Постанова суду № 334/402/18 від 22.09.2021 про визнання недійсними та скасування постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу,...

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 334/402/18

провадження № 61-8652св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: заступник начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Запорізькій області Юлдашев Андрій Алішерович, публічне акціонерне товариство "МетаБанк",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2020 року у складі судді Гнатюка О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянова Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Запорізькій області Юлдашева А. А. (далі - заступник начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області), публічне акціонерне товариство "МетаБанк" (далі - ПАТ "МетаБанк"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсними та скасування постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, акта державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, скасування свідоцтва про право власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 з 16 листопада 1990 року. Під час перебування у шлюбі ними було придбано жилий будинок АДРЕСА_1 .

Вказувала, що на виконанні у ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження № 48611646 з виконання виконавчого листа № 2-1494/2010, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про солідарне стягнення з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованості за кредитним договором № 07-02/1171-К від 22 листопада 2002 року в сумі 7 048 170,54 грн, виконавчого листа № 2-178/2008, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" в сумі 338 952,18 грн.

На початку січня 2018 року вона дізналася від чоловіка про те, що в рамках виконавчого провадження державним виконавцем тричі виставлявся на торги жилий будинок, які не відбулися.

В подальшому заступником начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області складено постанову та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Зазначала, що банку було передано у власність весь будинок без визначення часток співвласників.

Вважала, що в результаті незаконної передачі стягувачу жилого будинку, частина якого належить їй, порушені її права, оскільки такі дії були здійснені без її згоди. Передача будинку у власність стягувачу відбулася в рахунок погашення боргу іншого боржника ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене просила суд: визнати недійсними та скасувати постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області Юлдашева А. А. від 03 серпня 2017 року № 43351116 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, акт заступника начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області Юлдашева А. А. від 03 серпня 2017 року № 43351116 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, свідоцтво № 2488, видане 29 серпня 2017 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. (номер запису про право власності: 22065129).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Враховуючи те, що відповідно до судових рішень, які знаходились на виконанні, ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 є солідарними боржниками за двома виконавчими листами, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач була обізнана про укладення її чоловіком договорів в інтересах сім`ї, а отже відсутні підстави для задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права у подібних правовідносинах без врахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 березня 2021 року у справі № 756/6374/17, провадження № 61-18455св20, від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, провадження № 61-13422св19, від 09 грудня 2020 року у справі № 493/38/18, провадження № 61-22240св19, від 29 серпня 2019 року у справі № 212/12256/14-ц, провадження № 61-15094св18, від 29 липня 2020 року у справі № 450/4083/13-ц, провадження № 61-41755св18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, провадження № 14-219цс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що вона із чоловіком за спільні кошти придбали будинок АДРЕСА_1 .

У січні 2018 року їй стало відомо, що заступником начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області було складено постанову № 43351116 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. В подальшому було складено акт № 43351116 про передачу майна стягувачу, згідно з яким вказаний будинок передано ПАТ "МетаБанк" за ціною третіх електронних торгів, а саме за 1 260 595 грн в рахунок погашення боргу за виконавчим листом № 2-1494/2010, виданим 12 травня 2011 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованості за кредитним договором від 22 листопада 2002 року № 07-02/1171-К в сумі 7 048 170,54 грн.

Заявник вказує, що стягувачу було передано у власність весь будинок, який начебто належав виключно ОСОБА_2, без визначення часток співвласників, без врахування її частки у спільній сумісній власності.

Продаж будинку відбувся з порушенням встановленого законом порядку звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні, оскільки будинок був об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а виконавче провадження було відкрито відносно одного боржника - ОСОБА_2 . Вважає, що продажу підлягала лише частка боржника, що мала бути попередньо визначена у судовому порядку за зверненням державного виконавця. Невчинення таких дій призвело до порушення її прав, згоди на передачу майна стягувачу вона не надавала.

Посилається на те, що з акта та постанови державного виконавця № 43351116 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу вбачається, що державний виконавець постановив в рахунок погашення боргу за виконавчим листом № 2-1494/2010, виданим 12 травня 2011 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, передати ПАТ "МетаБанк" житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 за ціною третіх електронних торгів. При цьому спірний будинок було передано стягувачу в рахунок виконання лише одного основного зобов`язання за виконавчим листом № 2-1494/2010, виданим 12 травня 2011 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення солідарно з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованості за кредитним договором від 22 листопада 2002 року № 07-02/1171-К в сумі 7 048 170,54 грн. Тобто зобов`язання, в якому ні вона, ні її чоловік не були позичальниками, а були фінансовими поручителями. Боржником за вказаним кредитним договором було ТОВ "Велес", оскільки отримало кредит і підписало кредитний договір.

Натомість на виконання виконавчого листа № 2-178/2008, виданого 19 червня 2008 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованості в розмірі 337 222,18 грн спірний будинок не було передано.

Вказує, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 22 листопада 2002 року № 07-02/1171-К, укладеним між ПАТ "МетаБанк" та ТОВ "Велес", заборгованість по якому стягнуто судовим рішення та видано виконавчий лист № 2-1494/2010, договору іпотеки укладено не було.

Крім того, зазначає, що вона не несе солідарну відповідальність за зобов`язання ОСОБА_2, так як позичальником є ТОВ "Велес". Вона пов`язана договором поруки із банком за невиконання саме ТОВ "Велес" своїх зобов`язань за кредитним договором, окрему відповідальність ніс ОСОБА_2 на підставі договору поруки, проте між собою вона та її чоловік солідарну відповідальність не несуть за зобов`язаннями ТОВ "Велес". Норми права, які регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки.

Таким чином, вважається, що тільки ОСОБА_2 виконав основне зобов`язання боржника ТОВ "Велес", хоча насправді виконання такого зобов`язання відбулось і за рахунок її майна, тобто 1/2 частки, належної їй.

Також посилається на те, що судове рішення та виконавче провадження про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь банку боргу у розмірі 338 952,18 грн не стосуються вказаної справи. Крім того, висновки судів попередніх інстанцій про те, що правочини було вчинено в інтересах сім`ї, є помилковими.

Зведене виконавче провадження № 48611646 стосувалось саме ОСОБА_2, а не її, вона не була зазначена у якості боржника.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від ПАТ "МетаБанк", у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали шлюб 16 листопада 1990 року.

Згідно з договором купівлі-продажу від 08 серпня 1997 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 .

Для забезпечення виконання зобов`язання приватного підприємця ОСОБА_2 за кредитним договором № 07-02/1152-К, укладеним 22 жовтня 2002 року між АБ "Металург" та ОСОБА_2 (т. 1, а. с.131-132), включаючи зобов`язання повернути суму кредиту в розмірі 200 000 грн, сплатити суми відсотків за кредитним договором, комісій, неустойки (штрафу, пені), будь-яких інших платежів, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати у повному обсязі збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зазначеного договору, 22 жовтня 2002 року між АБ "Металург" (заставодержатель) та ОСОБА_2 (заставодавець) було укладено договір застави № 07-02/1152-К/3. Предметом застави є нерухоме майно - жилий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с.19-21).

22 жовтня 2002 року між АБ "Металург" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 07-02/1152-К/П, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалась у разі невиконання приватним підприємцем ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором № 07-02/1152-К від 22 жовтня 2002 року, укладеним між АБ "Металург" та приватним підприємцем ОСОБА_2, погасити борг в сумі наданого кредиту 200 000 грн, сплатити суми відсотків за кредитним договором, комісій, неустойки (штрафу, пені), будь-яких інших платежів, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати у повному обсязі збитки виходячи з умов кредитного договору, за весь період користування позичальником кредитом.

Пунктом 2 договору поруки визначено, що забезпеченням зобов`язання виконання поручителя за цим договором є застава нерухомого майна згідно з відповідним договором застави, що укладається між банком та поручителем. Поручитель зобов`язується не здійснювати протягом дії даного договору відчуження майна згідно з відповідним договором застави, що укладається між банком та поручителем (т. 1, а. с.22).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2008 року, ухваленим у справі № 2-178/2008, задоволено позовні вимоги ПАТ "МетаБанк" до приватного підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_1, стягнуто солідарно з приватного підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 07-02/1152-К від 22 жовтня 2002 року в розмірі 337 722,18 грн.

Відповідно до договору застави №07-02/1171-МП/К-1 від 22 листопада 2002 року, укладеним між АБ "Металург" та ОСОБА_2, останній є майновим поручителем позичальника ТОВ "Велес" за кредитним договором № 07-02/1171-К від 22 листопада 2002 року, включаючи зобов`язання повернути суму кредиту в розмірі 3 100 000 грн, сплатити суми відсотків за кредитним договором, суми комісій, неустойки, будь-яких інших платежів, передбачених договором; кредитним договором № 07-02/1136-К від 06 вересня 2002 року, включаючи зобов`язання: повернути суму кредиту в розмірі 1 900 000 грн, сплатити суми відсотків за кредитним договором, суми комісій, неустойки, будь-яких інших платежів, передбачених кредитним договором. Предметом застави за цим договором є жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с.53-55).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2010 року, ухваленим у справі № 2-1494/2010, задоволено позовні вимоги ПАТ "МетаБанк" до ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1, стягнуто солідарно з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованість за кредитним договором № 07-02/1171-К від 22 листопада 2002 року у сумі 7 048 170,54 грн, стягнуто солідарно з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованість за кредитним договором № 08-04/1114-К від 23 березня 2004 року у сумі 797 409,74 грн; стягнуто солідарно з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" судовий збір в розмірі 3 400 грн та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення (далі - ІТЗ) у розмірі 60 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 04 жовтня 2010 року (т. 1, а. с. 17-18).

Постановою головного державного виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ в Запорізькій області Юлдашева А. А. про відкриття виконавчого провадження від 20 травня 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1494/2010, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення солідарно з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованості за кредитним договором № 07-02/1171-К від 22 листопада 2002 року у сумі 7 048 170,54 грн (т. 1, а. с. 77-78, 79).

Постановою про приєднання виконавчого провадження від 01 вересня 2015 року приєднане виконавче провадження № 43351116 до зведеного виконавчого провадження № 48611646, яке веде ВПВР УДВС ГУЮ в Запорізькій області.

Відповідно до виконавчого листа № 2-178/2008 від 07 лютого 2008 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, стягнуто солідарно з приватного підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АБ "Металург" заборгованість в розмірі 337 222,18 грн, держмито в розмірі 1700 грн, ІТЗ в розмірі 30 грн.

Постановою про приєднання виконавчого провадження від 01 вересня 2015 року приєднане виконавче провадження № 46318344 до зведеного виконавчого провадження № 48611646, яке веде ВПВР УДВС ГУЮ в Запорізькій області.

Постановою про прийняття до виконання виконавчого провадження від 01 вересня 2015 року заступником начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Запорізькій області Юлдашевим А. А. прийнято до виконання виконавче провадження № 46318344.

Згідно з актом опису та арешту майна від 02 вересня 2016 року описано та накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 96-99).

Постановою державного виконавця Юлдашева А. А. № 48611646 від 02 вересня 2016 року ОСОБА_2 призначено зберігачем описаного й арештованого майна боржника, описаного актами опису та арешту майна від 02 вересня 2016 року, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 та житлового будинку з надвірним спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.100).

Постановою заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Запорізькій області Юлдашева А. А. № 48611646 від 08 вересня 2016 року призначено експерта суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні (т. 1, а. с.102).

Згідно з висновком про вартість майна ринкова вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, станом на 24 січня 2017 року складає 1 800 850 грн.

14 березня 2017 року начальник ВПВР УДВС ГТУЮ в Запорізькій області подав заявку до ДП "Сетам" на реалізацію арештованого майна житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.106-108).

Відповідно до протоколу № 258358 проведення електронних торгів 24 травня 2017 року через відсутність допущених учасників торгів не відбулися торги житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до протоколу № 265876 проведення електронних торгів 26 червня 2017 року через відсутність допущених учасників торгів не відбулися торги житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до протоколу № 274871 проведення електронних торгів 27 липня 2017 року через ненадходження цінової пропозиції від учасників торгів не відбулися торги житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

28 липня 2017 року на адресу виконавчої служби надійшла заява від представника ПАТ "МетаБанк", у якій стягувач в порядку статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" повідомляє про своє бажання залишити за собою непродане майно в рахунок боргу за виконавчим документом. Майно передано ПАТ "МетаБанк".

Згідно з свідоцтвом, виданим 29 серпня 2017 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, відповідно до статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" та на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого УДВС ГТУЮ у Запорізькій області, ПАТ "МетаБанк" належить на праві власності жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до постанови № 43351116 від 03 серпня 2017 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Запорізькій області Юлдашевим А. А. в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 2-1494/2011 від 12 травня 2011 року, виданим Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, на загальну суму 7 206 049,77 грн передано ПАТ "МетаБанк" житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с . 113-114).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою вказаної статті.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що в результаті незаконної передачі стягувачу жилого будинку, частина якого належить їй, порушені її права, оскільки такі дії були здійснені без її згоди.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження"виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Судами встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 08 серпня 1997 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2

22 жовтня 2002 року між банком (заставодержатель) та ОСОБА_2 (заставодавець) було укладено договір застави № 07-02/1152-К/3, яким забезпечувалось виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором № 07-02/1152-К.

Предметом застави є нерухоме майно - жилий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с.19-21).

Також відповідно до договору застави №07-02/1171-МП/К-1 від 22 листопада 2002 року, укладеному між АБ "Металург" та ОСОБА_2, останній є майновим поручителем позичальника ТОВ "Велес" за кредитним договором № 07-02/1171-К від 22 листопада 2002 року, включаючи зобов`язання повернути суму кредиту в розмірі 3 100 000 грн, сплатити суми відсотків за кредитним договором, суми комісій, неустойки, будь-яких інших платежів, передбачених договором; кредитним договором № 07-02/1136-К від 06 вересня 2002 року, включаючи зобов`язання: повернути суму кредиту в розмірі 1 900 000 грн, сплатити суми відсотків за кредитним договором, суми комісій, неустойки, будь-яких інших платежів, передбачених кредитним договором. Предметом застави за цим договором є жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с.53-55).

Отже, спірний будинок було передано власником у заставу на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договорами.

З матеріалів справи також вбачається, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2010 року у справі № 2-1544/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2011 року, позов ПАТ "МетаБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки (на підставі договору застави № 07-02/1152-К/З від 22 жовтня 2002 року та договору застави № 07-02/1171-МП/К-1 від 22 листопада 2002 року) - жилий будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на праві власності, з метою задоволення вимог ПАТ "МетаБанк" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та ТОВ "Велес" у загальному розмірі 6 859 767,90 грн шляхом продажу вказаного предмету застави (іпотеки) ПАТ "МетаБанк" з укладанням від імені іпотекодавця ( ОСОБА_2 ) договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а також наданням ПАТ "МетаБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з передачею іпотекодержателю (АТ "МетаБанк") в управління предмету іпотеки на період його реалізації.

Вказане рішення набрало законної сили.

Частиною першою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час опису та накладення арешту на спірне майно) передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Разом із тим, позивач не скористалась своїм правом на звернення до суду із позовом про виключення майна з опису та звільнення його з-під арешту.

Враховуючи те, що з укладених ОСОБА_2 договорів застави та вищевказаного судового рішення вбачається, що описаний та арештований будинок є власністю останнього, а ОСОБА_1 не зверталась до суду із відповідним позовом на захист, на її думку, порушених прав у зв`язку із описом та накладенням арешту на спірний будинок, у державного виконавця були відсутні підстави вважати, що будинок є спільною сумісною власністю подружжя й, відповідно, звертати стягнення лише на частку ОСОБА_2 .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Постановою в. о. начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Запорізькій області № 43351116 від 03 серпня 2017 року в рахунок погашення боргу за виконавчим листом № 2-1494/2010, виданим 12 травня 2011 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, передано ПАТ "МетаБанк" житловий будинок загальною площею 229,7 кв. м з господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 за ціною третіх електронних торгів, а саме за 1 260 595 грн (т. 1, а. с. 113-114).

З акта № 43351116 від 03 серпня 2017 року державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу вбачається, що будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 передано ПАТ "МетаБанк" (т. 1, а. с. 115-116).

З наведеного вбачається, що дії, вчинені державним виконавцем під час реалізації майна, відповідають вимогам закону.

Крім того, як вказувалось вище, ОСОБА_1 була поручителем свого чоловіка за кредитним договором № 07-02/1152-К від 22 жовтня 2002 року та поручителем ТОВ "Велес" за кредитними договорами від № 07-02/1171-К від 22 листопада 2002 року, № 08-04/1114-К від 23 березня 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

За вищевказаними кредитними договорами, у яких позивач виступала поручителем як і її чоловік, який також виступав і майновим поручителем, в судовому порядку стягнуто заборгованість.

Так, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2008 року, ухваленим у справі № 2-178/2008, задоволено позовні вимоги ПАТ "МетаБанк" до приватного підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_1, стягнуто солідарно з останніх заборгованість за кредитним договором № 07-02/1152-К від 22 жовтня 2002 року в розмірі 337 722,18 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2010 року, ухваленим у справі № 2-1494/2010, задоволено позовні вимоги ПАТ "МетаБанк" до ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1, стягнуто солідарно з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованість за кредитним договором № 07-02/1171-К від 22 листопада 2002 року у сумі 7 048 170,54 грн; стягнуто солідарно з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованість за кредитним договором № 08-04/1114-К від 23 березня 2004 року у сумі 797 409,74 грн; стягнуто солідарно з ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ "МетаБанк" судовий збір в розмірі 3 400 грн та витрати з оплати ІТЗ в розмірі 60 грн Зазначене рішення набрало законної сили 04 жовтня 2010 року.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп-2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звернутися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечить Конституції і законом України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл. Тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, враховуючи те, що з позивача солідарно з ОСОБА_2 на підставі судових рішень, які набрали законної сили, було стягнуто заборгованість, дії державного виконавця під час реалізації спірного майна відповідали вимогам закону й, відповідно, такими не було порушено прав ОСОБА_1, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що під час реалізації спірного майна було порушено її право на 1/2 частину будинку не можуть бути прийняті судом у зв`язку із вищевикладеним.

Доводи касаційної скарги про те, що норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до не згоди позивача з судовими рішеннями, ухваленими Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя у 2008 році та у 2010 році, якими заборгованість за кредитними договорами стягнуто солідарно з боржників: приватного підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_1, та відповідно - солідарно з боржників: ТОВ "Велес", ОСОБА_2, ОСОБА_1, які набрали законної сили та були обов`язкові до виконання.

Посилання заявника на постанови Верховного Суду не можуть бути прийняті судом, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, судові рішення ухвалено за різних фактичних обставин.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту