Постанова
Іменем України
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 649/779/19
провадження № 61-17791св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Князегригорівська сільська рада Великолепетиського району Херсонської області,
особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Вейтас І. В., Радченко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом до Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області про визнання права оренди земельної ділянки в порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 2003 року Великолепетиська районна державна адміністрація Херсонської області та ОСОБА_3, який є чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2, уклали договір оренди земельної ділянки площею 30 га, яка розташована
в адміністративних межах Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області, строком на 4 роки
11 місяців до 23 листопада 2008 року. Вказаний договір зареєстровано у реєстрі 23 грудня 2003 року.
Сторони договору оренди від 13 березня 2009 року уклали додаткову угоду до цього правочину, якою поновили оренду землі на строк 4 роки 11 місяців. Додаткова угода зареєстрована 07 квітня 2009 року.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, внаслідок смерті якого
відкрилася спадщина на належне йому майно, спадкоємцями останнього
є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які хочуть успадкувати право оренди вищевказаної земельної ділянки, оскільки використовують її у складі Фермерського господарства "Геліос" (далі - ФГ "Геліос"), створеного спадкодавцем 09 грудня 2003 року. Станом на 24 червня 2019 року площа орендованої земельної ділянки зменшилася з 30 га до 9,2 га, оскільки члени вказаного фермерського господарства: ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5, отримали у власність частину зазначеної земельної ділянки площею 5,1999 га, 5,2002 га та 5,2 га, відповідно.
Вказували, що договір оренди землі від 26 листопада 2003 року неодноразово автоматично пролонгувався та на даний час є чинним
до 07 січня 2024 року. У червні 2019 року позивачі звернулися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказану земельну ділянку площею 9,2 га, проте листом від 13 червня 2019 року отримали відмову у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на це майно. Зазначали, що умовами договору оренди землі від 26 листопада 2003 року не передбачено заборони на перехід права оренди земельної ділянки в порядку спадкування до спадкоємців.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати за ними право оренди земельної ділянки площею 9,2 га на умовах договору оренди землі, укладеного 26 листопада 2003 року, у порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області
від 01 серпня 2019 року (в складі судді Соловйова В. В.) позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право оренди
земельної ділянки площею 9,2 га на умовах договору оренди землі, укладеного 26 листопада 2003 року з Великолепетиською районною
державною адміністрацією Херсонської області та зареєстрованого
у Великолепетиському реєстраційному окрузі Херсонської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 23 грудня 2003 року за № 3, у порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі мають право на спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 права оренди спірної земельної ділянки на умовах договору оренди землі, укладеного
26 листопада 2003 року між останнім та Великолепетиською районною державною адміністрацією Херсонської області.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Прокуратури Херсонської області по 1 153 грн з кожного у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом спору в цій справі є право оренди позивачів на спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 за договором оренди
від 26 листопада 2003 року, укладеним між останнім та Великолепетиською районною державною адміністрацією Херсонської області. Разом з тим, на час звернення до суду дійсним розпорядником вказаної вище земельної ділянки є Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, яким заперечувалася дійсність договору оренди та права позивачів на спірну земельну ділянку. Проте, зазначений орган до участі у справі залучений не був.
Цивільний спір може бути вирішений лише між належними суб`єктами спірних цивільних правовідносин, Головне управління Держгеокадастру
у Херсонській області є учасником таких правовідносин, проте його як відповідача до участі у справі у встановленому порядку залучено не було,
а рішенням суду вирішено питання про його права та обов`язки стосовно вказаної у позові земельної ділянки, тому це судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування
висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,
викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності
постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку)
як на підставу оскарження судового рішення. Зокрема, у касаційній
скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки
щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
частину першу статті 7 Закону України "Про оренду землі", частину
першу статті 352 ЦПК України, частини третю та четверту
статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
ОСОБА_1 вказувала, що апеляційний суд не врахував висновків, які були викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 26 червня
2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі
№ 912/2385/18; Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі
№ 915/242/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12, від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17, від 22 червня 2020 року у справі № 615/724/17, від 10 вересня 2020 року
у справі № 757/66808/19-ц.
Касаційна скарга також мотивована тим, що предметом спору є спадкові права позивачів на спірну земельну ділянку, тому Князегригорівська сільська рада Великолепетиського району Херсонської області є належним відповідачем у цій справі.
Умовами договору оренди не передбачено заборони на перехід права оренди земельної ділянки до позивачів як спадкоємців. У разі смерті спадкодавця, спадкоємці, які прийняли спадщину та не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. Прокурор помилково зазначив про закінчення договору оренди у 2014 році, оскільки листом від 21 березня 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повідомило про те, що строк дії спірного правочину закінчується 07 квітня 2019 року.
Факт незалучення Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до участі у справі як співвідповідача не є підставою для відмови
у задоволенні цього позову. В апеляційній скарзі прокурор не зазначив, яким чином спірні правовідносини та рішення суду першої інстанції порушують, встановлюють, змінюють, обмежують чи припиняють права Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, вказаний орган не
є суб`єктом спадкових правовідносин після смерті ОСОБА_3 .
Прокурор пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Крім того, прокурор не мав права звертатися до суду з апеляційною скаргою в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.
Доводи інших учасників справи
Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.
Вказував, що предметом спору у цій справі є право оренди позивачів
у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 на земельну ділянку, розпорядником якої є Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, яким заперечувалась дійсність спірного договору оренди та права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно. Разом з тим, Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області не здійснювало належним чином нагляд за дотриманням земельного законодавства
в частині порядку набуття і реалізації права на спірну земельну ділянку, тому бездіяльність цього органу і є виключним випадком для подання апеляційної скарги прокурором. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з викладених в оскаржуваній постанові підстав, оскільки до участі у справі не залучено належного відповідача.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга до Верховного Суду подана ОСОБА_1 30 листопада 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 26 листопада 2003 року Великолепетиська районна державна адміністрація Херсонської області та ОСОБА_3, який
є чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2, уклали договір оренди земельної ділянки площею 30 га, яка розташована в адміністративних межах Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області, строком на 4 роки 11 місяців до 23 листопада 2008 року.
Договір оренди від 26 листопада 2003 року зареєстрованого
у Великолепетиському реєстраційному окрузі Херсонської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 23 грудня 2003 року за № 3.
ОСОБА_3 та Великолепетиська районна державна адміністрація Херсонської області 13 березня 2009 року уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, якою продовжено строк дії договору на той самий строк. Додаткову угоду від 13 березня 2009 року зареєстровано
у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 07 квітня 2009 року
за № 717-09-00068.
Згідно з листом приватного нотаріуса Великолепетиського районного нотаріального округу Херсонської області від 13 червня 2019 року спадкову справу після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, заведено 16 червня 2010 року за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_1, проте
у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 30 га для ведення фермерського господарства, яка розташована
на території Князегригорівської сільської ради Великолепетиського
району Херсонської області, відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно.
Апеляційний суд встановив, що на час звернення до суду з позовом у цій справі дійсним розпорядником спірної земельної ділянки є Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цивільний спір може бути вирішений лише між належними суб`єктами спірних цивільних правовідносин, Головне управління Держгеокадастру
у Херсонській області є учасником таких правовідносин, проте його як відповідача до участі у справі у встановленому порядку залучено не було,
а рішенням суду вирішено питання про його права та обов`язків щодо вказаної у позові земельної ділянки, оскільки він є розпорядником
цієї земельної ділянки від імені держави, тому зазначене рішення
підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову
у задоволенні позову.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Разом із тим, частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі
у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі
у справі як співвідповідачів відповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 серпня
2021 року у справі № 677/1893/18.
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду із апеляційною скаргою, поданою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 56 ЦПК України, прокурор зазначив, що Головне управління Держгеокадастру
у Херсонській області, яке наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і правом захисту інтересів держави в суді, не було залучене до участі у справі. Прокурор також вказував, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області заперечує щодо права позивачів на оренду спірної земельної ділянки, проте, нагляд в частині дотримання земельного законодавства у спірних правовідносинах не здійснюється належним чином, що свідчить про бездіяльність вказаного суб`єкта владних повноважень.
Апеляційний суд встановив, що на час звернення до суду з позовом у цій справі дійсним розпорядником спірної земельної ділянки є Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.
Так, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
від 11 червня 2020 року власником спірної земельної ділянки є держава
в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.
Позивачі неодноразово зверталися із заявами до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо поновлення спірного договору оренди, проте такі заяви не були задоволені.
Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 325/1141/18 зазначив, якщо право позивача оспорюється іншими учасниками конкретних цивільних правовідносин, які вважають, що вчинення чи не вчинення певної нотаріальної дії вплине на їх права та обов`язки, такий спір підлягає розгляду саме між особою, яка безпосередньо брала участь
у нотаріальному процесі та особою, яка оспорює права, які виникають на підставі вчинення нотаріальної дії.
Встановлено, що листами від 21 серпня 2018 року та від 08 жовтня 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області не погодило право позивачів на оренду земельної ділянки відповідно до вищевказаного договору оренди.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач пред`явив позов без залучення всіх обов`язкових відповідачів, що є безумовною підставою для відмови у його задоволенні.
При цьому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на наявність
у позивачів права на спадкування права оренди щодо спірної земельної ділянки, оскільки позов не підлягає задоволенню через неналежний суб`єктний склад, а не у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, що
є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про відсутність
у прокурора права на оскарження в апеляційному суді рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,
а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною
четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої
статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором
у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно
з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.
Участь прокурора у цій справі (подання апеляційної скарги) визнана апеляційним судом доцільною і обґрунтованою, оскільки викликана необхідністю дотримання встановленого законом порядку набуття прав оренди на земельну ділянку, яка перебуває у власності держави, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які регулюють представництво прокурором інтересів держави, є необґрунтованими.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 жовтня
2020 року у справі № 386/113/16-ц.
Отже, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, прокурор вказував на неналежне виконання Головним управлінням Держгеокадастру
у Херсонській областісвоїх повноважень, внаслідок чого залишається не захищеним права власності держави на спірні землі.
Крім того, перед зверненням до суду, прокурор звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області з відповідним повідомленням, що підтверджується доданим до апеляційної скарги листом. Бездіяльність компетентного органу полягає у тому, що він знав про порушення інтересів держави, але не вживав передбачених законом заходів у розумний строк.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 грудня
2020 року у справі № 372/3089/18.
Таким чином, прокурор у визначений законом спосіб оскаржив рішення суду першої інстанції, тому апеляційний суд правильно прийняв його апеляційну скаргу до розгляду.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд помилково розглянув апеляційну скаргу прокурора, яка подана з пропуском визначеного законом строку, оскільки в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також наведено доводи на підтвердження зазначено клопотання - підстави для поновлення такого строку. Вказані у клопотанні обставини були перевірені апеляційним судом, клопотання прокурора про поновлення строку на апеляційне оскарження було задоволено, а відповідні мотиви з цього питання викладені в ухвалі Херсонського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц,
від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18; Верховного Суду
від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, від 11 грудня 2019 року
у справі № 1715/2798/12, від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08,
від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17, від 22 червня 2020 року у справі № 615/724/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними,
у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли
з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у справі № 587/430/16-ц заступник керівника Сумської місцевої прокуратури Сумської області звернувся до суду з позовом до фізичної особи та Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якому просив: визнати незаконним і скасувати наказ останнього про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; визнати незаконним і скасувати наказ про надання земельної ділянки; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами; зобов`язати фізичну особу повернути земельну ділянку до земель запасу державної власності. За результатом розгляду касаційної скарги прокурора Велика Палата Верховного Суду постановою від 26 червня 2019 року скасувала ухвалу місцевого суду про залишення позову без розгляду та ухвалу апеляційного суду, якою залишено ухвалу суду першої інстанції без змін, справу передала на новий розгляд.
У справі № 912/2385/18 заступник керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України звернувся до суду
з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп", Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, в якому просив визнати недійсними додаткові угоди до укладеного відповідачами договору про постачання природного газу, а також стягнути з указаного вище товариства на користь бюджету надмірно сплачені грошові кошти. У постанові від 26 травня
2020 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу заступника прокурора задовольнила, постанову апеляційного суду скасувала, справу направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Предметом позовних вимог керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру
у Миколаївській області до Фермерського господарства "Урожай" у справі
№ 915/242/18 є зобов`язання вказаного господарства повернути
у розпорядження держави в особі зазначеного управління дві земельні ділянки площею, які перебували у постійному користуванні фізичної особи на підставі державного акта на право постійного користування, виданого органом місцевого самоврядування. Задовольняючи касаційну скаргу прокурора, Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з вказаним позовом до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області.
У справі № 1715/2798/12 заступник прокурора Рівненської області
в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" звернувся до суду з позовом до фізичної особи, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року скасував постанову апеляційного суду та зазначив, що, переглядаючи справу по суті заявлених вимог за апеляційною скаргою іншої фізичної особи, яка не брала участі в розгляді справи, апеляційний суд не встановив та в рішенні не зазначив, про які права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи вирішив суд першої інстанції, та за наслідками встановлення таких фактів не ухвалив рішення яке б відповідало вимогам ЦПК України.
Предметом позовних вимог фізичної особи до Територіальної громади
в особі Інгулецької районної у місті ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Територіальної громади міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, треті особи: П`ята Криворізька державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, інша фізична особа, у справі № 2-1426/08 є продовження строку прийняття спадщини та визначення частки померлого у спільному майні. За результатом касаційного перегляду Верховний Суд постановою від 20 січня 2020 року залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження. Касаційний суд зазначив, що фізична особа, яка подала апеляційну скаргу не є учасником справи, яка розглядається, не був спадкоємцем померлого, а судом першої інстанції при визначенні позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визначенні за померлим 1/2 частини спірної квартири, питання про права та обов`язки скаржника не вирішувалися.
За результатом касаційного перегляду справи № 646/6461/17 Верховний Суд постановою від 30 січня 2020 року залишив без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволення заяви про забезпечення позову фізичної особи до Приватної фірми "Левада-7", трьох інших фізичних особі про стягнення з боржника та поручителів заборгованості за договором позики.
Предметом позовних вимог двох фізичних осіб до Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області, іншої фізичної особи, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, у справі
№ 615/724/17 є визнання права власності в порядку спадкування. За результатом касаційного перегляду Верховний Суд постановою від 22 червня 2020 року залишив без змін рішення місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, якими позов задоволено частково. Суди розглянули зазначений спір по суті та встановили, що через неотримання відповідей, направлених відділу Держгеокадастру у Валківському районі Харківської області, нотаріус не має можливості оформити спадкові права спадкоємців після смерті спадкодавця. Частка спадкоємців у спадковому майні є рівною, тобто по 1/3.
У справі № 757/66808/19 фізична особа звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити юридичний факт безперервного на законних підставах проживання на території України у певний період. Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2020 року погодився з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами двох фізичних осіб, які не брали участі у справі,
а рішенням місцевого суду не вирішувалося питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини. При цьому висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладених у постановах касаційного суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності
від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.