Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 329/176/19
провадження № 61-21986св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство "Дом",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Дом" на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 01 липня 2019 року у складі судді Богослова А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 рокуу складі колегії суддів: Кухаря С. В., Подліянової Г. С., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Дом" (далі - ПСП "Дом") про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що 21 вересня 2018 року ОСОБА_1 успадкувала у власність, після смерті батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, земельну ділянку. Земельній ділянці наданий кадастровий номер 2325587900:01:024:0001, площа складає 8,5575 га, розташована на території Широкоярської сільської ради Чернігівського району Запорізької області.
26 вересня 2018 року з листа відділу у Чернігівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області позивачка дізналася, що
27 жовтня 2008 року був зареєстрований договір оренди вказаної земельної ділянки. Договір був укладений між її батьком та ПСП "Дом" строком до
27 жовтня 2016 року.
Позивач мала намір самостійно використовувати належну їй земельну ділянку та отримати від відповідача орендну плату за весь час фактичного користування земельною ділянкою. Однак відповідач надіслав їй лист від 15 листопада
2018 року в якому зазначив, що йому стало відомо, що позивач отримала право власності на земельну ділянку, відповідач використовує на праві оренди земельну ділянку та пропонує укласти додаткову угоду до договору оренди землі. Позивач повідомила відповідачу у письмовій формі, що не бажає з ним укладати будь-яких угод щодо оренди земельної ділянки, а бажає її використовувати самостійно та просить повернути. Однак відповідач добровільно відмовився це зробити.
ОСОБА_1 просила зобов?язати ПСП "Дом" повернути їй земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Широкоярської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, площею 8,5575 га, кадастровий номер 23255587900:01:024:0001.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 01 липня
2019 року позовні вимоги задоволено.
Зобов`язано ПСП "Дом" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану на території Широкоярської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, площею 8,5575 га, кадастровий номер 2325587900:01:024:0001, яка належить останній на праві власності.
Стягнуто з ПСП "Дом" на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 813,06 грн.
Задовольняючи позовні вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходи з того, що пунктом 37 договору оренди земельної ділянки від 25 серпня 2008 року передбачалося, що договір припиняється у випадках передбачених законом. В силу статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди укладений між ПСП "Дом" та ОСОБА_2 був припинений 06 лютого 2013 року, в день смерті орендодавця ОСОБА_2, а тому відповідач не має на теперішній час жодних правових підстав для користування земельною ділянкою.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ПСП "Дом" задоволено частково.
Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 01 липня
2019 року змінено в частині правового обґрунтування підстав задоволення позову.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, помилково застосував до даних правовідносин частину першу статті 7 та пункт 4 частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі", дійшовши до хибного висновку про припинення договору оренди землі в день смерті орендодавця ОСОБА_2, оскільки відповідно до пункту 40 договору оренди землі перехід права власності на земельну ділянку до другої особи як може, так і не може бути підставою для розірвання договору. Тобто сторони не визначили чітко цю обставину, як підставу для розірвання договору. А відповідно до пункту 37 договору, дія договору припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено, що згідно пункту 8 договору становить
8 років. Відповідно державну реєстрацію вказаний договір пройшов 27 жовтня 2008 року. Таким чином дія договору припинилась 28 жовтня 2016 року, так як орендар не виконав всіх вказаних у Законі України "Про оренду землі" умов для поновлення договору оренди врахувавши також те, що орендодавець повідомив письмово про свою відмову в поновленні договору оренди, і додаткову угоду не підписав.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
02 грудня 2019 року представник ПСП "Дом" - Усенко Ю. Д. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Чернігівського районного суду Запорізької області
від 01 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 05 листопада 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що представник відповідача не був присутнім під час розгляду справи судом першої інстанції з тих підстав, що судом безпідставно не було розглянуто його клопотання про відкладення розгляду справи у зв?язку із участю у кримінальному провадженні у Верховному Суді, чим було порушено статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи інших учасників справи
18 лютого 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги представника ПСП "Дом" - Усенка Ю. Д. відмовити, а рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 01 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Чернігівського районного суду Запорізької області.
24 березня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПСП "Дом" на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 01 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого
2020 року.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Фактичні обставини справи
У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .
За життя ОСОБА_2 належала земельна ділянка, кадастровий номер 2325587900:01:024:0001, площею 8,5575 га, розташована на території Широкоярської сільської ради Чернігівського району Запорізької області.
Згідно пункту 8 договору оренди, строк його дії складав 8 років.
25 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ПСП "ДОМ" було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, який зареєстрований 27 жовтня 2008 року.
Таким чином строк дії договору оренди закінчився 27 жовтня 2016 року.
До закінчення строку дії договору, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 помер.
21 вересня 2018 року позивач, як дочка спадкодавця ОСОБА_2, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом серії ННК № 601189 і в той же день за нею було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.
18 січня 2019 року ОСОБА_1 направила ПСП "Дом" листа, в якому зазначила, що не бажає продовжувати орендні відносини з відповідачем та просила повернути земельну ділянку.
Відповідач листом від 01 лютого 2019 року відповів, що договір оренди земельної ділянки від 25 серпня 2008 року є поновленим з позивачем, оскільки остання з часу отримання земельної ділянки у власність - 21 вересня 2018 року, не виявила бажання припинити договір, та наполягав на укладенні додаткової угоди до договору оренди землі від 28 серпня 2008 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відступаючи від висновків, зроблених Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладених в постанові від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 вересня
2020 року у справі № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) зробила такі висновки, від яких не відступила у постанові від 31 серпня 2021 року у справі
№ 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21).
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі").
Частиною третьою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" має назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").
Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 цього Закону).
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина дев`ята статті 33 вказаного Закону).
У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (частина десята статті 33 зазначеного Закону).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею ЗЗ Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").
У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі").
При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.
Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суди установивши, що орендар не надав доказів про виконання ним всіх вказаних в законі умов для поновлення договору оренди враховуючи також те, що орендодавець повідомив письмово про свою відмову в поновленні договору оренди, і додаткову угоду не підписав, суди зробили правильний та обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.
Аргументи заявника про те, що апеляційним судом безпідставно не було розглянуто клопотання представника ПСП "Дом" про відкладення розгляду справи у зв?язку із участю у кримінальному провадженні у Верховному Суді є безпідставними, оскільки з протоколу судового засідання вбачається, що під час розгляду справи 05 листопада 2019 рок присутніми був, зокрема, представник відповідача - адвокат Усенко Ю. Д.
Інші аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження
№ 14-446цс18).При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").