позовом):
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року у складі судді Калініченко Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 в борг суму грошових коштів у розмірі 108 000 доларів США, який зобов`язався їх повернути, про що було складено відповідну письмову розписку від 14 жовтня 2010 року. В подальшому ОСОБА_3 вказані грошові кошти ОСОБА_2 не повернув.
22 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про відступлення прав, за умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 право вимоги за борговою розпискою від 14 жовтня 2010 року, укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Оригінал розписки від 14 жовтня 2010 року та інші документи були передані ОСОБА_2 ОСОБА_1 за актом прийому передачі від 22 квітня 2015 року.
14 липня 2015 року ОСОБА_1, як новий кредитор за вказаним договором, направив лист-вимогу на адресу відповідача з вимогою про повернення боргу за розпискою від 14 жовтня 2010 року в сумі 108 000 доларів США протягом 30 днів від дня пред`явлення цієї вимоги.
Однак ОСОБА_3 вказані грошові кошти повернуті не були.
Враховуючи наведене просив суд стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики, укладеним у формі розписки від 14 жовтня 2010 року, в сумі 108000 доларів США.
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 жовтня 2010 року він написав на ім`я ОСОБА_2 розписку про отримання грошових кошів з наступним поверненням на нижченаведених умовах, а саме ОСОБА_3 прийняв у борг від ОСОБА_2 суму в розмірі 108 000 доларів США та зобов`язався повернути отриману суму тільки після продажу земельної ділянки та будівель, що розташовані в АДРЕСА_1, які належать йому на праві приватної власності.
Пунктом 4 розписки встановлені додаткові умови повернення, а саме: використання майна за цільовим призначенням, зокрема проживання та комерційного його використання. Повернення коштів відбувається за першою вимогою ОСОБА_2 .
Пунктом 6 розписки встановлено, що дана розписка є дійсною виключно в тому разі, якщо ОСОБА_2 має у наявності письмові докази про відсутність майнових та немайнових вимог з боку ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які мають бути передані ОСОБА_2 ОСОБА_3 в триденний строк із дня підписання цієї розписки, про що ОСОБА_3 має надати письмовий документ.
Пунктом 7 встановлено, що після повного розрахунку ОСОБА_2 повертає ОСОБА_3 отримані правовстановлюючі документи.
06 вересня 2013 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою від 14 жовтня 2010 року в сумі 108 000 доларів США, за яким Київським районним судом м. Одеси було відкрито провадження по справі № 520/11782/13-ц.
27 квітня 2015 року провадження по справі № 520/11782/13-ц було закрито згідно письмової заяви ОСОБА_2, у якій він посилався на те, що спір було вирішено поза судом.
У зв`язку з чим він вважає, що така письмова заява є підтвердженням виконання ним зобов`язань щодо повернення грошової суми в повному обсязі ОСОБА_2, оскільки жодних умов вона не містить.
В подальшому вказана ухвала суду про закриття провадження по справі № 520/11782/13-ц була скасована в апеляційному порядку, проте, він вважає, що сам факт відсутності спору щодо повернення спірної грошової суми за заявою первісного кредитора від 27 квітня 2015 року підтверджується.
22 квітня 2015 року ОСОБА_2 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги, яким передбачено, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за борговою розпискою на суму 108 000 доларів США від 14 жовтня 2010 року, укладеним між первісним кредитором та ним.
Зазначений договір про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є недійсним, оскільки фактично вказаний договір є договором факторингу. Однак він не був стороною договору про відступлення права вимоги, у зв`язку з чим вказаний договір порушує його права та інтереси.
За даним договором відступлення прав вимоги фактором виступає ОСОБА_1, як фізична особа, яка не може бути фінансовою установою і мати права на здійснення факторингових операцій, у зв`язку з чим вказаний договір про відступлення права вимоги підлягає визнанню недійсним.
ОСОБА_1 не мав права звертатись до суду, оскільки він не порушував його прав, і в подальшому він не міг бути замінений правонаступником ОСОБА_2, оскільки правочин є недійсним.
Враховуючи наведене просив суд: визнати договір про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за борговою розпискою від 14 жовтня 2010 року, укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним;
зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому оригінал боргової розписки на суму 108 000 доларів США від 14 жовтня 2010 року, укладеною між ОСОБА_2 та ним, оригінали правовстановлюючих документів, виданих на його ім`я на дачний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, а саме, рішення Київського районного суду від 26 листопада 2008 року по справі № 2-6842; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 березня 2009 року № 22217210, реєстраційний №2 6750959.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано договір про відступлення прав вимоги від 22 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, про передання прав вимоги за борговою розпискою від 14 жовтня 2010 року, укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним.
У задоволені решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року є удаваним правочином, а саме договором факторингу, який не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, у зв`язку із чим підлягає визнанню судом недійсним.
Відмовляючи у решті позовних вимог ОСОБА_3, суд виходив із того, що останнім не надано доказів виконання зобов`язань за договором позики.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд виходив із того, що останнім не надано доказів настання терміну виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задоволено.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 108 000 доларів США.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 не виконує та не намагається виконати свого обов`язку по виконанню зобов`язання або поверненню коштів, що свідчить про недобросовісність дій останнього, який, отримавши кошти від ОСОБА_2, погодився їх повернути, та на протязі більше 10 років не вчиняє дій по реалізації вказаного майна, а, навпаки, передав його в оренду третій особі, що суперечить його попередній поведінці - отриманню коштів та встановлення обов`язку їх повернути після продажу майна.
Також судом апеляційної інстанції вказано, що ОСОБА_3 має право на захист свого права у випадку порушення його ОСОБА_2, але ним не доведено, що укладенням спірного договору про відступлення права вимог за договором позики було порушено його права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, а в частині задоволених зустрічних позовних вимог залишити без змін, змінити рішення місцевого суду в частині підстав відмови у задоволенні первісних позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, провадження № 12-97гс18, від 20 січня 2021року у справі № 1512/1742/2012, провадження № 61-12778св19, від 20 січня 2021 року у справі № 344/19009/18, провадження № 61-10448св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року є договором факторингу, при цьому ОСОБА_2 є клієнтом (уступає грошову вимогу), а ОСОБА_1 є фактором (набуває грошову вимогу). ОСОБА_1 виступив фактором як фізична особа, яка не може бути фінансовою установою і мати права на здійснення факторингових операцій, отже такий договір є недійсним.
Також заявник вказує, що 27 квітня 2015 року провадження у справі № 520/11782/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 було закрито згідно письмової заяви позивача, у якій він посилався на те, що спір було вирішено поза судом. Така письмова заява ОСОБА_2 є підтвердження виконання відповідачем зобов`язань щодо повернення грошових коштів. В подальшому ухвала від 27 квітня 2015 року про закриття провадження у справі була скасована в апеляційному порядку за заявою ОСОБА_1 більш ніж через півтора року після її прийняття, проте факт відсутності спору підтверджується заявою первісного кредитора. Таким чином, ОСОБА_1 (новий кредитор) на підставі договору про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року намагався ініціювати спір, який вже було вирішено поза судом. Отже, договір про відступлення права вимоги безпосередньо порушує майнові права ОСОБА_3 .
Посилається на те, що протокольна ухвала суду першої інстанції від 27 червня 2017 року про процесуальне правонаступництво не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, оскільки підставою такого правонаступництва була недійсна угода.
Крім того, суди, відмовляючи у задоволенні його зустрічних позовних вимог, не врахували того, що він звернувся до суду на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки правовстановлюючі документа на майно зберігаються у ОСОБА_2 без відповідних правових підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, апеляційний суд не врахував, що останнім не було виконано пункт 6 розписки. Крім того, ОСОБА_2 не надано доказів настання умов, які передбачають право вимагати повернення грошових коштів.
На майно, про яке йде мова у розписці, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 червня 2014 року у справі № 522/5307/14-ц за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, накладено арешт.
Також суд апеляційної інстанції в порушення положень статті 367 ЦПК України не вирішив питання стосовно поновлення строку для подання нових доказів та поважності причин його пропуску. 10 лютого 2021 року представники ОСОБА_2 подали апеляційному суду нові докази, у тому числі відповідь № 128 від 17 травня 2019 року, у якій вказано, що Одеський навчальний заклад середньої освіти І-ІІІ ступенів "Школа Мрії" орендує з 16 березня 2019 року у ОСОБА_3 приміщення по АДРЕСА_1 . На підставі цього апеляційний суд дійшов висновку про порушення позичальником пункту 4 розписки від 14 жовтня 2010 року, що є порушенням норм процесуального права.
Вказує, що під час судових дебатів у суді першої інстанції представником ОСОБА_3 було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, а тому не вирішував питання щодо застосування строків позовної давності. Проте, подаючи апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, він наголошував про необхідність їх застосування.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 жовтня 2010 року ОСОБА_3 склав письмову розписку, за текстом якої вбачається, що він отримав від ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 108 000 доларів США, які він зобов`язався повернути ОСОБА_2 після продажу належного йому на праві власності нерухомого майна: земельної ділянки та домоволодіння, розташованих у АДРЕСА_1 .
Згідно із пунктом 3 розписки встановлено мінімальну вартість продажу майна на рівні, не нижче 750 000 доларів США. Будь-яка інша сума продажу, що є нижчою, не є підставою для повернення отриманих коштів.
Пунктом 4 розписки встановлені додаткові умови повернення, а саме: у разі використання майна за цільовим призначенням, зокрема проживання та комерційного його використання, повернення коштів відбувається за першою вимогою ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 6 розписки встановлено, що дана розписка є дійсною виключно у тому разі, якщо ОСОБА_2 має в наявності письмові докази про відсутність майнових та немайнових вимог з боку ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які мають бути передані ОСОБА_2 ОСОБА_3 у триденний строк із дня підписання цієї розписки, про що ОСОБА_3 має надати письмовий документ.
Пунктом 7 розписки встановлено, що після повного розрахунку ОСОБА_2 повертає ОСОБА_3 отримані правовстановлюючі документи.
У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 14 жовтня 2010 року в розмірі 108 000 доларів США, що за курсом у національній валюті складало 863 244 грн (справа № 520/11782/13-ц).
22 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ОСОБА_2, як первісний кредитор, передав ОСОБА_1, як новому кредитору, право вимоги повернення вищевказаних грошових коштів ОСОБА_3 в сумі 108 000 доларів США. Оригінал розписки та інші документи були передані ОСОБА_1 за актом прийому-передачі від 22 квітня 2015 року від ОСОБА_2 .
Пунктом 1.2 зазначеного договору встановлено, що за цим договором новий кредитор - ОСОБА_1 одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника - ОСОБА_3 належного виконання всіх зобов`язань за основним договором - договором позики від 14 жовтня 2010 року.
Згідно із пунктом 1.3 договору цей договір є відплатним та за цим договором новий кредитор передав, а первісний кредитор прийняв суму грошових коштів у розмірі 60 000 доларів США.
Відповідно до пункту 2.1 договору первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, а саме: оригінал боргової розписки на суму 108 000 доларів США від 14 жовтня 2010 року, укладеної між первісним кредитором та боржником; оригінал правовстановлюючих документів на дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1, а саме: рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2008 року по справі № 32-6842 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 березня 2009 року № 22217210, реєстраційний № 26750959.
Факт передання ОСОБА_2 ОСОБА_1 вказаних документів на виконання пункту 2.1 договору про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року підтверджується наданим до суду актом прийому-передачі від 22 квітня 2015 року.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року по справі № 520/11782/13-ц заяву задоволено, прийнято відмову ОСОБА_2 від позову, провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 14 жовтня 2010 року закрито.
ОСОБА_1 у серпні 2015 року подано до суду зазначену позовну заяву про стягнення із ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 14 жовтня 2010 року.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 січня 2017 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року про закриття провадження по справі № 520/11782/13-ц та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
В подальшому по цивільній справі № 520/11782/13-ц ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_2 від 27 квітня 2015 року про відмову від позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та залишено без розгляду позовну заяву до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 14 жовтня 2010 року, за заявою ОСОБА_2, з посиланням про відсутність необхідності в цьому позові, оскільки у провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа № 520/11358/15-ц.
10 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду про розірвання договору про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року. У зв`язку з чим 27 червня 2017 року судом за клопотанням третьої особи - ОСОБА_2, було замінено позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 на ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.