Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 522/9011/19
провадження № 61-6642св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 (відповідач за зустрічним позовом),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 серпня 2020 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна сестра - ОСОБА_4, внаслідок чого відкрилася спадщина на належне їй майно. Спадкодавець не мала близьких родичів за ступенем спорідненості, оскільки не перебувала у шлюбі, а її мати та рідний брат померли раніше. Окрім нього, заяву про прийняття спадщини подали його рідний брат ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка також вказала, що є двоюрідною сестрою померлої. У зв`язку з відсутністю документів, які б підтверджували родинний зв`язок із спадкодавцем, він змушений був звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року було встановлено факт, що ОСОБА_4 є його двоюрідною сестрою. Проте Кропивницький апеляційний суд своєю постановою від 12 грудня 2018 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3, скасував вищезгадане рішення суду першої інстанції та залишив його заяву без розгляду, роз`яснивши його право звернутися до суду в порядку позовного провадження. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право на спадкування після смерті його двоюрідної сестри ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права на спадкування, в якому, посилаючись на обставини аналогічні тим, що були зазначені в позовній заяві ОСОБА_1, просив визнати за ним право на спадкування після смерті його двоюрідної сестри ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 07 серпня 2019 року прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 07 серпня 2020 року первісний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за правом представлення після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його двоюрідної сестри ОСОБА_4 . Зустрічний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право на спадкування за правом представлення після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його двоюрідної сестри ОСОБА_4 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сукупність наявних в матеріалах справи доказів дозволяє встановити, що померла ОСОБА_4 дійсно є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На випадок своєї смерті спадкодавець не залишала заповіту, вона не має спадкоємців першої та другої черг за законом. Разом з тим батько позивачів - ОСОБА_5, який помер у 1995 році, був рідним дядьком ОСОБА_4, тобто спадкоємцем третьої черги за законом. Отже, виходячи з положень закону та встановлених фактичних обставин, позивачі за первісним та зустрічним позовами мають право спадкування після смерті своєї двоюрідної сестри за правом представлення свого батька (дядька спадкодавця), який помер до відкриття спадщини., тобто є спадкоємцями ОСОБА_4 за законом третьої черги за правом представлення. Обраний позивачами спосіб захисту є ефективним та відповідає змісту права, про порушення якого вони зазначають.
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 серпня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Обраний позивачами спосіб захисту є ефективним, оскільки спір виник саме у зв`язку із запереченням відповідачем ОСОБА_3 їх права на спадкування після смерті двоюрідної сестри за правом представлення (через невизнання родинного зв`язку із спадкодавцем), і лише при доведенні позивачами під час вирішення спору факту родинних відносин із спадкодавцем можливе ухвалення судом позитивного рішення, яке для нотаріуса є підставою для закликання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до спадкування майна померлої ОСОБА_4 як спадкоємців третьої черги за правом представлення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У квітні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного та зустрічного позовів.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, та в постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 686/22243/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 904/6157/19 та від 03 лютого 2021 року у справі № 587/905/18. Належним способом захисту прав позивачів мало бути встановлення факту родинних відносин із спадкодавцем, а не визнання права на спадкування в порядку представлення. Крім того, пред`явлений ОСОБА_2 позов не є зустрічним в розумінні статті 193 ЦПК України.
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Наседкін О. Г. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.
15 червня 2021 року справа № 522/9011/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ірпінь Київської області померла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть від 06 червня 2018 року № 00020301480.
За життя ОСОБА_4 не склала заповіту, в неї відсутні спадкоємці за законом першої та другої черг.
На підставі заяви ОСОБА_3 про прийняття спадщини 19 вересня 2017 року Ірпінською міською державною нотаріальною конторою Київськоїобласті було заведено спадкову справу № 333/2017 до майна померлої ОСОБА_4
01 листопада 2017 року ОСОБА_2, а 27 грудня 2017 року ОСОБА_1 також подали до Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київськоїобласті заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 .
На підставі відповідних письмових доказів та показань свідків судами також встановлено, що ОСОБА_4 є двоюрідною сестрою ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_6 (мати спадкодавця) є рідною сестрою по матері ОСОБА_5 (батька позивачів за первісним та зустрічним позовами). У свою чергу, ОСОБА_5, який помер в 1995 році, є дядьком ОСОБА_4, а ОСОБА_6 - тіткою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статі 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.
В постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18) зазначено, що в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як "одержання права на спадкування наступною чергою" (частина друга статті 1258 ЦК України) та "зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом". "Одержання права на спадкування наступною чергою" (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. На "зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом" в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої - п`ятої черг. Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом, при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу). Тлумачення абзацу 2 частини першої статті 1265 ЦК України дозволяє зробити висновок, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Ступінь є свого роду одиницею вимірювання споріднення поміж родичами за походженням. Він надає можливість встановити "відстань" між спорідненими особами (родичами за походженням). Причому така "відстань" може характеризувати як більш близьке споріднення, так і віддалене. Як наслідок чим далі біологічно особи знаходяться одна від одної, тим більший порядковий ступінь споріднення їх пов`язує. Таким чином, позивач як двоюрідний брат спадкодавця має четвертий ступінь споріднення із спадкодавцем і належить до п`ятої черги спадкоємців за законом. За правом представлення своєї матері, яка була рідною тіткою спадкодавця і померла до відкриття спадщини, позивач набув права на спадкування в третю чергу за законом.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої, пункту першого та абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.