ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 813/2933/17
адміністративне провадження № К/9901/26110/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року у складі судді: Кравців О.Р. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2020 року у складі колегії суддів: Макарика В.Я., Бруновської Н.В., Шавеля Р.М. у справі №813/2933/17 за позовом Головного управління ДФС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
До Львівського окружного адміністративного суду 17.08.2018 звернулося Головне управління ДФС у Львівській області з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення до бюджету з відповідача податкового боргу в сумі 214646,61 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 у справі №813/2933/17 адміністративний позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України 214646,61 грн податкового боргу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018 у справі №857/744/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду без змін.
Постановою Верховного Суду від 17.05.2019 у справі №813/2933/17 (адміністративне провадження №К/9901/67750/18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Скасовуючи рішення судів у цій справі, Верховний Суд вказав, що він не зміг визнати оскаржувані судові рішення обґрунтованими, оскільки, з огляду на те, що ОСОБА_1 заперечувала факт узгодження податкових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 09.11.2016 №0000071700 та №0000061700, з яким у платника податку виникає обов`язок зі сплати податку, проте такі доводи відповідача суди не дослідили і не надали їм належної правової оцінки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, яке було залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2020 року, позов було задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України податковий борг в сумі 214646 грн 61 коп.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що грошові зобов`язання визначені у податкових повідомленнях-рішеннях від 08.11.2016 вважаються узгодженими. Враховуючи те, що узгоджене податкове зобов`язання не було сплачене відповідачем у встановлені строки, таке зобов`язання визнається податковим боргом, який підлягає стягненню.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
Самбірською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області у період з 19.09.2016 по 21.09.2016 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1, за результатами якої складено акт №320/13-00/3106711902 від 26.09.2016 /а.с.15-19/.
Указаним актом зафіксовано порушення позивачем вимог:
1. абз. "д" підпункту 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого занижено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 133283,33 грн;
2. підпункту 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п. 120.1 ст. 1/20, п. 179.1 ст. 179 ПК України, а саме не подано декларацію про майновий стан і доходи за 2012 рік.
Самбірською ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області 09.11.2016 прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0000071700 форми "Р", за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами, за результатами річного декларування, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 166604,16 грн, у тому числі основне зобов`язання - 133283,33 грн, штрафні (фінансові) санкції - 33320,83 грн;
- №0000061700 форми "ПС", за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами, за результатами річного декларування яким до відповідача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 170,00 грн.
Відповідачу в порядку передбаченому ст. 129 ПК України нараховано також пеню у сумі 47872,45 грн, що підтверджується копіями зворотніх боків облікової картки платника податків за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.
Позивачем 20.12.2016 виставлено податкову вимогу форми "Ф" №34400-17 на суму боргу у розмірі 214646,61 грн, яка направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, яке, однак, не вручено та повернуто за закінченням терміну зберігання.
Згідно з довідкою про наявність заборгованості з податків зборів (обов`язкових платежів), що контролюються ГУ ДФС у Львівській області №3686/9/13-01-14 від 27.07.2017 станом на 19.07.2017 за ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 214646,61 грн. Таку ж суму відображено і у обліковій картці платника податків.
За наведених підстав та у зв`язку із несплатою відповідачем суми грошових зобов`язань у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.
Зі змісту долучених до матеріалів справи письмових доказів з`ясовано, що АТ "Укрсиббанк" у листі від 08.06.2017 за вих. №26-08/27858 на заяву ОСОБА_1 від 26.05.2017 повідомило, що 22.01.2013 заборгованість за кредитним договором №11278703000 від 27.12.2007 погашена на умовах часткового анулювання боргу. В дату здійснення зазначеної операції з боку банку ОСОБА_1 надано відповідне повідомлення, в якому зазначена сума боргу, що підлягала анулюванню станом на 22.01.2013, а саме: 98258,10 доларів США (з них заборгованість за основним боргом - 96648,79 доларів США, заборгованість за процентами - 1608,31 доларів США), а також штрафні санкції в сумі 55815,07 грн (пеня, штраф).
У цьому листі також вказано, що відповідно до норм ПК України анульована заборгованість є доходом позивача, отриманим як додаткове благо, позивач повинна самостійно сплатити податок з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб.
Позивач указала, що довідкою Львівського регіонального управління АТ "Укрсиббанк" від 23.01.2013 ОСОБА_1 повідомлено про те, що позичальник ОСОБА_1 погасила заборгованість та виконала всі зобов`язання за кредитним договором №11278703000 від 27.12.2007 на суму 155000 доларів США, а тому вона мала достатні підстави вважати, що кредитор скасував плату по кредиту.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скаржником підставою подання касаційної скарги у справі №813/2933/17 визначено підпункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, що судами не було враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.05.2019 у справі №813/2933/17.
Крім цього, відповідачем у касаційній скарзі зазначено, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме суди не дослідили належним чином докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі відповідач указав, що судами залишено поза увагою вимоги Верховного Суду щодо з`ясування обставин наявності об`єкта оподаткування, визначеного у пункті 164.2 статті 164 ПК України, а також суди не перевірили дотримання контролюючим органом порядку направлення податкових документів, обставин їх вручення або причин невручення платнику податків поштовою службою.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін, як таке, що є законним та обгрунтованим.
Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2021 здійнено процесуальну заміну відповідача та замінено ГУ ДФС у Львівській області правонаступником ГУ ДПС у Львівській області.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Пунктом 54.5 статті 54 ПК України передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до підпункту "е" пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.
Отже, у платника податку виникає безумовний обов`язок зі сплати грошового зобов`язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов`язання у встановлений законом строк набуває статусу податкового боргу.
Як установлено пунктом 56.1 статті 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Абзацом другим підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України передбачено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.
Відповідно до підпункту 56.17.1 пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк.
Строк подання скарги про перегляд рішення про визначення грошового зобов`язання визначено у пункті 56.3 статті 56 ПК України, положеннями абзацу першого якого встановлено, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
За змістом абзаців першого, четвертого пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Положеннями пункту 179.7 статті 178 ПК України визначено, що фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Сума податкових зобов`язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.
Разом з тим абзац другий пункту 57.3 статті 57 ПК України передбачає, що у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Зміст наведених положень свідчить про те, що у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, то визначені в них грошові зобов`язання вважаються узгодженими на наступний день за останнім днем строку для подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, передбаченого у пункті 56.3 статті 56 ПК України.
У свою чергу останнім днем строку, передбаченого у пункті 56.3 статті 56 ПК України, є десятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, днем узгодження нарахованих фізичній особі контролюючим органом податкових зобов`язань податку на доходи фізичних осіб, у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, є одинадцятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.
При цьому положеннями пункту 58.3 статті 58 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідач, отримавши дохід у вигляді додаткового блага в 2013 році, не подала до контролюючого органу декларацію про майновий стан і доходи та не сплатила податок на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України.
У зв`язку з виявленим контролюючим органом порушеннями, зафіксованими актом перевірки від 16.09.2016 прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.11.2016.
Згідно з приписами п. 58.4 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Указані рішення контролюючого органу скеровано позивачу за адресою: АДРЕСА_1 у порядку передбаченому ст. 58 ПК України.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що податкові повідомлення-рішення від 06.11.2016, скеровані відповідачу повернулися на адресу позивача із відміткою відділення поштового зв`язку "За закінченням терміну зберігання" /а.с.13-14/.
При цьому, судами було додатково встановлено, що за вказаною адресою відповідач отримувала поштову кореспонденцію суду, а також лист від 08.06.2017 АТ "УкрСиббанк", у відповідь на її заяву від 25.05.2017.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідно до приписів ст. 58 ПК України податкові повідомлення-рішення від 09.11.2016 вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Строки сплати податкового зобов`язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до п. 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Сторонами не заперечується факт того, що такі податкові повідомлення рішення відповідачем не оскаржувались ні у адміністративному, ні у судовому порядку.
За змістом пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.
За змістом пункту 56.18 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (1095 днів), платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
З урахуванням викладеного, грошові зобов`язання визначені у податкових повідомленнях-рішеннях від 09.11.2016 вважаються узгодженими.
Судами також було встановлено, що позивачу у порядку встановленому ст. 129 ПК України нараховано пеню за період з 30.07.2014 по 19.12.2016 (874 календарних дні) на суму 47872,45 грн, яку відображено у зворотному боці облікової картки платника податків /а.с.21, 22-23, 24-25/.
При цьому, відповідачем порядок нарахування пені чи її сума не оскаржувалися.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Суди вказали, що у зв`язку з несплатою відповідачем узгодженої суми податкового зобов`язання позивачем сформована вимога про сплату боргу форми "Ф" №34400-17 від 20.12.2016 на суму 214646,61 грн /а.с.26/
Указана податкова вимога скерована відповідачу за адресою АДРЕСА_1, однак таке поштове відправлення повернулося на адресу позивача із відміткою відділення поштового зв`язку: "За закінченням терміну зберігання".
Суд погоджується з тим, що з урахуванням викладених вище приписів ПК України така вважається врученою платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Ураховуючи, що узгоджене податкове зобов`язання не було сплачене відповідачем у встановлені строки, Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що таке зобов`язання визнається податковим боргом, який підлягає стягненню.
Згідно з довідкою №3686/9/13-01-17-01-14 від 27.07.2017 за ОСОБА_1 станом на 19.07.2017 обліковується заборгованість в сумі 214646,61 грн з податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування /а.с.9/.
Указана сума податкового боргу відповідача залишається не сплаченою.
Підпунктом 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
За змістом положень п. 87.11 ст. 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 214646,61 грн.
Скаржник в поданій касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень у справі правової позиції, викладеної Верховним Судом у цій же справі під час попереднього судового розгляду.
Скаржником було формально зазначено, що судами попередніх інстанцій під час нового розгляду справи проігноровано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.05.2019.
Суд зазначає, що позиція Суду не стосується порядку застосування певних норм права, а є висновком за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано також на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, відповідачем не було зазначено в касаційній скарзі, які саме докази були одержані з порушенням порядку, встановленого законом, та прийняті судами попередніх інстанцій як допустимі, на підставі яких були встановлені певні обставини по справі.
Отже, під час розгляду касаційної скарги не підтвердились зазначені скаржником підстави порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Крім того, частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу передбачено перелік порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
Разом з тим, скаржник в резолютивній частині касаційної скарги не заявляє вимог щодо направлення справи на новий розгляд, а просить Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пункту 1, 4 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,