Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 199/6242/16-ц
провадження № 61-7848св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Дніпропетровська місцева прокуратура № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року у складі судді Богун О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Петешенкової М. Ю., Єлізаренко І. А.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересня 2016 рокуДніпропетровська місцева прокуратура № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права комунальної власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 06 січня 1999 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів на підставі розпорядження від 06 січня 1999 року № 4/84-99, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Відповідно до актового запису про смерть від 06 серпня 2013 року № 1229 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою (далі - Четверта дніпропетровська ДНК), за заявою ОСОБА_3 16 жовтня 2014 року зареєстровано спадкову справу № 971/2014 після померлої ОСОБА_2 .
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2014 року у справі № 175/4598/14-ц встановлено факт належності права на квартиру померлій ОСОБА_2 ; встановлено факт проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини; визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 шляхом укладення 05 лютого 2015 року договору купівлі-продажу.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2015 року у справі №175/4598/14-ц апеляційну скаргу прокурора Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровськ задоволено; рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2014 року скасовано; у задоволенні позову відмовлено.
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2015 року, який набрав законної сили, ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 19 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зазначеним вироком установлено, що ОСОБА_3 стало відомо, що за адресою: АДРЕСА_2, власник ( ОСОБА_2 ) якої померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а у зв`язку з тим, що остання не мала спадкоємців, квартира буде визнана відумерлою спадщиною та підлягатиме передачі до комунальної власності територіальної громади м. Дніпро. Реалізовуючи свій злочинний намір, ОСОБА_3, діючи умисно на незаконне заволодіння чужим майном з корисливих мотивів, знаючи достовірно, що ніякого відношення до указаної квартири не має, з метою подальшого продажу заволоділа цією квартирою шляхом обману та, 05 лютого 2015 року продала її ОСОБА_1 .
Оскільки ОСОБА_2 спадкоємців за законом або за заповітом не має, тому є підстави для визнання спірної квартири відумерлою спадщиною та визнання за територіальною громадою м. Дніпро в особі Дніпропетровської міської ради права власності на указану квартиру.
Прокурор зазначає, що хоча територіальна громада на час укладення договору купівлі-продажу остаточно не набула права власності на квартиру, захист її права та законного інтересу із застосуванням аналогії закону може здійснюватися шляхом подання віндикаційного позову.
Незважаючи на незаконне відчуження комунального майна Дніпропетровською міською радою заходи щодо припинення порушень інтересів держави не вжито, що свідчить про її бездіяльність, тому наявні підстави, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення прокуратури в інтересах держави з указаною позовною заявою.
Таким чином, прокуратура просила:
- визнати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 66,5 кв. м, житловою площею 39,1 кв. м відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за територіальною громадою м. Дніпро в особі Дніпропетровської міської ради право власності на указану квартиру;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпропетровської міської ради зазначену квартиру.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, заяву представника Дніпровської міської ради про повернення позовної заяви - задоволено; повернуто Дніпровській місцевій прокуратурі № 1 позовну заяву керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права комунальної власності, на підставі частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Судові рішення мотивовані тим, що Дніпропетровська місцева прокуратура № 1 не обґрунтувала, в чому полягає порушення прав та інтересів Дніпровської міської ради, інших осіб у даній справі та не зазначила підстави для представництва інтересів Дніпровської міської ради в суді.
Постановою Верховного Суду від 08 липня 2020 року касаційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області задоволено; ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції суд касаційної інстанції виходив з того, що місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції,повертаючи Дніпровській місцевій прокуратурі № 1 позовну заяву помилково застосував частину четверту статті 185 ЦПК України. Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно перевірити повноваження прокурора відповідно до статті 56 ЦПК України.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року позовну заяву Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради залишено без розгляду; роз`яснено позивачу його право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради залишено без задоволення. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року про залишення без розгляду позовної заяви залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Оскільки безпосередньо Дніпровською міською радою не подавалася до суду заява про визнання спадщини відумерлою після померлої ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що прокуратура не обґрунтувала ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі, в чому полягає порушення прав та інтересів Дніпровської міської ради, інших осіб у даній справі та не зазначила підстави для представництва інтересів Дніпровської міської ради в суді. Крім того, ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди виходили з того, що матеріали справи містять заяву Дніпровської міської ради про залишення позову без розгляду.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду Дніпропетровська обласна прокуратура посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд не виконали вказівки суду касаційної інстанції та не встановили наявність чи відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради. Суди вказали, що відсутність звернення Дніпровської міської ради до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою свідчить про відсутність порушення прав та законних інтересів органу місцевого самоврядування.
Прокуратура вважає безпідставними посилання судів попередніх інстанцій на те, що прокурором не обгрунтовано порушення прав та інтересів ради та не зазначено підстав для її представництва.
Так, прокурор подав позов в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою та витребування квартири у добросовісного набувача, на виконання частин третьої-четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обгрунтував у чому полягає нездійснення радою заходів щодо захисту порушених прав територіальної громади м. Дніпро щодо незаконного відчуження нерухомого майна, що мало перейти у комунальну власність.
На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області 27 липня 2016 року направив Дніпровській міській раді повідомлення про вжиття заходів представництва в суді інтересів держави в особі Дніпровської міської ради шляхом пред`явлення позову до суду до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна відумерлою спадщиною та його витребування.
Підставою звернення до суду касаційної інстанції прокурор зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди неправильно застосували норми матеріального права (статтю 121 Конституції України в редакції від 02 березня 2014 року, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 6, 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") та процесуального права (статті 45, 46 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції від 11 червня 2016 року, статті 3, 56, 57, 255, 257, 263, 278, 417, ЦПК України. Суди попередніх інстанцій застосували зазначені норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 807/62/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16, від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15, від 27 лютого 2020 року у справі № 203/4557/18, від 10 березня 2020 року у справі № 465/956/17.
Прокурор також посилається на існування судових рішень, якими визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу прокуратури, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що безпосередньо Дніпровською міською радою відповідної позовної заяви до суду не подавалося, а прокурор не обгрунтував у чому полягає порушення пррав та інтересів міської ради.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу № 199/6242/16-ц призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 01 серпня 2016 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права комунальної власності.
Предметом спору є квартира АДРЕСА_3, яка на праві власності належала ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із матеріалів спадкової справи убачається, що із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_2 звернулася ОСОБА_3 .
Інших спадкоємців судом не встановлено.
Із матеріалів справи також убачається, що спадщина після померлої ОСОБА_2 не визнавалася відумерлою та не належить до комунальної власності м. Дніпро.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
У судовому процесі, зокрема, у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру") ( див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).
Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурорздійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Невиконання прокуроромвимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.
Звертаючись до суду з указаним позовом в інтересах держави, прокурорнаголошував на захисті інтересів територіальної громади як власника спірного майна.
У матеріалах справи (т. 1, а. с. 26) міститься лист Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року № 98-2673вих16, адресований голові Дніпропетровської міської ради Філатову Б. А., у якому прокурор, посилаючись на частину четверту статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив про рішення щодо представництва в суді інтересів держави в особі Дніпропетровської міської ради шляхом пред`явлення указаного позову.
Однак міською радою не було вжито заходів щодо повернення спірного майна у судовому порядку, що свідчить про бездіяльність цього органу. Водночас нездійснення захисту державних інтересів у цьому випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці міської ради, яка усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам до суду не звертається, а натомість звертається із клопотанням до суду про залишення позову без розгляду.
Крім того, суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі від 02 вересня 2016 року зазначив, що позов відповідає вимогам статті 119 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали).
Суд не зазначив про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, її повернення, відмови у відкритті провадження.
Відкривши провадження, суд першої інстанції фактично підтвердив підстави для представництва прокурора в цій справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Такі ж підстави для залишення позову без розгляду містив пункт 2 частини першої статті 207 ЦПК, у редакції, чинній на час звернення прокурора із позовом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19 зазначено: "відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, то він залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України".
Отже, суди не врахували, що прокурор звернувся до суду із позовом на захист інтересів територіальної громади, як власника спірного майна, щодо якого орган місцевого самоврядування не вжив заходів для повернення у власність територіальної громади, і на виконання статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з указаним позовом), частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у тексті позовної заяви прокурор обґрунтував наявність інтересу держави у витребуванні майна. Аналогічні норми викладені у частині другій статті 56 ЦПК України у чинній редакції.
Отже, оцінюючи доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про їх обгрунтованість, отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.