Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 335/6384/1
провадження № 61-9272св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленд Дівелопмент" про визнання недійсними договорів оренди землі, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2019 року, ухвалене суддею Воробйовою А. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Запорізької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленд Дівелопмент" (далі - ТОВ "Ленд Дівелопмент") про визнання недійсними договорів оренди землі від 17 квітня 2009 року.
Позов обґрунтований тим, що 17 квітня 2009 року між Запорізькою міською радою та ТОВ "Ленд Дівелопмент" укладено договори оренди земельних ділянок площами 1,1322 га та 2,5856 га, які знаходяться на перехресті АДРЕСА_1, строком на 49 років для розташування багатофункціонального торгово-розважального комплексу. Вказані договори були укладені на підставі рішень Запорізької міської ради від 24 грудня 2008 року та від 24 червня 2009 року. Вказував, що договори оренди землі разом з додатковими угодами до них суперечать положенням статті 50 Конституції України, статтям 123, 151 ЗК України, а також інтересам суспільства, а саме територіальної громади м. Запоріжжя. Також позивач вважав, що оспорювані правочини є фіктивними, оскільки були укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
26 березня 2019 року до суду першої інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленд Дівелопмент", у якій останнє просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені ними судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 43 000 грн.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2019 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня
2019 року залишено без змін.
Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2019 року заяву ТОВ "Ленд Дівелопмент" задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Ленд Дівелопмент" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня
2019 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишені без змін.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 травня
2021 року додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду
м. Запоріжжя від 16 серпня 2019 року змінено. Збільшено розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Ленд Дівелопмент" судових витрат на правничу допомогу до 20 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ "Ленд Дівелопмент" залишити без розгляду.
Заявник посилався на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також посилався на порушення судом норм процесуального права (пункт 4 статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Ленд Дівелопмент", у якому останнє просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом касаційного оскарження є доводи ОСОБА_1 щодо необґрунтованого стягнення з нього за додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2019 року та постановою Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року на користь ТОВ "Ленд Дівелопмент" витрат на правничу допомогу.
Заявник обґрунтовував свої доводи тим, що, вирішуючи питання щодо стягнення таких судових витрат, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та Верховного Суду у постанові від 12 травня 2021 року у справі № 873/79/20.
Перевіривши такі доводи касаційної скарги ОСОБА_1, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає їх обґрунтованими, виходячи із наступного.
Згідно із частиною першою статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогусуд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, передбачені такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 873/79/20.
Разом із цим частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Вирішуючи у справі, яка переглядається Верховним Судом, питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суди не звернули увагу на те, що у передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк докази понесених ТОВ "Ленд Дівелопмент" витрат на правничу допомогу суду першої інстанції надані не були, останнім також не подавалась заява про намір подати такі докази після ухвалення судового рішення. А тому, оскільки заява про вирішення питання щодо відшкодування таких витрат, була подана поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, то підлягала залишенню без розгляду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування додаткового рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2021 року із залишенням заяви ТОВ "Ленд Дівелопмент" про відшкодування витрат на правничу допомогу без розгляду.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду