ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 21/89б/2011 (913/45/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С. В., Ткаченко Н.Г.М.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників:
скаржника - адвоката Гурського М.Р.,
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвоката Музичук Л.В.,
Ансіл Інвестмент Компані Лімітед - адвоката Поліщук А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Біловодський"
на постанову Східного апеляційного господарського суду
від 08.06.2021
у складі колегії суддів: Пелипенко Н.М. (головуючий), Барбашова С.В., Істоміної О.А.
та на рішення Господарського суду Луганської області
від 16.02.2021
у складі судді: Яресько Б.В.
за позовом Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Біловодський"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Біловодський елеватор"; Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про витребування майна з чужого незаконного володіння
в межах справи №21/89б/2011
про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", -
ВСТАНОВИВ:
1. В провадженні Господарського суду Луганської області перебуває справа № 21/89б/2011 про банкрутство боржника - Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" на стадії процедури санації боржника, введеної ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.04.2016 у справі № 21/89б/2011.
2. У січні 2020 року керуючий санацією ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" (боржник у справі про банкрутство) звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Біловодський", в якому просив витребувати з незаконного володіння ТОВ "Племінний завод "Біловодський" на користь ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" будівлі комбікормового заводу, розташованого за адресою: Луганська область, Біловодський район, смт Біловодськ, вул. Урожайна (ім. Хорунжого), буд. 1, з посиланням на те, що спірне майно належить йому на праві власності.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Луганської області від 16.02.2021 у справі № 21/89б/2011(№ 913/45/20) позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння ТОВ "Племінний завод "Біловодський" на користь ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" будівлі комбікормового заводу, розташований за адресою: Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. Урожайна (ім. Хорунжого), буд. 1, що включає в себе:
- А-4 будівля комбікормового заводу цегляна, загальною площею 2198,8 кв.м;
- а-4 склад сировини цегляний;
- а 1-4 склад готової продукції цегляний;
- а навіс без обшивки;
- В контора цегляна, загальною площею 179,4 кв.м;
- в вхідний ганок;
- Г гараж цегляний, загальною площею 258,5 кв.м;
- г вхідні східці;
- Д гараж цегляний, загальною площею 250,7 кв.м;
- М будівля зерноскладу цегляна, загальною площею 1670,4 кв.м;
- м тамбур цегляний;
- м1 матеріальний склад цегляний;
- м2 електроцех цегляний;
- м3 опрокид цегляний;
- м4 галерея з каменю бутового;
- т тамбур цегляний, загальною площею 10,8 кв.м;
- Т зерносклад з наружним витяжним пристроем цегляний, загальною площею 1209,2 кв.м;
- П галерея з каменю бутового, загальною площею 117,0 кв.м;
- Ф-2 ДСП із цегли, загальною площею 66,7 кв.м;
- ф1 вхідні східці;
- ю сушилка цегляна;
- я вентилятор;
- У вбиральня цегляна;
- С закрита трансформаторна підстанція;
- е проходна цегляна;
- Е проходна цегляна, сайдінг, загальною площею 37,4 кв.м;
- Н автовєси металеві;
- в2 пожежний резервуар;
- п/г погріб із шлакоблоку;
- Ж котельня із цегли;
- З мазутка із цегли;
- И утіль-цех із цегли;
- О СБ-1,5;
- Р насосна із цегли;
- X пункт управління із цегли;
- Л норільна вишка із цегли, загальною площею 20,6 кв.м;
- К силосний корпус залізобетонний, загальною площею 1063,3 кв.м;
- Ц критий тік з бетонних плит і профнастилу, загальною площею 1398,1 кв.м.
4. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Племінний завод "Біловодський" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 у даній справі апеляційну скаргу ТОВ "Племінний завод "Біловодський" на рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2021 у справі № 21/89б/2011 (№ 913/45/20) залишено без задоволення, рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2021 залишено без змін.
Рух касаційної скарги
6. 06.07.2021 ТОВ "Племінний завод "Біловодський" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 06.07.2021 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 16.02.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20), підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Біловодський" у справі № 21/89б/2011(913/45/20) визначено колегію суддів у складі: Білоуса В.В. (головуючого), Ткаченко Н.Г., Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначено складу суду від 14.07.2021.
8. Крім того, касаційна скарга ТОВ "Племінний завод "Біловодський" містить клопотання про зупинення виконання рішення господарського суду Луганської області від 16.02.2021 у справі у справі № 21/89б/2011(913/45/20) до моменту остаточного вирішення даної справи у касаційному порядку суді Верховного суду.
9. Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2021, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Племінний завод "Біловодський" про зупинення виконання рішення господарського суду Луганської області від 16.02.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20); відкрито касаційне провадження у справі № 21/89б/2011(913/45/20) за касаційною скаргою ТОВ "Племінний завод "Біловодський" від 06.07.2021 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 та на рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2021; призначено розгляд касаційної скарги ТОВ "Племінний завод "Біловодський" від 06.07.2021 на 28 вересня 2021 року о 14:30.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу
10. Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Племінний завод "Біловодський" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить оскаржувані ухвалу та постанову скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
11. Аргументи касаційної скарги полягають у наступному.
11.1. Відповідач не був стороною у справі №21/896/2011 та не повідомлявся позивачем про її розгляд, а отже обставини справи, на які посилається позивач і які були встановлені постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/896/2011 та постановою Касаційного господарського суду від 18.06.2018 у цій же справі - не мають преюдиційного значення при розгляді даної справи. Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїй практиці, преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Той факт, що під час розгляду справи №21/896/2011 у Касаційному господарському суді відповідачем було подано заяву про приєднання до касаційних скарг інших учасників справи жодним чином не відміняє факту його незалучення до участі у справі як сторони по справі.
Щодо меж повноважень суду касаційної інстанції скаржник наводить постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 (провадження №12-17 гс 19) та від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.
11.2. Хибними є висновки апеляційного суду про те, що відповідач "міг дізнатися з відкритої інформації, яка розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень" про наявність судового спору щодо придбаного за договором купівлі- продажу від 15.09.20217 нерухомого майна, оскільки в заяві про визнання договорів купівлі-продажу майна боржника недійсними вказано неправильну адресу місцезнаходження спірного майна (замість Біловодського району зазначено Міловський район), внаслідок чого у Єдиному державному реєстрі судових рішень була розміщена помилкова інформація щодо предмету спору у справі №21/896/2011.
11.3. Судом неправильно застосовано до спірних правовідносин ст. 388 ЦК України та ч. 11 ст.17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції на момент порушення банкрутства ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" у 2011 році). Відповідач є добросовісним набувачем (в момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна від 15.09.2017, який не визнаний недійсним на той час, нотаріусом було належним чином перевірено та встановлено правомочність продавця майна на продаж, відсутність будь-яких заборон чи судових спорів щодо спірного об`єкта нерухомого майна), спірне майно було придбане відповідачем у межах спеціальної процедури - через організовані Фондом гарантування вкладів фізичним осіб відкриті публічні електронні торги, тому висновок суду про те, що вибуття спірного майна відбулось поза волею боржника - є хибним, практика Касаційного господарського суду не може відміняти норму ч. 1 ст. 388 ЦК України.
11.4. Оскаржувані рішення порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суперечать правовим позиціям Європейського суду з прав людини, викладеним у рішеннях у справі ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77 від 17.11.2016 року та у справі EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23.01.2014 року.
11.5. Оскаржувані рішення суперечать висновкам та правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах: від 26.09.2019 у справі №2-4352/11, від 13.11.2019 у справі №645/4220/16-ц; від 16.12.2020 у справі № 496/3663/16-ц; від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011; від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
12. У судовому засіданні 28.09.2021 представник скаржника підтримав касаційну скаргу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
13. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позову повністю.
14. У судовому засіданні 28.09.2021 представник Фонд гарантування вкладів фізичних осіб підтримала касаційну скаргу.
15. Керуючим санацією АК Кандауровою А.П. подано відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
16. Керуючим санацією АК Кандауровою А.П. подано пояснення на відзив Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в яких просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
17. У судовому засіданні представник кредитора Ансіл Інвестмент Компані Лімітед - заперечила проти касаційної скарги.
Позиція Верховного Суду
18. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
19. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
20. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
21. Предметом судового розгляду у цій справі є вимога заявлені керуючим санацією ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" арбітражним керуючим Кандауровою А.П. про витребування з незаконного володіння ТОВ "Племінний завод "Біловодський" на користь ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" будівлі комбікормового заводу, розташованого за адресою: Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. Урожайна (ім. Хорунжого), буд. 1.
22. Підставою заявлених вимог стало вибуття з власності боржника значного обсягу нерухомого майна внаслідок укладення за півроку до порушення справи про банкрутство низки договорів, які суттєво погіршили фінансовий стан боржника, в тому числі: договору купівлі-продажу від 09.04.2011, укладеного між боржником та ТОВ "Біловодський елеватор" щодо будівлі комбікормового заводу, розташованого за адресою: Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1. Укладення договору купівлі-продажу від 09.04.2011 призвело до безоплатного відчуження будівлі комбікормового заводу на користь ТОВ "Біловодський елеватор", та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011, залишене без змін постановою Верховного Суду від 18.06.2018, визнано недійсним, за боржником визнано право власності на приміщення комбікормового заводу, а Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" було зобов`язано повернути боржнику спірне приміщення. Однак, на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2017, укладеного між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Племінний завод "Біловодський", право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстровано за відповідачем ТОВ "Племінний завод "Біловодський", який є останнім набувачем та фактичним володільцем комбікормового заводу.
23. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа/суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного/господарського законодавства.
24. У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства", Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
25. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
26. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 року №475/97-ВР.
27. У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначено, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
28. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
29. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (провадження №12-158гс18)). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18) та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18).
30. Обраний заявником спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.
31. Судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, наступне.
32. 09.04.2011 між ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький Степ" (боржник, позивач у справі) та ТОВ "Біловодський елеватор" був укладений договір купівлі-продажу від 09.04.2011 будівель комбікормового заводу, розташованого за адресою Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1.
33. 17.05.2011 між ТОВ "Біловодський елеватор" та ПАТ "КБ "Хрещатик" було укладено договори про внесення змін до іпотечних договорів, за умовами яких ТОВ "Біловодський елеватор" передало в іпотеку ПАТ "КБ "Хрещатик" нерухомість, відчужену боржником як забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами.
34. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.11.2011 порушено справу №21/89б/2011 про банкрутство ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" за заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю АВІС на підставі статтей 1, 6, 7, 8, 11, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону від 30.06.1999).
35. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.04.2016 у справі № 21/89б/2011 про банкрутство введено процедуру санації боржника ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", та призначено керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Кандаурову Анну Павлівну.
36. 13.01.2017 у межах справи про банкрутство №21/89б/2011 керуючий санацією боржника Кандаурова А.П. звернулась до Господарського суду Луганської області з заявою від 29.12.2016 про визнання договорів недійсними у порядку пункту 11 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону про банкрутство від 30.06.1999), та просила, зокрема, визнати недійсним договір купівлі - продажу від 09.04.2011, укладений між ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" та ТОВ "Біловодський елеватор" щодо будівель комбікормового заводу, розташованого за адресою: Луганська область, Біловодський район, смт. Біловодськ, вул. ім. Хорунжого, буд. 1 (спірний договір).
37. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 07.06.2017 у справі №21/89б/2011 у задоволенні заяв керуючого санацією Кандаурової А.П. про визнання недійсними договорів відмовлено повністю.
38. 15.09.2017 між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Племінний завод "Біловодський" (відповідачем у справі) був укладений договір купівлі-продажу майна, що продане на аукціоні.
39. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 21/89б/2011, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.06.2018, ухвалу Господарського суду Луганської області від 07.06.2017 скасовано, визнано недійсними договори купівлі-продажу від 09.04.2011, у тому числі договір від 09.04.2011 щодо будівлі комбікормового заводу; за боржником було визнано право власності на приміщення комбікормового заводу; ПАТ "КБ "Хрещатик" було зобов`язано повернути боржнику приміщення комбікормового заводу.
40. Згідно судових рішень у справі № 21/89б/2011 судами встановлено, що:
- 09.04.2011 боржником - ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" було укладено з ТОВ "Біловодський елеватор" з безготівковою формою оплати (переведенням боргу) із визначенням оцінки нерухомого майна (нібито більше ринкової вартості), а вже за місяць після цього - 17.05.2011 між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Біловодський елеватор" було укладено договори про внесення змін до іпотечних договорів, за умовами яких ТОВ "Біловодський елеватор" було передано в іпотеку Банку, як забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами, нерухомість відчужену ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", за ціною, яка значно перевищує вартість нерухомого майна відповідно до договорів купівлі-продажу від 09.04.2011, що свідчить про заниження вартості майна за всіма договорами купівлі-продажу. У даному випадку, враховуючи той факт, що майно Боржника було передано в іпотеку ТОВ "Біловодський елеватор" (переведення боргу) за значно більшою вартістю ніж воно було фактично реалізовано ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", це завдає збитки кредиторам у даній справі, оскільки укладені договори купівлі-продажу носять явно збитковий характер. За рахунок предмета іпотеки (у даному випадку відчуженої нерухомості за договорами купівлі-продажу від 09.04.2011) іпотекодержатель (ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ") мав право та реальну можливість задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням перед ПАТ "КБ "Хрещатик" за значно вищою ціною (ціна яка була встановлена між Банком та ТОВ "Біловодський елеватор"), аніж за вартістю реалізації предмета іпотеки (переведенням боргу) відповідно до договорів купівлі-продажу від 09.04.2011, яка є істотно меншою.
- Продаж активів боржника за оскарженими договорами купівлі-продажу від 09.04.2011 відбувся за значно заниженою вартістю, яка здійснена із заінтересованими особами, свідчить про виведення вагомих активів на шкоду інтересів самого боржника та його кредиторів.
- На час укладання боржником оспорюваних правочинів - 09.04.2011 з відповідною ціною за якою було відчужене нерухоме майно, що в подальшому передано в іпотеку Банку, як забезпечення виконання власних зобов`язань ТОВ "Біловодський елеватор" за кредитними договорами із значним збільшенням вартості нерухомого майна ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", директор Луганської філії ПАТ "КБ "Хрещатик" Бугай А.А. мав повноваження (за довіреністю від 27.12.2010) діяти від імені Данильченко В.А., який є фактичним власником ТОВ "Біловодський елеватор", що також підтверджує заінтересованість вказаних вище осіб у виведенні майнових активів боржника за заниженою ціною. Отже, спірні угоди були укладені боржником із заінтересованою особою, в результаті якої кредиторам завдані збитки.
- Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що при укладенні договорів від 09.04.2011 купівлі - продажу нерухомого майна ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", сторони вчинили правочини, які за своїм змістом та суттю суперечать вищевказаним актам законодавства України, що є підставою для визнання вказаних правочинів недійсними згідно частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 11 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом".
- Зазначені висновки були підтримані Верховним Судом у постанові від 18.06.2018 у справі № 21/89б/2011.
41. Статтею 17 Закону про банкрутство передбачені спеціальні підставі заявлення вимог про визнання правочинів недійсними та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених у порядку цієї статті.
42. У разі визнання недійсними правочинів (договорів) на підставах, передбачених частиною 11 статті 17 Закону про банкрутство, кредитор (інші особи) зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, отримане від боржника.
43. Така процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.
44. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
45. З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією. Керуючий санацією має право, зокрема, самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом; керуючий санацією боржника має право звертатися до господарського суду в передбачених цим Законом та Господарським процесуальним кодексом України випадках; розпоряджатися майном боржника відповідно до плану санації та з урахуванням обмежень, передбачених законодавством; подавати заяви про визнання правочинів (договорів), укладених боржником, недійсними.
46. Керуючий санацією у справі про банкрутство має статус особи, що за рішенням суду зобов`язана належним чином виконувати свої повноваження під час процедури санації, зокрема ті, що спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів.
47. У цій справі звернення керуючого санацією ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" з позовом про витребування з незаконного володіння ТОВ "Племінний завод "Біловодський" будівлі комбікормового заводу обумовлено тим, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.06.2018, визнано недійсними договори купівлі-продажу від 09.04.2011, у тому числі договір від 09.04.2011 щодо будівлі комбікормового заводу; за боржником було визнано право власності на приміщення комбікормового заводу, а ПАТ "КБ "Хрещатик" було зобов`язано повернути боржнику приміщення комбікормового заводу.
48. Відповідно до статті 388 Цивільного Кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
49. У постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №910/4715/16, від 02.02.2021 у справі № 913/106/18 висловлено правову позицію про те, що статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. При цьому наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює застосування вимог наведеної норми щодо витребування майна від добросовісного набувача.
50. Отже, можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.
51. Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір купівлі-продажу від 09.04.2011, укладений між боржником та ТОВ "Біловодський елеватор" щодо спірного майна, визнано недійсним на підставі ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 18.06.2018 у справі у справі №21/89б/2011 про банкрутство ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ".
52. Крім того, судами встановлено, що згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.06.2018, провадження у справі № 21/89б/2011 порушено 22.11.2011, тобто приблизно за 7 місяців після укладення оспорюваних явно збиткових (із заниженою вартістю) договорів купівлі-продажу 09.04.2011, що також свідчить про фактичне виведення активів боржника на користь одного з кредиторів - ТОВ "Біловодський елеватор", що завдало збитки іншим кредиторам. Як зазначив Верховний Суд за результатами касаційного перегляду, щодо боржника вчинялись дії з доведення його до банкрутства, що також підтверджує наявність дій керівництва, спрямованих на виведення основних фінансових активів-виробничих потужностей на користь інших осіб.
53. Отже, у разі, якщо відчуження майна відбулося за правочином, визнаним недійсним з підстав, визначених частиною 11 статті 17 Закону про банкрутство, керуючий санацією боржника має право звернутися з вимогами про витребування майна в останнього набувача у порядку статті 388 Цивільного кодексу України, що є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням керуючого санацією боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство. (Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі 913/106/18).
54. Отже, враховуючи встановлені судами обставини щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна від 09.04.2011 на підставі частини 11 статті 17 Закону про банкрутство, та правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №910/4715/16, від 02.02.2021 у справі № 913/106/18, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що вибуття спірного майна відбулось поза волею боржника, що дає законні підстави для витребування майна у добросовісного набувача у порядку частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України і є належним способом захисту позивача, оскільки такий спосіб захисту узгоджується з нормами Закону про банкрутство та Господарського процесуального кодексу України, спрямований на ефективний захисту порушеного права ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", що забезпечить повернення майна у ліквідаційну масу та максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
55. Колегія суддів вважає необгрнутованими доводи скаржника (п. 11.4. постанови) що оскаржувані судові рішення порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.
55.1. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
55.2. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
55.3. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
55.4. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
55.5. Поряд з цим суттєве значення має й принцип судового нагляду у процедурах банкрутства, оскільки з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
55.6. Наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо.
55.7. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства.
55.8. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
55.9. З огляду на сферу регулювання Закону про банкрутство загалом і за змістом норми статті 17 Закону, вона є спеціальною щодо загальних, установлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
55.10. Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, при застосуванні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України щодо захисту права власності, яке є непорушним, судам слід враховувати всі обставини справи у їх сукупності і в тому рахунку норми, які є спеціальними і якими регулюються справи про банкрутство, зокрема, банкрутство ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ".
55.11. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який спрямований на встановлення балансу інтересів боржника та кредиторів у справі про банкрутство та повернення в ліквідаційну масу відчуженого за недійсним правочином майна, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.
56. Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги (п. 11.1. постанови) про те, що оскільки відповідач не був стороною у справі №21/896/2011 та не повідомлявся позивачем про її розгляд, то обставини справи, на які посилається позивач і які були встановлені постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/896/2011 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2018 у цій же справі - не мають преюдиційного значення при розгляді даної справи, з огляду на наступне.
56.1. Станом на дату проведення аукціону і укладання договору купівлі-продажу майна від 15.09.2017 існував судовий спір щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу майна від 09.04.2011, а процедура банкрутства позивача була розпочата ще у 2011 році, про що відповідач міг дізнатися з відкритої інформації, яка розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
56.2. При цьому, доводи відповідача (п. 11.2. потанови) про те, що він не міг дізнатися про наявність спору про визнання недійсним договору, оскільки в заяві про визнання договорів купівлі-продажу майна боржника недійсними вказано неправильну адресу місцезнаходження спірного майна (замість Біловодського району зазначено Міловський район), внаслідок чого у Єдиному державному реєстрі судових рішень була розміщена помилкова інформація щодо предмету спору у справі №21/896/2011, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
56.2.1. Різна назва вулиць в адресі спірного нерухомого майна, як зазначає сам скаржник, пояснюється перейменуванням вул. ім. Хорунжого на вул. Урожайну.
56.2.2. Розбіжність у приналежності до різних адміністративно-територіальних районів Луганської області (Міловського та Біловодського) не могла б унеможливити та/або ускладнити перевірку статусу нерухомого майна та наявності спорів щодо нього, оскільки вказівка на район не є обов`язковим критерієм пошуку інформації про нерухоме майно чи ідентифікації нерухомого майна як такого, а назва населеного пункту, в якому знаходиться майно - смт. Біловодськ, вказана вірно.
56.3. ТОВ "Племінний завод "Біловодський" як набувач спірного майна, першим власником якого є ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" щодо якого порушено справу про банкрутство у 2011 році, мав передбачати, що у подальшому несе усі ризики, пов`язані з набуттям такого майна та усвідомлювати наслідки визнання недійсними угод, укладених щодо майна боржника у процедурі банкрутства за нормами спеціального Закону.
56.4. Разом з цим, та обставина, що відповідач не був стороною у справі № 21/89б/2011 не свідчить про те, що висновки, викладені в постанові Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та постанові від 18.06.2018 у справі № 21/89б/2011 не мають преюдиційного значення при розгляді даної справи.
56.5. За наявними в матеріалах справи доказами в судовому порядку підтверджено факт приналежності боржнику спірного майна на праві власності та знаходження у власності ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" будівель комбікормового заводу до укладення з ТОВ "Біловодський елеватор" оскаржуваного договору купівлі-продажу від 09.04.2011, у зв`язку із чим його незаконного вибуття, та в подальшому реєстрації за ПАТ "КБ "Хрещатик". Судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі № 21/89б/2011 встановлено, що при укладенні договорів від 09.04.2011 купівлі - продажу нерухомого майна ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", сторони вчинили правочини, які за своїм змістом та суттю суперечать актам законодавства України, що є підставою для визнання вказаних правочинів недійсними згідно частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 11 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом".
56.6. В контексті доводів касаційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що суд касаційної інстанції, в межах своїх повноважень передбачених статтею 300 ГПК України, описує фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
57. Щодо посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах: від 26.09.2019 у справі №2-4352/11, від 13.11.2019 у справі №645/4220/16-ц; від 16.12.2020 у справі № 496/3663/16-ц; від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011; від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, які на думку скаржника не враховані судами попередніх інстанціях, колегія суддів зазначає наступне.
57.1. При розгляді справи суди повинні враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування норми права саме у подібних правовідносинах. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
57.2. Так, у постанові від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011 предметом розгляду була заява ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого про витребування у ОСОБА_1 та повернення до боржника цілісного майнового комплексу. Суди попередніх інстанцій у даній справі зазначили, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку, а від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України. Судова палата у даній справі наголосила, що з`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна… З`ясування "заінтересованості", "контролю", "пов`язаності" набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) у межах справи про банкрутство безпосередньо пов`язане з визначенням критерію добросовісності/недобросовісності набувача та, на переконання суддів, повинно досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами. Так, у матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу на адресу ТОВ "Техносюз-Д", де вказано, що ці повідомлення отримані ОСОБА_1 (т. 28, а.с. 224, 240). Однак, суди попередніх інстанцій ці обставини залишили без аналізу, хоча їх перевірка впливатиме на вирішення пов`язаності ОСОБА_1 та ТОВ "Техносюз-Д". Отже, у даній справі, суд касаційної інстанції скасував оскаржувані судові рішення, які були постановлені за відсутності перевірки всіх обставин справи, зокрема і обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ із питання втручання держави у право власності.
Водночас, висновки, яких дійшли суди попередніх інстанцій у даній справі № 21/89б/2011(913/45/20), не суперечать висновкам викладеним у справі № 14/5026/1020/2011, судами досліджено питання добросовісності останнього набувача майна, та встановлено відсутність порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який спрямований на встановлення балансу інтересів боржника та кредиторів у справі про банкрутство та повернення в ліквідаційну масу відчуженого за недійсним правочином майна, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям. При вирішенні даної справи судом було взято до уваги практику ЄСПЛ, зокрема: рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02. 1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 2.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014.
57.3. У постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, предметом розгляду були вимоги щодо зобов`язання особи виконати умови інвестиційного договору та визнання права власності на нерухомість, збудованої на виконання інвестиційного договору. Отже, правовідносини у справі №21/896/2011(913/45/20) і у справі №910/2861/18 не є тотожними зі справою № 21/89б/2011(913/45/20).
57.4. Постанова Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №2-4352/11 стосується спору у публічних правовідносинах, що виникли у зв`язку з тим, що посадова особа комунального підприємства без відповідного рішення районної адміністрації та ордеру на житлове приміщення, незаконно уклала договір найму житлового приміщення з фізичною особою, вселила останнього у квартиру та підготувала документи на приватизацію. Тобто, з огляду на суб`єктний склад, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання, правовідносини у справі №910/2861/18 і у справі №21/896/2011(913/45/20) є відмінними.
57.5. У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №645/4220/16-ц предметом розгляду є спір щодо спадкування за заповітом, відтак правовідносини у даній справі не є ревалентними правовідносинам у справі №21/896/2011(913/45/20).
57.6. У постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 496/3663/16-ц розглядався спір щодо публічно-правових правовідносин про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок. Отже, суб`єктний склад, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання у справі №496/3663/16-ц є відмінними зі справою №21/896/2011(913/45/20).
58. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
59. Відповідно до приписів статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
60. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
61. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, водночас аргументи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанції.
62. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020).
63. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України дійшла висновку, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 та рішення Господарського суду Луганської області від 16.02.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20) прийняті відповідно до фактичних обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для їх зміни або скасування відсутні.
64. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційних скарг покладається на скаржників.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -